Якщо коротко, то під одним словом ховається два значення – спосіб вирішити задачу і процес вибору варіанту поведінки. Ну, типу 2+2. 4 – це рішення. І “я їбу зараз в математику” – теж рішення. Почитай про це, якщо цікаво.

Що важливо – рішення може призвести до:

1. Бажаних наслідків
2. Небажаних наслідків
3. Взагалі не мати значення

Раціонально — визначити бажані наслідки і прийняти рішення, яке за мінімальні ресурси дасть бажаний наслідок.

Наприклад, ти хочеш зберегти свої гроші.

Інфляція їсть заощадження, і тобі треба варіант, як ці гроші хоч мінімально вберегти.

1. можна закинути в якийсь умовно безпечний REIT, і дочекатись 10-15% річних. Це приклад рішення з бажаним наслідком.
2. можна спробувати пограти на свої гроші в казино. І вірити в свою удачу. Програти все. Це небажаний, але передбачуваний наслідок. Можна сказати дефектне рішення, адже закладено величезний ризик – казино має бути прибутковим.
3. можна покласти дома під матрац. Але прилетить ракета і гроші згорять. Це рішення було з дуже низьким ризиком, але воно не мало значення через зовнішні фактори.
4. можна просто нічого не робити, чекаючи кращий варіант. Якого не трапиться, бо “завше буде краще”. Що є пасткою тіндер-мислення. Або когнітивним упередженням тіндер-мислення.

Так як ми не знаємо майбутнього, то “правильного” рішення нема. Є оцінка ризиків, точна чи не дуже. Але пастка тіндер-мислення робить так, що ми ніколи не робимо цей вибір.

А як вибору нема, то дуже вірогідно нема бажаного наслідку.

Як людина, яка ні з ким не метчиться, ніколи не піде на побачення.

Тому я анонсую серію статей про когнітивні упередження – пастки мислення, які заважають нам приймати правильні рішення.

Тут буде список пасток:

• Тіндер-мислення
• Шерлок
• Чорне-біле
• Підтвердження
• Пастка підгорілої грінки

Кожну пастку я хочу описати окремо за структурою:

• що це за пастка
• з якими пастками взаємодіє
• як використовується в маркетингу чи бізнесі
• як уникати
• як використовувати

Насолоджуйся.

Запис Як не помилятись за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Це слово мені випало вигадати, але мета загалом така – освоїти нову професію за певний час. От поговоримо, що для цього треба зробити.

Дисклеймер: Загалом ця стаття про освіту, але почнемо з понять.

Що таке вміння і досвід?

Вміння (навичка, скіл) — це здатність досягнути позитивного результату.

Наприклад, вміння кататись на велосипеді — це здатність доїхати на велосипеді з рандомної точки А в рандомну точку Б.

Досвід — це виконання певних завдань за допомогою вміння.

Наприклад, проїхати на велосипеді 10км — це досвід.

Вміння здобувається і вдосконалюється через досвід за певних умов. І, вочевидь, у вміння є рівні. Типу, є певна різниця між вмінням їздити на велосипеді у мене і у Тадея Погарача.

А ще зрозуміло, що вміння можуть складати більше вміння. Як вміння проводити наради може складати частину вміння керувати людьми.

Знання – це інформація, яку тобі вдалось засвоїти чи запамʼятати.

Що таке “вчитись”?

Вчитись – це здобувати знання чи досвід, щоб конвертувати у вміння.

Є всілякі фішки, щоб краще засвоювати знання:

[restrict paid=true message=”Тут блок, що видно лиш спонсорам блогу“]

• Перевірка себе – витягувати із памʼяті інфу, щоб її краще “скласти в голові”. Якщо коротко, то чим частіше ти юзаєш інформацію, то краще побудовані звʼязки в мозку – легше дістати інфу з мозку.
  Наприклад, щоб запамʼятати, які країни знаходяться в Латинській Америці – можна грати в гру “як доїхати з США до Сурінаму” чи вгадування країни за мапою.
  Ідеальна вправа – спробувати пояснити собі чи іншому той матеріал, який тобі випало вивчити. Ми так до іспитів з кримінального процесу готувались – всі читають тему, а потім хтось розповідає тему.
• Взаємозвʼязки – інфа в тебе в голові тримається на звʼязках.
  Запамʼятати, де Панама набагато складніше, якщо знаєш про канал і про те, що це шлях з Мексики в Сурінам. Якщо знаєш, що Іспанці колонізували цю частину Америки, то знаєш, що там говорять іспанською. А як знаєш, що Панама здобула незалежність від Колумбії, то розумієш, що десь вона межує з Колумбією
  Тому стратегія не в тому, щоб вивчити щось конкретне, а в тому щоб знати більше і будувати взаємозвʼязки у себе в голові. Так інфа краще “складеться”
• Робити перерви. Треба спати це потрібно мозку. Треба повторювати через час. Це теж потрібно мозку

[/restrict]

При цьому очевидно, що просто знати недостатньо. Ми щось дізнались – треба перевести це у досвід.

Як навчитись – здобути навички?

Ти ще памʼятаєш, що навички – це здатність досягнути позитивного результату?

Для цього нам треба знання і досвід.

Наприклад, якщо ти хочеш стати спеціалістом із запуску реклами в google (таргетологом), то тобі треба не просто знати, що рекламу можна запускати. Тобі треба практичні знання і досвід.

Але тут є хитрість.

Що треба, щоб здобувати “правильний” досвід?

Всі ці умови мають бути одночасно:

1. Численні спроби зі зворотнім звʼязком.
   Зрозуміло, що треба багато пробувати. Тут найцікавіша частина “зворотній звʼязок”. Як його нема, то ти не здобуваєш досвід.
   Щоб натренувати вміння кидати мʼяч в кошик, тобі треба розуміти, чи ти влучаєш в кошик. Щоб натренувати вміння писати листи, тобі треба статистика email-кампанії. Щоб запамʼятати, де та Панама, тобі треба щоб тебе поправляли, якщо ти вказуєш неправильно. Неможливо здобути експертизу, якщо ти не слідкуєш за результатом.
   Наприклад, рекрутери шукають людей. Успіх для них мав би бути успішна робота людини, яку вони найняли. Але мені ще не зустрічались рекрутери, які би через рік перевіряли, як людина справляється з обовʼязками.
2. Закономірне середовище.
   Шахи, java script, реклама в гугл – це більш менш закономірні штуки. Кінь ходе ось так, змінні задаються певним чином, кнопки роблять те, що мають робити, а статистика відображає цифри успішності кампанії.
   А лотерея – ні.
   Ти можеш робити скільки завгодно спроб, отримувати скільки завгодно результатів, але якщо результат не закономірний, то ти не отримуєш досвід (ну, крім досвіду, як просадити трохи грошей). Якщо лотерея зламана, до речі, і ти знаходиш закономірність, то очевидно можеш стати експертом
   Тобто, тобі потрібно визначити ті правила, за якими ти будеш вчитись.
   Наприклад, на одному іспиті важливо правильно відповісти на питання, а на іншому – подобатись тій людині, яка приймає.
3. Вчасний фідбек.
   Це як у нашій ситуації з рекрутерами – фідбек може бути настільки відкладеним, що його важко відслідковувати.
   Приклад з моєї роботи – SEO. Треба пів року їбатись з ключами, статтями, лінкбілдінгом. І якщо ти все зробиш правильно, то буде тобі щастя. А як щось неправильно, то щастя не буде.
   Якщо результат непомітний одразу – треба постаратись побудувати процес так, щоб таки збирати фідбек. У випадку з SEO ти бачиш статті, які стали залітати на топові позиції. Можна підняти задачки і подивитись, як ці статті писались. Головне – не забивати на фідбек, тому що не отримуєш його одразу.
4. Тренуватись на межі своїх можливостей.
   Припустимо, ми зробили все наведене вище.
   Моя колега пише по 2 листи клієнтам на день та відслідковує кожен день статистику. Вона тепер експерт?
   Не зовсім. Одноманітний досвід в закономірному середовищі швидко стає рутиною. Якщо моя колега не почне ускладнювати собі задачу, то вона просто навчиться швидко робити ці 2 листи, і все (що, до речі, непогано – треба жити життя).
   Як тільки ти досягаєш певного рівня, далі ти вже здобуваєш критично мало досвіду.
   В гарних іграх це знають – після вивчення однієї механіки, гра змушує тебе вивчати більше механік, щоб досягати успіху. Та ж цива на початку – просто будуй ферми і шахти, воюй з варварами. В кінці – релігія, туризм, дипломатія, шпигуни, космічна гонка.

Блін, в мене виходить величезний вступ

Що таке самоосвіта?

Це здатність навчатись самостійно в двох аспектах:

• вчитись окремо від закладів освіти.
• самостійно покращувати свої навички.

