Он кацапи влупили по музею в Одесі вчора. 8 постраждалих. Але ми ж не знаємо, чи це окей. Ніхто не знає.

Загинув на війні чоловік, який пішов на війну після того, як його сім’ю (включно з немовлям) вбило ракетою. Незрозуміло, чи це окей. Неясно. Не можемо знати.

Або простіше.

Он чувак йшов переді мною в парку. Курив і кинув пачку на доріжку. Хз, чи це окей. Може і окей. Ніколи ніхто не знає.

Ще один чувак позичив в мене тисячу гривень і зник. Незрозуміло, чи це окей. Можливо, це нормальна поведінка.

Людина, яка готує мені шавуху, прийшла на роботу з температурою і нудотою. Норм чи не норм. Хз…

Що норм/не норм доволі чітко зрозуміло. Це питання цінностей, власне.

В нас є власне уявлення про те, як і що має відбуватись, власна ієрархія цінностей. В декого навіть є принципи. І нам дуже легко розуміти, чи нам норм, чи не норм. Дуже.

З приводу золотої медальки для мами

А з приводу початкової тези про те, що невротична мама, яка зайобувала дитину навчанням, бо хотіла золоту медальку, але не отримала, тому вирішила, що дитина має… Он же виріс яким гарним і статним…

Успіху цій пані, загалом.

Якщо збоку, то це питання червоних прапорців. Ти бачиш, що мама зайобувала дитину — і це для тебе сигнал, що може бути. Перше, що спадає на думку — може мама буде сильно лізти в ваше життя. Може хлоп буде сильно орієнтований на досягнення ачівок, а не на власному щасті. А може навпаки — пофігістичний до задач, оскільки не можна вічно старатись всім вгодити.

Щось може бути. А може і не бути. Це прикол прапорців — вони лиш сигнал, куди дивитись.

З приводу рішень

А тут я хочу проговорити про “ніхто не може знати, як краще”.

Адже, дійсно, ніхто не може знати, як буде. Ти можеш планувати щось, але це не трапиться через низку причин…

І це вже пережували філософи, а затим юристи.

Є доволі чітка конструкція — склад злочину, яка включає в себе об’єкт, суб’єкт, об’єктивну сторону і суб’єктивну сторону. Зокрема в суб’єктивну сторону входить вина, мотив і мета. Але для вас я зроблю сильно простіше.

У людських дій є:

1. Мета
2. Очікування
3. Наслідок

Вони працюють вкупі.

Наприклад, я хочу поїсти (мета), я замовляю доставку (дія), я очікую кур’єра з їжею (очікування), кур’єр приїжджає (наслідок).

Зрозуміло, що кур’єр може не приїхати. Чи в ресторані закінчиться те, що ми замовили і почнеться епопея із дзвінками. Або мені треба буде терміново бігти.

Але…

Якщо я скажу вам, що ми просто крикнули у вікно “хочу бургер” і очікую, що приїде бургер з верівел, то як ти це сприймеш? Звісно, знайдуться фанати теорій змов, які скажуть, що може в мене там дрон на голосовому управлінні чи сусід… Але найпростіше пояснення — я щось роблю не так. Мої очікування не відповідають моїм діям.

І тут в кримінальному праві теж є купа всього готового по зв’язку реальності і бажаних наслідків. Наприклад,

• злочинна недбалість — людина не передбачає наслідки своїх дій, хоча повинна була б знати і передбачати.
• злочинна самовпевненість — людина передбачала наслідки, але самовпевнено розраховувала їх відвернути.
• непрямий умисел — коли людина передбачала наслідки, але сподівалась, що щось їх відверне.

Тобто бачиш. Багато різного, що зав’язано на:

1. Які наслідки ти передбачаєш
2. Чи думаєш, що вони настануть

Типу, ти вдарила людину лопатою по голові — що ти, блять, очікувала? Що в неї відкриється чакра? Суддя охуїє, якщо йому чи їй сказати, що ти не могла знати, що це могло призвести до смерті.

Так от…

Ніхто не може знати, як воно буде.

Але ми можемо мати реалістичні і нереалістичні очікування.