При цьому ми знаємо, що в інтернеті інфи дофіга. Мені здається, що здобути знання – це не проблема. Проблема – дисциплінувати себе достатньо, щоб отримати правильний досвід. І мені здається, що це неможливо, але…

Зараз покажу на прикладах, коли ми будемо розбирати “інструменти самоосвіти”

1. Книги
2. Курси
3. Вебінари, подкасти
4. Стажування та волонтерство
5. ChatGPT та інші AI
6. Менторство
7. Клуби та марафони
8. Челенджи та саморефлексія
9. Пет-проект

Отже, уявімо, що мета – стати кваруперкою за рік. Що ти будеш робити.

Книги

Ти загуглиш топ книг для кваруперок і зайдеш в книгарню, глянути, що на полицях. Затим прочитаєш їх.

Плюси:

• люди, які писали книгу, подумали хоч троха
• структурована інформація (зазвичай)
• зручно засвоювати (імхо)

Мінуси:

• книги довго роблять – знання могли застаріти
• знань багато (чим більше в тебе досвіду, і чим краще книга, тим більше)
• не можна перепитати чи уточнити
• нуль практики – часто нема ні стимулу, ні способу впровадження

Тому книги часто використовують як додаток до навчання.

Курси

Ти гуглиш курси для кваруперок.

Тут починаються проблеми, бо хз, кому довіритись. Тому ти скоріше за все будеш обирати за якістю посадкової сторінки, рекомендацій та авторитету авторів курсу. Адекватні люди дають “пробніки”, що маркетингово називаєть tripwire.

Tripwire – це недорогий продукт (наприклад, чек-лист, міні-курс, eBook), який продається за символічну суму, щоб перевести людину з “простого підписника” в покупця. Після цього їй пропонують дорожчі продукти. В нормального курсу завше є щось корисне, що можна недорого спробувати.

Плюси:

• експерт
• зворотній звʼязок
• дисципліна – контролюють домашки
• дисципліна групова

Мінуси

• дуже важко створити реальну робочу задачу.

Вебінари та подкасти

Ти можеш також побачити рекламу чи прямо загуглити “вебінар як стати кваруперкою” або “міфи про кваруперок”.

Вебінари – це занурення у чужий досвід. Для мене це завше було проблемою, бо:

• якщо в мене нема власного досвіду, то чужий досвід мені (особисто) не допомагає
• якщо в мене є власний досвід, то треба якось чужий досвід вписати в свою систему уявлень. А це не завше швидко і безболісно. Іноді можна пару місяців просадити, щоб впевнитись, що ти робиш правильно. Хоча можеш і помилятись.

Загалом, це більше розвага або спроба дивитись на “ринок”. Що теж корисно.

Стажування та волонтерство

Ти гуглиш вакансії для початківців-кваруперок.

Досить часто в компанії є прості задачі, які залюбки скинуть на дешеву робочу силу. Якщо в тебе є час та ресурси, то це ідеальний шанс зануритись в роботу.

Але є два нюанси:

• компанії можуть не знати, що ти їм треба. Тому випиваєш хороброї води – і пишеш сам/a
• стажування в крутих компаніях придумали, як фільтр від бідняків:) Жартую, але суть приблизно в тому, що якщо тобі нема за що їсти, то дешеве стажування – погана ідея. Тому так важливо мати повноцінні сімʼї, коли можуть підтримати батьки чи патрнер/ка. Коли ти можеш витратити пів року чи рік на здобуття навичок – це робить тебе геть іншою вільною людиною.

ChatGPT та інші AI

Це працює в двох випадках:

1. Просиш чатGPT згенерувати тобі задачку. Потім най перевіряє.
2. В тебе є задачка, питаєш, як вирішити, і просиш розжувати, чому так.

Я так SQL знаю наприклад. Тобто я вмію писати sql-запити, бо мені треба було по роботі – для цього було прочитано один посібник і постійні запитання до chatGPT. Відтак я можу зараз самостійно писати всі запити. Або можу дати команду AI створити мені запит:)

Менторство

Імхо, це не форма самоосвіти, але най.

Ти знаходиш людину, яка має успішний досвід кваруперства і приходиш до неї щотижня, питаєш про стратегії і тактики виконання задачі.

Ментор – це не коуч, який дає тобі задачки чи дисциплінує. Ментор – це людина, яка має досвід, і ти можеш отримати кваліфіковану пораду (в ідеалі).

Клуби та марафони

Якщо ти хочеш освоїти професію, то тобі цікаве комʼюніті – тобто спільнота людей, які займаються цією справою. Фейсбук-групи, тг-канали і чати, інстаграм- чи твіттер-спільноти. Пошукай.

Але комʼюніті живе своїм життям – обговорюються ті теми, які цікаві чи трендові + срачі.

Тобто тебе занурюють в чужий досвід, але без авторитету експерта. Може таке трапитись, що ти не професію набуваєш, а починаєш ненавидіти замовників або якусь лідерку думок, бо їх регулярно поливають брудом. Таке життя.

Альтернатива – марафон. Коли експерт запускає серію завдань, які треба виконувати щодня. Це може бути доволі дисциплінуюча штука.

Челенджі та саморефлексія

Ти можеш самостійно собі поставити собі ціль. Наприклад, виконувати певне завдання кожен день. Якщо це відповідає тим умовам здобуття правильного досвіду, які ми описували вище – це норм.

Проте часто проблема – ти не знаєш, що це мають бути за завдання.

На курсах зазвичай є певна програма, яку люди структурують, щоб досягнути якогось поступового прогресу. Але це роблять досвідчені люди. А самостійні челенджі зазвичай працюють, якщо тобі треба виконувати однотипні дії, поступово підвищуючи рівень навантаження. Наприклад, челендж присідати чи писати по 10 сторінок роману щодня.

Пет-проект

Заведи собі пет-проект.

Будь-яка робота має на меті отримання прибутку. То чому б не завести собі мінімальний бізнес в твоїй ніші.

Якщо ти розробник ти можеш зробити якийсь продукт, якщо маркетолог – простий магазин, smm – вести акаунт про щось, хоч про рожеві ґудзики.

Весь ttm – це мій pet-проект, який дає мені досвід в веденні інсти, тг, тредсу, аналітиці, запуску реклами, створення сайтів, блогів та лендингів. Величезна частина моїх ecommerce знань завʼязана на магазин нашого мерчу. А ще йобані податки… Одного разу до мене прийшов Тарас, який займається розробкою мобільних апчиків – і це стало ще і його пет-проектом, де він створив віджет ттм для ios та android.

В принципі, ми в theytoldme відкриті для ідей.

Так от, я розумію, що пет-проєкт – це складно, якщо ти ніц не шариш. Але це дає тобі саме той досвід який треба. Фідбек просто скажений

Можна навіть прямо запитати у chatGPT ідеї для пет-проєкту твого рівня.

Плюси:

• досвіду як масла – дохуя
• може приносити тобі гроші чи авторитет

Мінуси:

• досвіду дохуя, не весь тобі треба. Мені було б норм без знання про податки.
• забирає час, якщо зʼявляються реальні користувачі

Замість висновків

Традиційно – не кажу, що правильно. Кажу про можливості.

Мені випало змінити професію раз в житті – тому мій рівень експертизи в “зміні професії” дещо замалий. Але можу сказати, що більшість того, що я знаю, здобуто з курсів, книг, пет-проектів та інших форм самоосвіти. Бо моя робота завше була мені цікавою. І мені завше було важливо пробувати щось нове.

Дякую, що читаєш. За рефлексію в коментах подякую

Запис Про самоосвіту за 6 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Одразу попереджу, що це стаття із циклу статей про фінграмотність, і бажано почати з цієї статті – про фінграмотність ч.1. В ній ми розповідаємо про етапи життя, і чому на різних етапах треба різні речі робити. Пасивний дохід – це стаття для етапу “В тебе є надлишок коштів”.

Що таке пасивний дохід?

Це дохід, який не вимагає від тебе активних дій. В теорії.

На кшталт, ти нічого не робиш, але тобі на карточку щомісяця падає 500 баксів.

На практиці, це або результат дуже активних дій, або результат прекрасної автоматизації. Проте – це якраз та штука, до якої тобі треба йти в житті. Тому важливо про це поговорити

Приклади пасивного доходу

1. Депозити та облігації
2. Інвестиції в акції, пайові та біржові інвестиційні фонди
3. Продаж цифрових товарів
4. YouTube, TikTok, блогінг
5. Здавати в оренду майно
6. Дропшипінг, автоматизовані онлайн-магазини
7. Прямі інвестиції в чужий бізнес, в який тебе не залучають

Ми про це поговоримо детально, але почну з головного.

Навіщо і кому треба пасивний дохід

Пасивний дохід — це те, до чого ти маєш йти. Це єдиний адекватний шлях по життю.

Де на початку життя в тебе купа енергії, планів і способів заробити. А наприкінці – ти лишаєшся тільки з тим капіталом, який тобі вдалось заробити.

Тому пасивний дохід – це не якась додаткова штука.

Це відповідь на питання – де я буду брати гроші, коли в мене вже не буде так багато енергії, щоб працювати по 60 годин на тиждень.

Прикольно, якщо ти з молодих літ маєш якусь додаткову копійчину, але по суті створення власного капіталу, який буде приносити грошики – це те, над чим тобі варто подумати.

Де взяти пасивний дохід

Пасивний дохід — це результат дуже активного.

Вище були приклади, нижче будуть роздуми про них. Але суть залишається одна й та ж – в тебе є надлишок грошей (або робочого часу), ти його витрачаєш на те, щоб створити пасивний дохід, який буде генерувати тобі дохід в майбутньому.

Тому так – треба попрацювати, а надлишок ресурсів використати на формування пасивного доходу.

Контекст поколінь

Якщо попереднє покоління забезпечить тебе базою, то ти будеш мати більше надлишків, які використаєш для формування пасивного доходу.

Якщо спрощено – якщо батьки купили тобі квартиру, тобі не треба буде пів життя працювати, щоб купити собі квартиру. Ти будеш пів життя працювати, щоб купити собі ще одну квартиру, а квартиру від батьків зможеш здавати.

Стабільність в державі і в сімʼї рішає, на жаль.

Що не є пасивним доходом

Це цікаво.

Не пасивний дохід, хоча суть схожа – стандартне “спочатку ти працюєш на заліковку, а далі заліковка працює на тебе”.

Наприклад, в тебе 2 роки досвіду роботи дизайнером. І тебе беруть на роботу за 1000 баксів. А коли в тебе 8 років — беруть за 2000 баксів. Хоча робота та ж сама. Чи є “особистий бренд” і “досвід” генератором пасивного доходу в цьому випадку?

Імхо, ні.

Мені здається, що пасивний дохід має бути привʼязаний до твоїх активів, а не особи. І цей актив можна передати. Типу, якщо ти можеш продати чи монетизувати власний особистий бренд – окей. А якщо не можеш, то це не актив.

Як отримати пасивний дохід

Отже, ситуація – в тебе є зайві гроші. І ти хочеш, щоб ці гроші почали приносити гроші.

Для прикладу я візьму потребу в 500 баксів щомісяця. Для мене це приблизно сума виживання – не шикувати, але і не скніти.

Тому будемо думати, як можна створити $500 пасивного доходу на місяць.

Розрахунки дуже умовні (без динаміки по роках, податків і так далі) – моя задача показати порядок чисел.

1. Банківські депозити

Банківський депозит – це коли банк у тебе бере гроші і платить якусь суму за користування ними.

Взагалі, суть банків – взяти в когось гроші подешевше, дати комусь іншому подорожче. От депозит – це спосіб залучити гроші з населення, тобто з тебе і мене.

Більш-менш надійно, але доходу кіт наплакав.

Я пишу цю статтю 3 березня 2025 року, і доларові депозити мають такі ставки:

1. приватбанк (державний) – 0,01% річних. Ти даєш банку свої 1000 доларів на 12 місяців, а вони тобі повертають 1000,1 долар.
2. монобанк – 2,1% річних. Даєш 1000 баксів – через рік дають 1000, а протягом року виплачують 21,2 бакс, якщо з щомісячною капіталізацією. Якщо цікава тема, як рахуються депозити – стукни в директ.
3. сенс — 1,5% річних
4. піреус — 1,25%
5. пумб – 1%

Тобто, тобі потрібно внести приблизно 285 714 доларів під 2,1% річних, щоб отримувати 500 доларів “пасивного доходу щомісяця.

Але ставки постійно змінюються (як ростуть, так і падають), банки можуть банкрутувати (в нас є державний фонд гарантування вкладів, але там обмежена сума того, що повернуть, якщо банк наїбнеться). А ще податки… Ну, тобто це надійно для зберігання (якщо розподілити між банками), але якась хуйня для пасивного доходу.

І ще – це охуєнно просто.

В себе в додатку банку тиць-тиць, будь-яку суму, на строк від 3 місяців до дохуя років. Все.

Прикол тільки в тому, що ставка депозиту може не перекривати інфляцію. Якщо дуже спрощено, то гроші дешевшають – за одну й ту ж суму можна купити меншу кількість товарів. Ну, знаєш, хліб був по 10 грн, зараз по 30 грн. Тому депозит зазвичай це спосіб зберегти гроші, а не примножити.

Резюме:

• Складність: легко.
• Дуже пасивно.
• Дохід стабільний і дуже низький. Часто не перекриває інфляцію, якщо думати про старість.
• Ризик втрати низький, але знаєш…

2. Облігації

Дещо схожа штука на депозити.

Облігації – це цінні папери, які ти купуєш, а тобі через певний час повертають цю суму + дохід.

По суті, для юридичних осіб – це спосіб взяти в борг максимально зручним способом для максимального кола осіб. Уяви, що тобі треба 5000 гривень. Ти не просиш їх в банку, а кажеш “в мене є 5 облігацій по 1000 гривень. Хто хоче – купіть їх у мене, а я через рік викуплю їх у вас по 1100”. Ну, тільки більше формальностей, бо це все ж цінні папери.

За таким принципом працюють, наприклад, облігації внутрішньої державної позики України (ОВДП). Держава продає свої зобовʼязання повернути гроші.

Їх теж досить легко купити. Той же монобанк продає ОВДП в апчику, поруч з депозитами. Від 1 тис в гривні і доларі.

При чому це працює приблизно так:

Держава 1 січня випускає облігацію за 1000 грн і зобовʼязується повернути

• 1.04 – 50 грн ,
• 1.07 – 50 грн,
• 31.12 – 1050 грн.

Тобто загалом ти отримаєш 15% річних. Але на відміну від депозитів – сроки не для тебе, а для всіх. І якщо ти умовно захочеш купити цю облігацію в липні, то матимеш віддати за неї вже 1100 грн.

Це непоганий спосіб зберігати гроші, бо дохід більше, ніж у депозиту. Але до повномасштабки цей спосіб не був доступний так легко.

Ну, і ризик – якщо наїбнеться держава, то бувайте гроші. Тобі ж траплялось слово дефолт? От це відмова держави платити за своїми зобовʼязаннями. З іншого боку з ОВДП не треба платити податки.

Наприклад, в моно зараз облігації ОВДП в доларах з дохідністю 4,2%. Там є нюанс, що це трохи перебільшено, бо розрахунки враховують реінвестицію доходу. Нескладно здогадатись, що якщо депозит в моно 2,1% і тобі треба 285к доларів для доходу в 500$ щомісяця, то з ОВДП це буде в 2 рази менша сума – десь тисяч 150.

Але це максимально пасивно, звісно.

Резюме:

• Складність: дуже легко.
• Дуже пасивно.
• Дохід стабільний і низький.
• Ризик втрати низький. Ризик відсутності нових облігацій для купівлі.

3. Інвестиції в акції

Інвестиції в акції, пайові та біржові інвестиційні фонди потребують фінансової грамотності та довгострокового підходу. І ще треба розібратись

Тобі в Україні складно купити, наприклад, акції Apple. Тобі навіть складно буде купити акції української аграрної компанії Milkiland.

З акціями така штука – є умовно дві частини:

• вартість акцій,
• дивіденди – спрощено виплати власникам акцій.

Тобто, ти купуєш акцію, і тобі з якоюсь регулярністю виплачують дивіденти. При цьому ціна і акції, і дивідендів може змінюватись. Можуть бути малі дивіденди, але компанія росте, ціна акцій теж – і твій капітал росте (хоча щомісяця ти отримуєш хуй).

Дуже тупі і спрощені розрахунки:

Станом на березень 2025 компанія Apple за останні 12 місяців виплатила дивіденди в загальній сумі 0,99 USD на акцію. При поточній ціні акцій Apple в 241,84 USD це відповідає дивідендній дохідності 0,41 %. Дивіденди виплачуються 4 рази на рік.

Щоб отримувати 6000$ на рік від дивідендів Apple, потрібно купити приблизно 6061 акцію.

За поточною ціною 241,84$ за акцію, це обійдеться в приблизно 1,47 мільйона доларів.

Що, як ти розумієш, не айс, якщо хочеться саме пасивного доходу. Треба брати щось з більшими дивідентами. А для цього треба розбиратись, хто не булька.

Тобто, спрощено є дві стратегії:

• купити дешево – продати дорого.
• купити щось, що має великі дивіденди і не прогорить так просто.

І те, і те – непроста задачка.

Ба, навіть купити складно – треба зареєструватись на біржі, відкрити брокерський рахунок. В мене нема досвіду – мені лиш випало читати мануали, тому нічого із власного досвіду не підкажу. Знаю, що це не 2 кліка в твоєму додатку банку. + доволі висока вартість входу.

Резюме:

• Складність: найти дохідні акції в довгій перспективі. Почати.
• Не дуже пасивно – треба слідкувати і встигати. Або забити хуй – і тоді взагалі непередбачувано.
• Дохід нестабільний.
• Ризик втрати високий.

Офтоп

Ще важливий момент. Інвестиції та пасивний дохід — різні поняття. Це, типу, очевидно, однак на прикладі з акціями стає ще очевидніше. Можна вкластись (інвестувати) в щось, щоб потім отримати більше. А можна інвестувати в щось, що буде давати постійні більш-менш стабільні гроші (пасивний дохід).