Якщо людина купує квартиру в ЖК без всіх дозволів, то на що вона розраховує? Самовпевнено чекає, що все якось розрулиться. Або от дівчина в черговий раз сходиться з аб’юзером. На що вона розраховує? Що він змінився, як і казав минулого разу? І позаминулого?

Це я до чого — не можна перекладати відповідальність на “ніхто не знає, як буде” зі своїх очікувань.

Так, ніхто не знає, але реалістичність твоїх очікувань — це твоя задача. Це стосується всього: від виборів президента, який “ну, якось він щось зробить” до підвищення зарплати.

Саме ти маєш слідкувати, щоб критичні для тебе речі мали реалістичний прогноз. Бо ніхто не буде. Всім іншим похуй, вони своє мають

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про “ніхто не знає” спершу з'явиться на theytoldme.

У кожної ідеї є купа людей, які з нею взаємодіють:

• Прихильники
  • Ті, хто просувають
  • Євангелісти
  • Пропагандисти
  • Популяризатори
  • Вибивайли
• Противник
  • Критики
  • Агенти впливу
  • Корисні ідіоти
  • Альтернативщики
  • Баба Яга
  • Токсики

І всі ці ролі ми зараз обговоримо.

Прихильники ідеї

Я спробую дати визначення і показати це на прикладах. Базовий приклад — ідея: “Треба донатит на армію”

Просуватори

Це роль активної підтримки зародження ідеї. Це людина, яка докладає прямих зусиль для того, щоб ідея жила. Часто на початках. Тобто ідеї, як такої, не було, а “просуватор” її оформлює і запускає.

Я не знаю, хто запустив ідею донатів, але десь ці ідеї виникли. Навряд чи це Притула чи Дейнега, але близько до того. Ідея масового організованого волонтерського руху. Ідея зборів концертами. Ідея закордонних вояжів. Всі ці ідеї хтось запускав, а тисячі людей підхоплювали.

Або ще приклад.

Ви ж усі знаєте про піраміду потреб Маслоу. Хоча сам вчений ніколи не ставив потреби в піраміду, але він закинув цю думку, працював над нею, і тисячі людей підхопили цю роботу.

Євангелісти

Люди, які розібрались в ідеї, і намагаються максимально публічно осмислити її.

В контексті донатів, мабуть, варто згадати Чмута. Який багато розповідає, як треба донатити. Не хочу вдаватись в деталі, бо заклюють:) Але Чмут має досвід, має авторитет, займається цим.

Пропагандисти

Активна роль в поширенні ідеї.

По суті, це всі, хто каже — треба донатити. Зазвичай роль досить проста по суті — повторювати в різних формах ідею. “Треба донатити” чуємо ми від стендапера. “Треба донатити” чуємо ми від журналістки. “Треба донатити” чуємо ми від блогерки. “Треба донатити” чуємо ми від сусіда:)

Ще один приклад — ідея “Україна корумпована держава”. Тут доволі багато російської іпсошки, адже з одного боку корупція — це не бінарне поняття (або є, або нема), а з іншого — нема заклику, що з цим робити. Тобто емоційна ідея “Україна корумпована держава” існує поза ідеєю, наприклад, “нам треба очистити суди”. В цьому основна загроза. Ми про це писали.

Популяризатори

Пояснюють ідею для максимально широкої аудиторії.

На відміну від пропагандистів — популяризатори вигадують аргументи для ідеї. Максимально прості, часто емоційні. В контексті донатів — це люди, які вигадують нові причини скинути на армію. Не те, щоб причин мало, але чим більше, тим краще.

Або ще ти знаєш термін “популяризатор науки”. Коли доволі складну ідею намагаються донести цікаво і просто. Наприклад, про дві Кореї в ютюбі ми бачили ролики від каналу імені Т.Г. Шевченка, Історії без міфів, Останнього капіталіста, Ціни держави… Думаю, якщо загуглити, то можна знайти більше. Але суть одна — всі ці люди створюють наукпоп контент, щоб розповісти якісь історичні факти…

Вибивайли

Люди, які чморять інші ідеї. Це активна роль направлена на чужі ідеї.

О, це моя улюблена частина. В контексті донатів — це люди, які кажуть: “Якщо ти не донатиш, ти хуйлуша”. Тисяча форм. Задача просто обісрати тих, хто не прийняв ідею.