Типу, можна купити акції компанії, вони виростуть в ціні, але майже не будуть давати тобі гроші щомісяця.

Тобто зберегти гроші, примножити їх чи змусити приносити щомісячний дохід — різні задачі.

Саме тому умовна торгівля криптовалютою — це купити дешевше, продати дорожче. Тобто, ризиковий спосіб заробити гроші, а не вийти на постійний дохід.

4. Інвестиційні фонди

Тут пропущена частина про біржові інвестиційні фонди.

Це означає, що ти та інші люди скидаєте гроші в фонди, а управляюча компанія намагається їх примножити за рахунок інвестицій “патамуша ані знают каг”.

• Біржові – чуваки знають, як інвестувати в акції, вони готові це робити за комісію. Типу, ти даєш їм гроші, вони дають тобі частку в фонді, далі купують-продають акції на біржі, заробляють на цьому гроші і віддають тобі. За це беруть відсоток.
• Пайові інвестиційні фонди – чуваки знають, як зробити щось і продати його вигідно. Ти даєш їм гроші, вони тобі частку. Потім вони це щось роблять і продають, а собі беруть комісію.

Із переваг – типу низька вартість входу. Якщо порівнювати з власними інвестиціями.

Наскільки я розумію, то з пайових найцікавіший дохід дають REIT (Real Estate Investment Trust) – це коли ти купуєш частинку в фонді, який купить чи побудує нерухомість і буде її здавати чи продавати.

Наприклад, в Україні є REIT, який робить фонди під будівництво Макдональдсів, потім здає їх в довгострокову оренду макам (10-30 років), і виплачує власникам сертифікатів дивіденди десь під 8% річних. Там поріг входу не те, щоб малий, але і не захмарний. Щось близько 150 тисяч гривень.

Я там все дууууууже умовно рахую – і виходить десь 76 тисяч доларів треба, щоб вийти на 500 баксів пасивного доходу на місяць. Не все так яскраво, звісно, але це ще одна можливість.

Із власного досвіду – зайти доволі легко, реєструєшся через дію, кидаєш гроші, тобі на картку кидають гроші і платять податок на доходи. Із хуйні – якщо продаєш сертифікати – треба йобану декларацію фіз особи заповнювати. Що не боляче, але неприємно.

Резюме:

• Складність: найти надійний фонд.
• Майже повністю пасивно.
• Дохід середній чи менше.
• Ризик втрати середній.

5. Продаж цифрових товарів

Курси, книги, шаблони, фото – вимагає часу на створення.

Найпопулярніший “легальний” спосіб, який тиражують в соц.мережах.

Щось на кшталт – от замість 3 години сьогодні грати в відьмака, зайди в канву, створи якийсь шаблон, в тебе люди будуть його купувати і ти розбагатієш.

Чи нафоткай фоток і виклади на фотосток.

Чи створи відео 10 годин зі звуками багаття на ютюбі – і ввімкни монетизацію.

Знаєш, що не так з оцими усіма порадами?

Треба встигати.

Тисячу людей створять. Якщо ти будеш в числі перших – ти можеш зібрати грошей. А якщо ти створиш ще один 100500-ий шаблон – шанс, що його куплять маленький. Також великий шанс, що цей “актив” втратить актуальність за пару років.

Це постійна робота, яка може мати накопичувальний ефект, але склякне як тільки ти припиняєш це робити (шукати нові ніші для продуктів, створювати цифрові продукти, оновлювати старі).

Часто це ще й потребує додаткових зусиль на маркетинг. Наприклад, зробила людина шрифт – і шо? Хто його купить, якщо його не піарити?

Резюме:

• Складність: це робота.
• Дохід непрогнозований.
• Ризик втрати дуже високий.

6. YouTube, TikTok, блогінг

Це активна робота.

Не знаю, хто може думати інакше.

При чому це активна робота зі створення контенту, а затим активна робота з монетизації свого блогу. В мене тут вистачає досвіду – можу сказати, що це складно, і це вимагає зусиль.

В ідеалі розкрутити блог і продати, але це майже неможливо, якщо він привʼязаний до твоєї особистості

7. Здавати майно в оренду (житло, авто)

В ідеалі отримати у спадок трикімнатну квартиру від бабусі в центрі Києва і здати на 40 років парі геїв без дітей та собак, які 300 днів на рік проводять в іншій країні.

Але але…

Отже, тобі треба

1. [складно] заробити на те, що ти будеш здавати. Якщо казати про Київ і околиці, то це від 50 до 200 тисяч доларів. Приблизно.
2. [помірно складно] зробити ремонт і пристосувати квартиру до здачі. Це ще десь 500 баксів чи більше за квадратний метр.
3. [норм] знайти надійних орендарів чи ріелтора.
4. [легко] вирішувати дрібні проблеми орендарів (а іноді і не дрібні), адже орендар може зробити шкоди набагато більше ніж 2 плати за місяць…

Здавати автівку мені не доводилось. Суттєва відмінність, імхо, що автівка дуже сильно втрачає в ціні з часом та експлуатацією. В той час як квартира може втратити у ремонті, але райончик стане краще чи попит на житло зросте – і сама квартира стане дорожче.

Резюме:

Отже, варіант цікавий, хоча має суттєвий недолік – ціна входу величезна. Що робить недоступним цей варік для багатьох. Бо, будемо відвертими, більшість із нас ніколи не мали зайвих 100к баксів на руках.

Резюме:

• Складність: заробити на обʼєкт оренди.
• На початку дуже активно, потім майже пасивно.
• Дохід середній чи менше. Не має великого потенціалу для росту.
• Ризик втрати низький, але війна…

8. Дропшипінг, автоматизовані онлайн-магазини

Ще одна вигадка, коли роботу подають як не роботу.

Дропшипінг – це коли товар виготовляє та відправляє інша компанія. Ти лиш продаєш.

Наприклад, друк футболок. Ти робиш сайт і малюєш принт. Людина замовляє у тебе, ти віддаєш це замовлення підряднику. Він друкує і відправляє.

Кайф же ж? Тільки треба автоматизувати

Але по факту все не зовсім так:

• сайт треба підтримувати
• на сайт має бути трафік, тому тобі треба займатись маркетингом
• тобі треба платити податки
• тобі треба спілкуватись з клієнтами (футболки ж повертають, міняють, кастомізують)

Отже, це все ж робота.

Її можна зробити менш складною, якщо найняти людей, але тоді це створення бізнесу. Яке в свою чергу впирається в бізнес-план і значні зусилля для старту та контролю.

9. Прямі інвестиції в чужий бізнес, в який тебе не залучають

В мене такого не було.

Але потенційно може таке бути, що хтось прийде і скаже: “Дай мені 20к доларів, а в майбутньому будеш мати відсоток в моїй компанії”.

Взагалі, є таке поняття як “бізнес-ангели” – люди, які мають гроші і бізнес-знайомства. До них можна піти, і попросити допомогу за частку майбутніх доходів. Але ж ми з іншої сторони. Ця стаття не для бізнес-ангелів чи інкубаторів, вочевидь.

Тому теж це мова про роботу, а не про дохід.

10. Вихід зі свого бізнесу, зберігаючи частку

Це цікавий і вірогідний сценарій.

Ти робиш щось, робиш, а потім виходиш з операційки чи продаєш велику частку компанії.

Але що це означає? Тобі треба створити щось робоче, що протримається багато років, і буде підхоплене іншими людьми. Це важко, складно і все таке.

Замість висновку

Я от читаю, що пишу – і звучить як “загорнись у простирадло, і повзи в сторону ядерного вибуху”. Типу, треба мати багато грошей, і тоооооді…

Але це не зовсім так.

Суть цієї статті – знати способи. Далі ти вже можеш думати, як тобі гроші зберігати чи змушувати працювати.

Тобто схема така – в тебе є надлишок, ти думаєш, як цей надлишок зберегти, а в ідеалі конвертувати його в дохід. І робиш це все життя, щоб все більше твій капітал працював на тебе.

Та й таке.

Запис Про пасивний дохід за 14 хв спершу з'явиться на theytoldme.

1. Кредит — це про майбутнє.

Ідея кредиту — завтра буде краще ніж сьогодні. І можна позичити в себе завтрашньої гроші, щоб пришвидшитись. В мене є нормальна стаття про кредити.

Найпростіший приклад — взяти кредит, щоб закупити товар, продати товар, віддати кредит, мати прибуток. Тому тут чиста бізнес-математика.

Хоча кредит — це “платні гроші”. Інвестиції і гранти типу “безкоштовні”, тому краще палити гроші інвесторів, а не кредитні. Але то вже інше.

Позаяк… Тут важливо не переносити свою поведінку споживача на бізнес…

Споживацька ж логіка така — завтра буде краще ніж сьогодні.

Найпростіший приклад — купити квартиру в іпотеку (кредит під заставу нерухомості). Де ти сподіваєшся, що твій “важкий” внесок зараз стане легше з часом. На кшталт, ти маєш платити 10к, що половина твоєї зп. Але є надія, що ти будеш отримувати і 30, і 50, і 100 тисяч. І тоді внески будуть комфортніше, і можна буде виплатити швидше.