Вибивайли не дуже приємні люди. І зазвичай нікого не переконують виконати певні дії. Але вони важливі, бо сіють грунт для ідеї.

Тут маленький офтоп. Про мене.

• В контексті донатів — ми слабкі пропагандисти. Ми періодично збираємо, кажемо, як донатимо, риторика у нас про-донатська. Дякуємо за донати.
• В контексті української мови — ми слабкі популяризатори. Не те, щоб дуже топимо, але “от вам українські мемасики про стосунки, цицьки-пуцьки”
• В контексті російської мови — ми вибивайли. Говориш російською — ну, то йди в сраку. Коменти потремо, активістів забанимо. Вибір твій засуджуємо. Активно.

І все це нормально. В межах різних ідей люди виступають в різних ролях. Це важливо зрозуміти. Я, наприклад, не хочу чморити людей за те, що вони не донатять. Можу трохи почмирити тих, хто “Я ніуважаю нічьйо права на отдих”, але це максимум.

Противники ідеї

Критики

Не складно здогадатись — вони критикують ідею. Знаходять аргументи, чому треба бути проти ідеї. По суті, пишуть методичку і працюють по ній.

По донатам це оці всі люди, які вигадують “дєржава далжна абіспєчіть” і ще тисячу причин.

Агенти впливу

Виконують замовлення з поширення ідеї. Добровільно чи примусово. Як Скрябін, коли підтримував Януковича.

Агентам впливу сказали, що треба топити за ідею — от вони і топлять. Хтось охоче, хтось ні. Хтось креативно, хтось по методичці. Основне — що вони це роблять через певну вигоду. І якщо ця вигода зникне, то вони припинять. Як Скрябін за Яника:)

Корисні ідіоти

Люди, які поширюють шкідливу тезу (в тому числі для себе), але не спеціально, а з певних “добрих намірів”.

Звісно, шкідливість тези — це дуже суб’єктивна штука. Як і наміри.

Є окрема стаття про корисних ідіотів.

Альтернативщики

Ці люди не проти самого змісту ідеї, але боряться проти неї, бо є краща альтернативна ідея.

Типу, допомога армії треба, але краще не в цей фонд, краще оце, а не оце, краще не оцей дрон, а ота машина… І так далі. Їхня задача розковбасити ідею завдяки дрібним ускладненням.

Баба Яга

Роль полягає в створенні емоційної картинки супротиву. Баба Яга проти, бо проти. Без особливих аргументів чи критики ідеї. Часто покеровується “методичками” критиків, але по суті проти через якісь внутрішні переконання, які не проговорює.

Токсики

Роль заради отруєння ідеї. Це люди, які публічно ніби підтримують ідею, але своєю діяльністю роблять ідею токсичною.

Мені чомусь згадалось відео, де жінка менструальною кров’ю мазала собі шорти і пахви. І собі, і дітям. Щоб показати, що менструація це нормально. Імхо, це викликало огиду навіть у багатьох жінок. Особливо, оця частина з обмазуванням своїми виділеннями дітей:(

Нейтрали

Адепти

Прийняли ідею. Живуть і поводяться відповідно до ідеї.

Корисні ідіоти

Поширюють інфу без розуміння чи осмислення її.

Тут дуже гарний приклад з “Україна корумпована держава”. Типу, дуже просто запилити сторіз чи рілз, яка у нас тут жахлива корупція. Приплести сюди армію. Більше емоцій… Купа лайків гарантована:)

Але тут такі ефекти:

• Робота на зневіру — всьо плоха, значить треба опустити руки.
• Нівелювання наших успіхів. Блін, в нас запрацювали антикорупційні органи, піймали на корупції Голову Верховного суду
• Відсутність чітких закликів. Корумпована, і що? Га? Дехто так просуває свої мітинги, на яких теж все не дуже

Байдужі

Їм пох.

Висновки?

Та мабуть ні. Просто ділюсь з вами своїм баченням того, як функціонують ідеї.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Ідеї та люди спершу з'явиться на theytoldme.

Прикол в тому, що мафія хоче, щоб ви думали, що мафія вічна:) Частина її сили і полягає в тому, щоб люди думали, що її неможливо подолати, що це сутність. По факту, це не так. Загугліть Максіпроцес, Джовані Фальконе і Паоло Борселіно. Там історія боротьби з мафією краща за будь-який фільм Скорсезе (а ті фільми охуєнні досить часто).

Те ж і з корупцією.

Корупція — це люди і процеси.

Якщо вплинути на людей і процеси, то рівень корупції можна суттєво знизити. Знищити повність навряд, але суттєво зменшити — можна.

Сила корупції

Але корупціонерам хочеться, щоб ви думали, що корупція вічна. Що це така сутність, наш “менталітет” (якого не існує), все вкрадено, влада продажна і злочинна… І так далі. Бла-бла-бла.

Тоді у корупціонерів є сила.

Адже навіщо тобі обирати і взаємодіяти зі своїм депутатом, якщо всі депутати “продажні”. Навіщо чесному депутату йти в депутати, якщо люди не будуть його підтримувати, вважатимуть продажним?

Навіщо робити відкриті тендери, які легко може перевірити будь-хто, зокрема ЗМІ, якщо “на етіх ваших тендерах регулярно сотні лямів крадуть”. Для чого?

Декларації оці ще відкривати і перевіряти… Навіщо? Всі ж крадуть. Нема чесних. Фінмоніторинг якийсь…

Що я хочу сказати — корупціонери хочуть, щоб ти думала чи думав, що корупція вічна. Що в ній зав’язані всі. Що це сутність, яка зв’язує все в цій країні. А також вони не хочуть, щоб ти знав/знала нормальні процеси. Щоб вибори були популістською фігнею, щоб “твій голос нічого не вирішує, все одно виберуть такого ж”.

Все навіть набагато гірше. Росія ловко говорить своїми ляльками в Євросоюзі, що от дивіться, яка Україна корумпована країна. Не можна їй давати зброю. Що має два ефекти:

1. Головний — придумати їбануті відмазки, щоб нам не давали зброю.
2. Побічний — нівелювати наші успіхи в процесі боротьби з корупцією (а вони є).

І що?

Прикольно, що нормальні європейці нам кажуть: “Зробіть оце і оце. Тоді з одного боку стане краще видно, хто що краде. Ви зможете від них позбутись. А з іншого боку у вас будуть процеси, які не дозволять красти просто. В нас вже дещо таке працює”.

Але це зробити складно.

Для цього треба, щоб ти:

• перевірила/в свого депутата
• повірив чи повірила у свого депутата (на всіх рівнях)
• контролювала/в свого депутата

Це складно. Це чесно складно. Відповідати за свій вибір пиздець як складно. Легко піти один раз кинути бюлетень в урну. Чисто формально, як в совку чи рашці.

Це багато часу. Хочеться ж, щоб як в казці. Хуяк — і добрий чаклун чи чаклунка зробили заїбато. Але так не буде. Доведеться все ж троха докластись. Це можливо і посильно. Принаймні перші два пункти.

Ну, чи війна… і допомога заходу буде побудована на реформах.

P.S.

І я тобі ще таке скажу. Корупціонери хочуть, щоб тобі здавалось, що корупція це не система, не певна ієрархія, не певні люди і схемки. Що кожна посадка і гучний арешт ні на що не впливає. Що скільки б не було у нас голів Верховного суду, вони всі будуть брати хабарі.

Це не так.

Схеми ламаються, злочинні угрупування руйнуються, процеси вибудовуються. Якщо ми над цим працюємо.

Світло в кінці тунелю стає ближче, якщо йти йому назустріч. Там може і потяг бути, як в нашому випадку. Коли покращення життя і проєвропейські реформи в Україні спричинили шалений супротив Москви, однак тунель теж не вічний.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Корупція вічна? спершу з'явиться на theytoldme.

Коли я пишу цю статтю, якраз гримить справа, коли поліцейські застрелили чувака, який разом із дружиною напав на них. На відео видно, як ці люди порушили правила, на вимогу поліцейських почали їх ображати, затим намагались втекти і, зрештою, полізли в бійку, коли поліцейські намагались їх затримати.

Це, і багато інших ситуацій, змушує мене задуматись про їбанатів. Або не про їбанатів, а про специфічну поведінку. Читай.

Я хочу визначити їбанатів.