Або ще приклад… В тебе є зайва тисяча з твоєї зп. Ти вже заощадила свою зп, а далі треба думати, що робити. Можна на цю тисячу взяти кредит на якусь техніку десь на рік. Якщо все буде краще ніж сьогодні, то це норм рішення.

Отже, один із варіантів, чому треба жити в кредит — бо треба жити, розраховуючи на краще майбутнє.

Що в даній ситуації складно, звісно.

2. Кредит — це довіра

Інший сенс, який я закладаю — тобі мають довіряти кредитори. Якщо тобі не дають гроші в кредит банки — вже щось з твоїм життям пішло не так.

Тобто жити в кредит = мати довіру.

3. Кредит — це простіший облік особистих фінансів

Маєш два рахунки, один з кредитним лімітом, інший без. Користуєшся кредитним, гасиш в кінці місяця з іншого.

Наприклад, зп капає на картку, але ти користуєшся кредиткою. Ставиш там ліміт в 2/3 своєї зп. В кінці місяця гасиш кредитний ліміт із зарплатної (цей короткий кредит в багатьох банках безкоштовний).

В цьому випадку ти:

• точно знаєш і тримаєш перед очима свої витрати за місяць,
• менше витрачаєш, якщо тобі психологічно важко витрачати гроші в мінус.

В цього рішення є і мінуси:

• треба не пройобувати гасити,
• їбучі перекази на картку мають більшу комісію, якщо з кредитних грошей.

Тобто в цьому випадку кредит = контроль фінансів.

Коли жити в кредит не є гуд

Коли ігнорується сама суть кредиту.

Тобто, коли людина залазить в борги через схеми кредиту. Коли завтра не буде краще.

Наприклад, якщо в тебе дохід 5к, а ти знімаєш квартиру за 6к, докидаючи 3к кредитних. Це сильно не в’яжеться з математикою, окрім випадків, коли ти в пошуках сусідки/сусіда чи нової суттєво кращої роботи.

Також не є гуд, коли ти витрачаєш свою зп наперед. На кшталт, в тебе зп 10к, а ти витрачаєш в цьому місяці 20, і далі живеш до зп, що погасити кредит за гроші, які вже витратили. Позаяк це все сильно зав’язано на етап, на якому ти знаходишся.

Отако

Запис Про жити в кредит спершу з'явиться на theytoldme.

Отже, слово Ані.

Близько чотирьох років тому, коли мені було 14, я вирішила написати статтю.

Чесно, тоді я щиро вірила, що в мене достатньо наснаги, сил і вмінь, аби це постили на сайті ttm (theytoldme). Тоді я явно більше вірила в себе ніж зараз. Мені хотілось описати історію, яка познайомила мене з поняттям «селфхарм».

У мене була подруга, з якою ми тепер не факт чи б навіть привіталися на вулицях. Вона різала себе через булінг однокласників у дуже (!) юному віці, тобто їй було 12-13 років. Тоді я була такою приголомшеною, що таке взагалі існує і люди таке роблять. Навіщо? З якою ціллю?

Що ж було далі?

Я подумала, що про це можна написати досить цікаву статтю (спочатку я, звісно, перепитала подругу, чи вона не проти). TTM відписували мені в інсті. Вони сказали, що в статті має бути обов’язково проблема і її рішення. Я відповідаю їм, що є проблема, але рішення нема. Вони сказали: ну то навіщо ця стаття? Тоді я і вирішила, що пора мені заокруглятись з моєю «журналістською кар’єрою».

Але в мене був початок написаної статті.

По факту стаття була ні про що, особливо в рубриці «як допомогти», та було там одне речення: «Чесно, для мене це не причина і я ніколи не захочу сама завдавати болі своєму тілу».

Як я дійшла до селфхарму

Я думаю можна і самостійно здогадатися, що трапилося далі.

Тепер мені 17, і я борюся з депресією і тривогою досить довгий період. Звісно, у мене немає точно визначених діагнозів, оскільки я не пішла до психіатра через страх і те, що я неповнолітня. Найбільшою проблемою, яка виникла більше року тому стало надзвичайно сильне бажання покарати себе. Фізично. Це бажання поступово переросло у справжню дію. Тоді я і зрозуміла свою вже на той час «колишню подругу».

Чому так трапилось? 

Це був надзвичайно складний період для мене: переведення в нову школу з більшими вимогами, підготовка до вступних екзаменів, втрата друзів і відсутність нових, початок війни, тато пішов від самісінького початку, окрім того був (і є) мій улюблений синдром відмінниці, а також булінг, байдужість та нерозуміння від більшості і надзвичайно глибока самотність.

Це все так накопилося, що зрештою я пішла до психолога…

Але все одно пізніше зробила це [покарала себе – прим. Капі] вперше.

Було надзвичайне, я б сказала, полегшення. Ніби ти це зробив, і автоматично в голові виникає «Все. Ситуацію відпущено».

Я це робила щоб контролювати себе, свої емоції, карати за помилки та низькі бали в школі, але найчастіше виникало шалене бажання, коли я «не вписувалася» туди, куди так сильно хотіла «вписатися». Це все набирало своїх обертів, я кидала цю проблему, потім поверталася назад і зривалася.

Останньою краплиною, коли я зірвалася, стали слова батьків: «Та я не розумію, навіщо ти ходиш до психолога, у тебе ж немає якихось таких проблем. Нічого тобі не бракує».

Ці слова так вдарили по мені. Тобто, підсумовуючи, якщо хоч щось в моєму житті йшло «не так» я прагнула себе покарати. Це могла бути проста сварка з мамою або друзями, такий собі бал в школі, компанія (в яку я не вписувалась), проблеми з класом, просте перевантаження і просто незадоволеність від своїх дій, власного вибору. Власного життя.

Що саме я робила?

Різала шкіру на руці канцелярським ножем. Саме ним.

Насправді, загалом порізів небагато, їх практично не видно. Леза почали мене збуджувати. Я хотіла робити конкретно це. Потім я почала шукати заміну, особливо, коли відбувся період «зав’язки» з канцелярськими ножами. Це битися головою об стінку, царапати себе до крові нігтями будь-де.

Я бігала ніби туди-сюди, не розуміючи, як далі боротися з цими відчуттями, з цією ненавистю до самої себе.

Канцелярські ножі завжди були в нижній шухляді і деколи я могла їх просто тримати і дивитися на них по 10 хвилин просто для заспокоєння. Ну, а потім добавилися думки про самогубство. Хотілося покінчити абсолютно з усім, а особливо з собою.

Пізніше я вирішила остаточно кидати це все в будь-якому вигляді.

І чому я взагалі це пишу?

Тому що сьогодні рівно 6 місяців як я в повній «зав’язці». І я пообіцяла собі, що я, бляха, допишу цю кляту статтю як тільки розберуся з своєю залежністю. Тепер я знаю рішення проблеми, як би це дивно не звучало.

Що мені допомогло?

1. Психолог. Перше і, звісно, найлогічніше. Насправді в ідеалі з такою проблемою треба зразу звертатися до психіатра, але психолог і терапія — це перші речі, які необхідні. Кожному потрібна людина, якій на 100% можна довіритися.
2. Друге, якщо є така можливість розказати про це близькій людині, яка ГОТОВА до такої інформації. Знову ж таки, треба наголосити, що це не замінить зустрічі з психологом. Бо проста розмова – це перш за все спілкування між двома людьми, а не терапія. Дуже добре, якщо хтось зможе з тобою поговорити, коли буває надзвичайно складно, щоб відволіктись від повторного бажання.
3. Хочеш виражати емоції, будь-які, то РОБИ ЦЕ. Чи це плач, чи злість, чи заздрість, чи смуток, чи навіть радість. Якщо ти відпускаєш ті емоції назовні, зникає бажання повторити це через накопичення.
4. Сховай речі, які тебе провокують. Для початку зроби це. Бажано, щоб зовнішні фактори, особливо в тому просторі, у якому ти більшу частину часу перебуваєш, не давили на тебе.
5. Знайди заміну. Це може бути спорт, я чула він неабияк допомагає.
   Мені допомогло малювати щось на тому місці, де ти хотів би поставити шрам. Я прочитала це на якомусь сайті: малюйте метеликів. І так навіть зараз як тільки я хочу це зробити, на моїй руці з’являються метелики, або прості лінії, або візерунки. У чому суть метеликів? Їх не треба змивати з руки. Вони мають самі стертись. Коли вони повністю стираються, вітаю (!), ти зробив ще один крок у правильному шляху.
6. Я скачала програму «I am sober». Вона допомагає боротися з різними видами залежностей, але найбільшу суть вона для мене відіграла в рахунку днів. Саме завдяки їй я дізналася, що сьогодні 6 місяців.
7. Бажано не залишатися на самоті з поганими думками. Якщо є можливість не бути одному, краще скористатися цим. Це автоматично відволікає. Ну, або можна написати чи подзвонити другу (порада №2).
8. Переосмислення та заземлення. Усі, абсолютно всі рази, коли я це робила, були через ситуації, які зараз абсолютно не важливі. Більшість з них не будуть важливими і за місяць.
   Просто постав питання: «Чи воно того варте? Мій прогрес, я стільки пройшов, щоб зараз це знову повторилося?». Більшість цих проблем не будуть важливими за 5 років, бо ми всі ростемо, розвиваємося і змінюємося. Зараз до мене доходить той факт, що ці всі речі не є і не були такими важливими, а шрами залишаються.
9. Пам’ятай, що ти важливий. Твої емоції, думки, почуття. Більшість речей є тимчасовими, але першим, хто має тебе врятувати, — це ти сам.
10. Якщо ти відчуваєш, що ти готовий, то викинь ті речі, які ти раніше сховав. Ти можеш поставити умовний таймер. Я обіцяю, що з кожним днем жити без селфхарму ставатиме легше. Рано чи пізно ти відчуєш, що можеш позбутися цих речей і жити далі.
11. Я думаю, що ці поради можуть прозвучати мега брєдово, особливо, коли ти читаєш це на гарячу голову. Здається, ніби не допоможе нічого. Але видихни. Прочитай ще раз і дай собі ще один шанс.

Мій шлях був і є дуже складним.

Я не можу сказати, що моя депресія зникла, і взагалі все чудово. Ні. Зовсім ні. Деколи я почуваюся жалюгідно, але я знаю, що це не назавжди. 1 січня я викинула свої ножі. Абсолютно всі. Тепер всі. Для мене це найкрутіше досягнення. Я самостійно борюся з цією проблемою і справляюсь, а поруч є підтримка.

Ну, і я закінчила цю грьобану статтю. Привітайте мене  

Післямова від Капі

Перше правило клубу — знайди психолога. Друге правило клубу — знайди, бляха, психолога:)

Це треба, бо у всіх в голові різна каша. Особисто мій шрам навіть соромно так називати. Скоріше нагадування, що коли засмагаєш, то трохи видно, яка вавка в мене була в голові. І як легко мені вдалось її позбутись. Мені пощастило.

Ані пощастило менше, їй довелось багато працювати.

Є люди, яким пощастить ще менше, і їм знадобиться уся підтримка світу, щоб вийти з ями, коли хочеться себе різати і карати. Тому:

• якщо це твоя проблема — не намагайся нести всю ношу світу
• якщо це не твоя проблема — будь добріше поруч із близькими.

І вітаю Аню з прогресом.

Запис Селфхарм за 5хв+ спершу з'явиться на theytoldme.

• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Давай на прикладах. Точніше на одному – светрі.

Але спочатку важливий офтоп — люди в твіттері сруться, чи можна дарувати одяг дітям.

Є срачі про суб’єктивні речі. Де рішення залежить від ситуації;)

Наприклад, уяви, що ти бачиш срач, чи люблять українці баклажани. Деякі так. А я, наприклад, ненавиджу. І замість того, щоб отак сказати, ми починаємо кожне доводити щось.

Бідність-хуїдність, шкарпетки-хуєтки, мерч-хуєрч (і так, у нас багато людей купили футболки чи світшоти на подарунок, не кажучи вже про шкарпетки, бо ж Доббі вільний ельф).

Є люди, в яких психотравма, бо батьки не купували прикольні речі, а дарували звичайний одяг. Є люди, в яких психотравма, бо батьки обирали їм увесь одяг. Є люди, в яких психотравма, бо настільки були бідними, що справжні джинси були святом.

Про що тут сратись, власне?

Хіба про те, чи можеш ти сказати мамі, що думаєш. І то. То таке.

Отже, який має бути подарунок:

• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Светр дитині

Коли ти мала чи малий, то ти майже ніц собі не можеш купити. Тому багато речей підходить.

Але не звичайний одяг.

Дитині дарують светр. Вона його дійсно не може собі купити і буде носити, але чи це змінить це її життя? Якщо в тебе не було теплого одягу, а тітка привезла светр – то це офігенний подарунок. Але якщо в тебе є светр, а мама купує тобі новий светр не просто так, а типу на новий рік, то не дуже схоже на подарунок.

Ти можеш сказати – мама турбується, а ти не цінуєш. Подарунки і турбота – різні речі. Поговоримо про це трохи далі.

Светр підлітку

Коли підліток ходить в певному стилі, а мама дарує светр… Теж невдалий подарунок, бо він не хоче його носити.

І справа не в светрі, а в типовій проблемі, коли покоління одне одного не розуміють. Батьки не визнають право на власний стиль, діти не визнають допомогу батьків…

Светр дорослій людині

Щоб підходило під усі мої критерії – це має бути або дуже дорогий светр, або якийсь дотепний светр.

Ну, в сенсі, якщо людина фанатіє від Бетмена і вона не гомофоб, то можна подарувати їй светр, де Супс цілує Бетмена. І це буде геть не те ж саме, що подарувати їй звичайний светр.

Чому?

Бо людина сама собі б не купила такий светр.

Це як типовий жарт про вібратор – спочатку тобі друзі купують його як жарт, але це вже не жарт anymore.

Бонус: Наприклад, я традиційно друкую собі футболки з жартами. Колись мої колеги зробили СОБІ футболки зі схожими на мій жарт. Не мені, а собі – але це було дуже весело і круто. Бо я самостійно це не зроблю.

Висновки?

Закріпимо – подарунок:

• людина самостійно це не купить;
• буде це юзати;
• трохи змінить життя тої, кому подарували.

Якщо хочеш комусь щось подарувати, то прожени свій потенціальний подарунок через ці фільтри. Це допоможе тобі, якщо мета – порадувати. Мабуть.

Ну, і не можна забувати про здоровий глузд. Бо герпес чи сифіліс теж проходить:)

Ідеї подарунків

Що можна купити у нас — прикольне і допоможе мені не подохнути з голоду:

Запис Подарунки за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Корисний ідіот — це людина, яка поширює певну шкідливу тезу (в тому числі для себе) з певних ідейних міркувань.

Корисний ідіот відрізняється від агенту впливу тим, що поширює ідею добровільно, не на завдання чи замовлення. Це важливо, бо агент впливу може дати задню і виправдовуватись за позицію (як Скрябін про Яника), а корисний ідіот в більшості випадків ніколи не визнає помилку.

Наприклад…

Є ідея “влада погана”. Вона ідеально лягає на історію української державності. Бо хоч в нас і було багато моментів державотворення — більшість часу ми були під чужою владою. Поляків, росіян, румунів, угорців, чехів… Влада була чужою нам, окупаційною. І те, що у владі було багато колабораціоністів — не робило її українською.

Зараз ситуація не така.

Влада в Україні формується українським народом. Відповідно, завше є частина влади, яка типу представляє тебе. На жаль, багато людей голосували на від’їбись, але я не про це.

Суть полягає в тому, що частиною суверенітету держави є здатність населення формувати органи влади. Наша незалежність буквально тримається на довірі до влади. Де нема якогось поневоленого народу, який знаходиться під ярмом окупаційної влади… Держава — це всі ми. Влада — це представники народу.

Іноді ми в широкому сенсі обираємо кращих собі у лідери. Іноді — ні.

Як Коля Котлєта, Олесь Довгий чи Дубінський стали депутатами? Їх не поставили. Їх обрали. Люди. Ми в широкому сенсі. Я чітко пам’ятаю, як Наєм їздив в Кіровоградську область розповідати, чому Довгий — поганий депутат. Це частина відповідальності дорослої свідомої людини. Бо скільки б ми не хотіли, щоб всі все розуміли і знали — це не так.

І от.

Реалістична картина на мою думку не “влада погана”, а “є багато рівнів влади, у всіх представників влади свої інтереси, деякі представники влади мають інтереси схожі на твої”.

Типу, от ти хочеш боротись з корупцією — є депутати, які теж хочуть і працюють над цим. А є депутати, які самі корупціонери.

Логічно (для мене), що якщо ти хочеш, щоб корупції було менше, то треба допомогти тим депутатам, які проти корупції. Як у байці про вовків — перемагає той, якого годуєш:)

Але це складно, і тут ми підходимо до нашої теми. І до людей, які поширюють “влада погана”:

1. агенти впливу по типу продажних сайтів чи корумпованих депутатів на замовлення чи завдання розганяють, що в нас всюди корупція. Взагалі, їм це вигідно, бо якщо корупція всюди, то ніц не зробиш, боротись марно, виходьте на мітинги, попротестуйте, отримайте якусь подачку і заваліть їбало.
2. корисні ідіоти по типу блогерів, музикантів і таких пабліків, як ми, починають добровільно розганяти про корупцію в країні. Бо будемо відверті — корупція харить. Особливо абстрактна. Не тоді, коли тобі треба пачку паперу занести, щоб тобі довідку видали, а от хабар голові ВСУ. От тоді дуже боляче, канєшн. От тоді емоції:)

Є доволі чіткі речі, що тобі треба робити, щоб рівень корупції в країні знижувався (від підтримки депутатів до заяв в поліцію). На жаль, емоційні сторіз чи пости про “погану владу” не допомагають. Імхо. Можемо це в окремій статті описати.