Розумію, що це намарне — люди все одно рідко вживають слова коректно, а тут ще лайка. Отже, шансів синхронізуватись — нуль, але я спробую.

Їбанати розуміють, що чинять неправильно, але вигадують собі причину, щоб нормалізувати свою поведінку. Типу, підсвідомо розуміють, чому не треба запарковувати тротуар, але “нічєво нє нарушаю”, “ділінєатаров в правілах нєт”, “а хіто сказал што бусік нє лєгкавой автамабіль”. Чи розуміють, що податки треба платити, але “ніхто нє платіт” і “пачіму Ахмєтов нє сідіт”. Чи порушують правила дорожнього руху, а затим починають відмазуватись на кшталт: “Та всі так їздять”.

Стривай.

Давай я ще раз поясню цю тонку межу. Їбанат — це НЕ той чи та, хто придумує їбанатьскі відмазки. Їбанат — це та людина, якій вдалось переконати себе, що це нормально.

На прикладі:

– Їбанат — це НЕ той, хто завше спізнюється. Це мудацтво.
– Їбанат — це той, хто завше спізнюється, і вважає, що це нормально. Бо {{будь-яка їбанатська відмазка}}.

Отже, я звертаю увагу на нормалізацію негативної з точки зору соціуму поведінки.

Чому я тобі про це пишу?

Чому це взагалі важливо — бо це частина глобальної філософської ідеї, яку ти скоріше за все знаєш із Достоєвського “Тварь лі я дражашчая, ілі право імєю”. До речі, саме тому Достоєвський — класик світової літератури, а Пушкін — це просто хуїта, яку згадують, щоб підлизнути Росії. Але це офтоп. Загалом, Кант, Гегель, Ніцше. Бетмен. Вся хуйня.

Наскільки ти маєш право робити те, що ти хочеш? Наскільки інші люди — це засоби досягнення твоїх цілей? Де межа того, що ти можеш? Хто ставить рамки допустимого для тебе?

Наскільки ти можеш наїбати себе, щоб виправдати?

І ще цікаво — де взяти сили, щоб повернутись на правильний шлях, якщо ти з нього звернула чи звернув?

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про їбанатів спершу з'явиться на theytoldme.

1. Світло

Для зйомки відео потрібне освітлення. Тому більшість порно відбувається в просторих кімнатах з величезними вікнами вдень, або в студії, де можна поставити обладнання. 

По факту, часто секс відбувається в темряві, а деякий і під ковдрою.

Це важливо, бо ти більшість речей не бачиш, а відчуваєш на дотик.

2. Сценарій

Багато порно знято по сценарію: мінет – вагінальний – анальний – кінчити на обличчя.

Це повністю хуйня, про це трохи далі.

3. Ідеальний стан

У акторів все поголено, помито, змазано і зволожено.

В реальному житті це не так. Щось мені не траплялось порно, де актор хапає дівчину, а вона йому: “Ой, вибач, я сьогодні не можу”. (Хоча, думаю, таке порно є. І дуже криваве)

Взагалі, дівчатам важко зізнатись, що в них менструація. А є ще й дівчата, які люблять рольові ігри з “я нє такая”… Тому, хлопці, форсуйте події до першого “ні”. Серйозно, це позбавить багатьох проблем. Сказала “ні” — хай тепер сама просить.

А ще купа приколів із голінням та запахами, яких нема в акторів. 

Це важливо, бо хлопець чи дівчина може очікувати одного, а насправді… Ну, ніхто не захоче смоктати брудний прутень із густою мочалкою. І так само в більшості випадків панянка фізично не готова до анального сексу. 

4. Мінет

Не всі жінки його люблять. З різних причин. 

Чесно кажучи, до цих пір не розумію його прикол, окрім психологічного домінування. Там ще якщо член не одразу після душу… І волосся…

Кароче, то взагалі не необхідна штука. 

Треба чи не треба — це вже між собою вирішуйте, але порно змушує думати, що без того ніяк. Та ні, якщо всі розігріті, то можна вставляти.

5. Жорсткий секс

Жорсткий секс — це коли ви з партнером одне одного знаєте та вивчили, що кому подобається. 

Тоді ви знаєте межі та все контролюєте. А придушити чи вдарити малознайому людину — така собі ідея. Дуже великий шанс, що не зайде. 