Що робити з корисними ідіотами?

Вважати їх чужими агентами впливу.

Я не дарма розбираю разом. Бо по суті вони роблять одну й ту ж роботу. З різних причин — та все ж.

Отже:

• ідентифікувати і пам’ятати про роботу на ворога
• не обирати в органи влади
• не підписуватись і не слідкувати
• не давати гроші
• не репостити
• писати заяви в поліцію (ага, прикинь)
• не згадувати прямо більше, ніж це потрібно (це і мені треба навчитись робити)

Якщо якась депутатка зі Слуги народу — робить дивні речі, то ми маємо запам’ятати, що Мар’яна Безугла підриває довіру до армії і працює на Росію. Якщо її партія не відхреститься від неї та її позиції — запам’ятаємо, що це рішення партії.

Та й таке

Як не бути корисним ідіотом

Як на мене — найважливіша частина статті.

Проблема наступна — як розрізнити власну думку і інфу, яка підігрує ворогу.

По-перше, чому ви вирішили, що ваша власна думка не може бути корисною ворогу? Наприклад, от ненавидиш ти жінок, геїв чи євреїв… Як ворогу треба показати, що тут в нас мізогінія, гомофобія та антисемітизм — вони цитують тебе. Чи поширють пости, які тебе тригернуть, і ти їх пошириш.

По-друге, є гарне питання: “шоби шо?”

Тобто, ти бачиш емоцію, вона резонує, тобі хочеться її поширити. Спитай себе — а на що ця емоція направлена? Яке рішення, який висновок роблять? Ми вже про це писали отут , але повторю — є факти, є міркування, є ставлення. Якщо ти бачиш інфу чисто про ставлення — є великий шанс, що це свідомі чи несвідомі емоційній гойдалки заради панічних та непродуманих кроків.

[restrict paid=true message=”Тут абзац доступний лиш спонсорам блогу“]Дай собі 15 хвилин паузи. Напиши свої думки. Займись чимось іншим. Через 15 хвилин перечитай. Як все ще вважаєш, що це варто публікувати – вперед.[/restrict]

По-третє, розділяй інфу на клапті.

Часто пропагандисти люблять загорнути шкідливу інформацію в просто інформацію. Типу “Нашій армії потрібна підтримка, волонтери вже навіть бронетранспортери купують, поки влада закуповує яйця по 17 грн”.

Чи правда, що армії треба підтримка? Так. Чи правда, що волонтери закуповують БТР? Так. Чи правда, що влада тільки закуповує яйця по 17 грн? Ні. Це маніпуляція винятком. Коли беруть якусь емоційну штуку і поширюють її на все. Ще приклад, коли мама каже дитині: “Тільки в ігри свої і граєшся, нема часу поприбирати в кімнаті”. Що маніпуляція з багатьох причин, але в тому числі винятком, бо дитина грає годину в день.

До речі, прикол з яйцями. Наскільки я розумію, справи по цих “яйцях” не буде. Бо контракт був, а закупівель не було. Тобто не було реальних поставок = не було шкоди бюджету = нема що нести в суд. Тобто була тільки політична відповідальність.

Update від 4 квітня 2025 – таки дещо є. НАБУ вручило підозри. Побачимо, що буде далі.

Отже, якщо ти бачиш, що хтось підмішує шкідливу інфу в факти чи аналітику — не поширюй.

Ще раз — не поширюй інфу, де є якась хуйня.

І нахуй Шарія, якщо до сих пір незрозуміло, як це працює:) Де в “журналістську діяльність” в певний момент домішують “ета гражданскій канфлікт” і “расєя нікада ні нападьот, єй ета нєвигадна”.

Отаке.

Думаю, я ще допишу цю статтю згодом, але поки це всі думки про корисних ідіотів.

Запис Про корисних ідіотів за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Що по податках

За працівника податки сплачує роботодавець (за це його називають податковим агентом).

Роботодавець платить за працівника:

1. 18% податок на дохід фізичних осіб (ПДФО)
2. 1.5% військовий збір

Роботодавець платить від себе:

1. 22% єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за працівника.

Через це є три (насправді 4) цифри. Припустимо, що офіційна зп 10 тис грн.

• Грязна ЗП — 10 000.
  Це та сума, від якої все рахується, і це офіційна ЗП.
• Чиста ЗП — 8 050.
  Бо чиста = грязна – ПДФО – військовий збір.
  Тобто, 10 000 – 1 800 – 150 = 8 050.
  Це та сума, яку працівник отримає на руки.
• Роботодавець плате — 12 200.
  З них на руки людині 8 050, а податків, зборів і внесків 1 800 + 150 + 2 200 = 4 150.
  Це 34%.
• Роботодавець витрачає ще більше.
  Aдже купує стіл, офіс, комп, чай, платить комісії, щоб зп падала на картку…

І дехто каже, що податків працівник плате 19.5%, хоча тепер ти бачиш, що з 12.2к виділених на працівника роботодавець віддає 4.15k, що, ще раз підкреслю — 34%.

В нормальних обставинає може бути оптимізація ЗП, коли витрати працівника по суті переносяться на роботодавця. Наприклад, оренда квартири, зв’язку, транспорту. В трудовому договорі прописано, що роботодавець орендує робітнику квартиру з певними умовами. Тоді компанія від свого імені знімає житло, уявимо за 5к, записує це в витрати собі, а працівнику платить офіційну зп 5к. По суті, людина отримує ті ж 5+5=10, але податків платять менше. Нормальний роботодавець при цьому віддасть якусь частину як премію, якщо працівник погодився на оптимізацію.

Upd: Як слушно додали в коментарях — оця оренда не має розглядатись, як додаткове благо. Тому частіше за все це щось, що можна визначити як “для роботи” — проживання в квартирі при релокейті, зв’язок, транспортні витрати.

Також, в нас поширена практика — зп в конверті. Коли працівник отримує мінімалку офіційно, а решту зп в конверті. Це прикриває дупу роботодавця, бо під час перевірки ніхто не скаже — а чого це у вас тут тусить оця чувіха. І це ухилення від оподаткування.

І це всі податки?

Ні. По суті ми платимо ще купу податків. Від ПДВ і акцизів до всяких зборів і податків на землю. Якщо цікаво — стукни мені в інсту, я розпишу.

Тепер, коли ти знаєш це все, перейдемо до частини, чому працювати на роботодавця як ФОП — це ухилення від податків.

ФОП як ухилення

ФОП — фізична особа – підприємець.

Коли говорять про зп, то найчастіше мова йде про ФОП 3 групи, де в нормальних умовах платять 5% податку від усієї суми, яка зайде на рахунок.

Якщо це справжній підприємець, скажемо дизайнер-фрілансер, то тут все спрацьовує чесно. Клієнт плате йому 100 баксів, дизайнер покриває свої витрати (ПО, комп, коворкінг, каву). Держава, в принципі, на це розраховує — 5%, це доволі багато, якщо всі витрати несе підприємець. Найпростіше це пояснити на магазині. Магазин купує іграшки за 100 000 грн, продає за 120 000. Заробляє, по суті 20 000 грн, але заплатити податок треба з виручки, тобто з 120 000. І тоді це по суті не 5%. 120 000 *5% = 6 000 грн. 6/20 = 30%. Це завше інший відсоток, але все ж… Я думаю, що логіку ви зрозуміли. Підприємець віддає доволі багато із того, що має отримати на руки. А не дай боже там ще працівники є…

Якщо ж так платять зп через ФОП, то по суті всі витрати несе роботодавець. Працівник просто отримує свої 10k, роботодавець плате бухгалтеру, яка від імені працівника платить 500 грн податків (офіційно на ФОП переказують 10 527 грн, щоб -5% було 10к). Всьо.

Upd: Як слушно додали в коментарях — є загальна і спрощена система оподаткування. ФОП 3 групи на єдиному податку (спрощена) теж може платити ЄСВ в розмірі 22% від мінімалки. 5 вересня 2023 року — це близько 1.5 тисячі гривень, однак під час війни це необов’язково. І раніше теж пам’ятаю, що можна було обирати, чи платити ЄСВ за себе. Короче, прикол в тому, щоб у бухгалтерів була робота і постійна тривога.

У працівника гроші відмито. Компанія теж менше заплатила.

Зрозуміло, що це працює від якоїсь суми. Але 5 і 34%… Бачиш різницю?

Моя задача не сказати, чи це правильно чи ні. Я просто хочу розповісти, що отак це працює. А кожен далі самостійно думає.

Отаке.

Запис Скільки податків платить працівник спершу з'явиться на theytoldme.

Бо от пише мені чувак, що “чиновники на мосту грошей відмили”. Але ніт, на мосту доволі тупо відмивати гроші. То я зразу розумію, що чувак ніфіга не розбирається, просто злий та емоційний. А ти маєш бути розумною та раціональною людиною. От про це і поговоримо.

Що таке відмивання грошей

Відмивання грошей — це процес легалізації грошей. Тобто, як зробити так, щоб гроші, які хтось отримав не дуже законним шляхом, ця людина отримала вже законно:)

Припустимо, хтось вкрав мільйон гривень.

Як далі їх використати? Їх не можна просто віднести в банк чи купити квартиру — держава слідкує за операціями і перевіряє дивні поповнення. До речі, це одна із вимог була на шляху до Європи і важливо для запобігання злочинності і корупції зокрема.

Щоб використовувати ці гроші їх треба відмити.

Зазвичай це означає пропустити через легальний бізнес. Тобто створюється підприємство, яке імітує реальну роботу, а насправді просто відмиває гроші.

Приклади:

1. Хабар через авторські права. Президенту хочуть дати хабаря легально. Тому наймають двох літературних негрів, які пишуть книгу за авторством преза; своє видавництво частково друкує тираж; набагато більший тираж по документам розпродається дрібними партіями за готівку через перевірені магазини. Профіт. Президент легально отримав гроші як гонорар. Чуваки відмили купу грошей.
2. Крадені речі через автосервіс. Припустимо, ти продаєш крадені речі. Що робити? Заводиш собі автомийку чи шиномонтажку. Там пробиваєш чеки, ніби тобі платять готівкою. Вуаля, в тебе цілком легальні доходи.
3. Благодійність. Заводиш десяток благодійних фондів, які збирають, припустимо на боротьбу за раком яєць. Потім вони у твого рекламного агентства купують послуги консалтингу.
4. Будівництво і нерухомість. Купуєш будинок за 100к легальних, добудовуєш за готівку, продаєш за 150к легальних іншій людині. Або навіть не добудовуєш. Як я знав, в держави не виникає питання, а чому стало дорожче. І походження коштів абсолютно законне — продаж нерухомості.

Кому треба відмивати гроші?

• Злочинці (в тому числі корупціонери)
• Люди, які отримують великі зарплати в конвертах. Але там поки треба великі суми (як я пам’ятаю від 10к), інакше є шанс, що тебе не помітять.

Чи відмивати гроші — це ок?

Очевидно, що ні. Це погано. Це злочин сам по собі.

Ти маєш знати, що воно, щоб відрізняти від “відкату” і “ухилення від оподаткування”.

Відкат — це різновид хабаря, який часто прив’язаний до суми угоди. Типу, магазин має купити пакети. От директор знаходить компанії, які роблять ці пакети, і каже їм таємно — ми купимо у вас 100 000 пакетів, якщо ви 5% від суми повернете мені в кишеньку. Тобто директор і підрядник найобують власника бізнесу.

Ухилення від оподаткування — може включати в себе відмивання грошей, але це ширше поняття. Починаючи від неоформлення працівника і співпраці через ФОП до приховування бенефеціарів бізнесу.

Повертаючись до мосту.

Чиновник не може на мості відмити гроші. Він може:

• отримати хабар, щоб закрити очі на якісь недоліки.
• сформувати тендер так, щоб перемогла потрібна компанія (афілійована з ним).
• “лобіювати” саме цей міст з особистих причин.
• вимагати відкат, бо заблокує роботу.

Це все вкладається в поняття корупції.

Маю надію, тепер ми розібрались:)

Запис Відмивання грошей спершу з'явиться на theytoldme.

Де мені здається, що я йду назустріч людям, а вони, як на мене, поводятся дивно.

Ми завше кажемо, що систему показує реакція на помилку. Доволі часто люди помиляються, але є ті, хто помилки визнає і виправляє, а є ті, хто ото тойво.

Іноді диво трапляється, і деякі бренди реагують на свої помилки. В мене так було. Одні чуваки вибачились, позначили автора і саме вони зараз друкують частину наших торб. Не знаю, чи продали би вони більше, ніж зробили нам. Але здається, що навряд.

Отже…

VRM спиздили наш принт

Оцей:

Далі люди почали їм писати, що принт авторський.

Далі вони мені написали, що люди їм написали:) І що надрукували вони то за запитом клієнта, але згодом дізнались, що ми є власником.

Далі ми запропонували оце:

Тобто:

1. Позначити автора.
2. Колаба на користь ЗСУ.

Окремо хочу підкреслити, що маю на увазі — з кожної “свинособачої” футболки.

У відповідь отримали — та ми би з радістю, але ми не знаєм, згідно якого закону. От якби знати по якому закону, то ми б з радістю, але не знаємо, тому нічого платити не будемо:)

Я не буду публікувати відповіді директора VRM без їх згоди. Якщо VRM якось відреагує і скаже, що посил їхніх відповідей був не такий і я можу їх опублікувати… З радістю додам в цю статтю.

Далі я кажу отаке:

Отримую відповідь в форматі “в нас правова держава, всі мають жити по закону, пакажітє бамажку, закон, законодавство, ви не по закону живете, закон… Закон”.

Пост, до речі, видалили.

Те, що мені ліниво, не означає, що в мене нема диплому юриста:)

Взагалі, коли кажуть “ми в правовій державі” — скоріше за все людина не розуміє, про що говорить. І просто каже якусь хуйню. Юристи, крім якихось дуже пафосних нагод, так не кажуть. Юристи кажуть: “Згідно з пунктом тим тої статті того нормативного акту /цитують статтю/. А згідно з тим пунктом тої статті того акту /цитують статтю/. Відповідно /трактують статтю/.

То що ж по закону?

Одразу скажу, що ця стаття виходить тільки зараз — бо мені банально ліниво було писати цю частину.

Але кількість людей, які не знають, що ж там як — зайобує. Це пересилює мою лінь:)

Отже, авторське право регулюється отаким:

• Бернська конвенція
• Конституція
• Закон України про авторське право і суміжні права
• Ще всякі менш важливі законодавчі акти.

Закрема ч. 2. ст. 11 ЗУ про АП і СП каже: “Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей”.

Та ж 11 стаття визначає: “5. Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах”.

“Може” бачиш?

Може реєструвати, а може не реєструвати.

Тут ще цікава різниця між авторським правом та торговою маркою чи патентом, які реєструвати таки обов’язково. Але це вже інша ситуація.

Але конкретно в нашому випадку — йдеться про футболку, яка була давно опублікована на сайті, в інсті та телеграмі. Яка розліталась каналами. Звісно, друкарня скоріше за все не знала, що це наша футболка. Але… Камон, нарід, хтось вірить, що випадково трапилось наступні три речі:

1. Той же стиль “Спочатку фраза великими літерами, потім продовження маленькими”
2. Напис зліва на грудях
3. Чорні літери на білій футболці

Кожен із цих трьох фактів сам по собі — випадковість. Всі три? Не вірю, що не в нас запозичили:) Випадково, та все ж.

То що робити в такому випадку?

Взагалі, правильний порядок дій:

1. досудова претензія
2. суд
3. можна додатково зареєструвати права, щоб кожного разу в суді не доводити, що це належить тобі.

Але…

Чому судяться рідко?

Судитись є сенс за гроші. Для цього гроші треба порахувати:)

Найпростіше це зробити з музикою і фільмами. Оскільки є гроші від переглядів на різних платформах, то в тій же Америці досить часто судяться за хіти. Доводиш, що популярний виконавець знав і взяв у тебе щось — отримуєш мульйони + автоматично отримуєш мульйони далі за виконання цієї пісні.

Але це треба, щоб об’єкт авторського права дійсно приносив мільйони.

А таке рідко буває.

І ще складніше довести. VRM цілком може сказати: “Ну, ми їх продали 10 штук”. І шо тоді:)

В ЗУ про АП є відповідь, до речі:

П. г ч.2 ст. 52 вказує, що суд може прийняти рішення про “виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу”.

Тобто, якщо в тебе є плата за використання твого твору — то суд може призначити дві чи три цих плати, як компенсацію.

Очевидно, що для мене це була б купа нервів заради пари тисяч гривень, хоча весело. Колись ми їбанемось, і комусь таки претензію напишемо. Чисто по приколу:)

То що я хочу?

Та, власне, я ж пишу, що мені хотілось від VRM: “Я не хочу видалення постів чи грошей — я прошу визнати моє авторство і пропоную кльову репутаційну штуку”. Імхо, кльову.

Очевидно, для VRM ця історія з підтримкою армії — недостатньо кльова:)

Ну, що ж:)

Вони свій вибір зробили.

Вас же я закликаю:

• Знати, що авторське право виникає з моменту створення твору, а не реєстрації.
• Не прикриватись законом — автор завше має право, як мінімум, на згадку (хто краде звук в ТТ — це прям дуже ницо). А також він чи вона мають право заборонити використовувати твір. Чи гроші.
• Якщо бачите, що хтось використовує щось чуже — напишіть в коментах, чиє це:) Це не тільки мене стосується:) Це добре бо:
  1. Автору приємно, що в неї/нього є лояльна і адекватна аудиторія
  2. Це все ж яке не яке, а промо автора
  3. Люди, що вкрали, не зможуть сказати, що вони не знали:)

Запис Про авторське право. Знову спершу з'явиться на theytoldme.