Ще дуже тупа штука — мінет під час силового згвалтування. Це сам по собі дуже паскудний сценарій, який показує, що панянкам подобається, коли їх гвалтують. Про всяк випадок напишу: згвалтування — це пиздець i дуже погано.  

6. Час

Камон, гайз, ви хіба їсте морозиво півтори години? Ваше завдання — обом отримати задоволення. Якщо ви розігріті і дуже того хочете, то можна і за дві хвилини вкластись.

Тільки не зрозумійте мене неправильно.

Якщо він уже стоїть, а вона тільки налаштовується, то 2 хвилини мало. Тому так важлива прелюдія.

7. Без презерватива

Це абсолютна і тупа брехня. Презерватив необхідний.

Якщо хтось каже “ощущєнія нє тє”, то най йде у сраку. В сенсі пиздує… йой. Короче, ніякого сексу без презерватива, поки не надумали робити діточок, як квіточок. 

8. Рвати одяг

Ну, це окрема тема. 

Але якщо вам здається, що то гарна ідея, то секс можна зупинити саме так — зіпсути улюблені труси чи ліфчик. Можливо, хлопці ставлять до того простіше, але не думаю, що йти додому без трусів — дуже прикольно. 

9. BDSM

Ще раз повторюю думку, яка вже була у порадах: всілякі зв’язування, биття, домінування передбачають фізичну форму і підготовку.

Ходити в латексі складно. Повисіти в мотузках — складно. Навіть правильно повісити — теж треба знати як. 

10. Груповуха

Є великий шанс, що ти ніколи не спробуєш груповий секс. 

А якщо спробуєш, то там все доволі складно із ролями, сценаріями і так далі. В порно досвідчені актори та професійні сценаристи. 

В житті треба буде зрозуміти, що робити. Наприклад, в мене ніколи не бувало сцен, як в порно, коли дівчина раптом починає всім смоктати і купа негрів стоїть навколо неї придрочуючи. Мо’ то яка американська традиція.

Можливо, найцікавіша частина груповухи буде тоді, коли ти пропонуєш секс утрьох своєму партнеру — і твої стосунки закінчуються;)

11. Пікап і таксі

Є така ціла рубрика: де чувак ходить чеськими вулицями і пропонує жінкам секс за гроші. І вони типу ламаються і торгуються. А ще є fake-taxi. І fake-police. 

Короче, куча постанов — всі вони несправжні, і то так не працює. Особливо мені не зустрічались в Україні зручні таксі, де можна було б трахатись в 100500 позах:) 

Висновок

Серйозно? Ти чекаєш на висновок в такій статті? 

Давай краще напиши мені в інсту, що думаєш про цю статтю. Мені буде приємно. 

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис 11 вигаданих речей в порно спершу з'явиться на theytoldme.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чи нормально мастурбувати? спершу з'явиться на theytoldme.

Типу, менталітет це специфічний характерний для нації спосіб мислення, який складно змінити. Грузини гостинні, німці педантичні, українці корупціонери, кацапи — кацапи…

Але от такого нема.

Будь-яка нація змінюється за одне покоління під діями зовнішніх факторів (часто навіть підтягуючи міф, що отак по-новому завше було, насправді).

Тому менталітету не існує.

Не можна сказати, що оце було, є і буде притаманно людині, її предкам і нащадкам, бо вона належить до нації.

Але хтось може сказати, що менталітет це поточний стан нації. І тоді він ніби існує.

Ще раз.

Щоб сказати, що чогось не існує, треба його визначити.

Якщо хтось скаже, що єдинорогів не існує, то ми завше можемо показати на носорогів або нарвалів. І тоді треба визначити, що ж таке єдиноріг, і чому це не тварина з одним рогом.

Не існує = визначити.

Так само, як існує, до речі.

Так от.

Економічний фронт не існує

Коли ви кажете: “Економічного фронту не існує”, то що ви маєте на увазі?

Вам треба визначити “економічний фронт”, якщо ви його заперечуєте.

Ви заперечуєте, що існують тисячі компаній, які наповнюють бюджет, з якого купується зброя і платиться зп військовим? Нагадаю, це 99% фінансування армії.

Ви заперечуєте, що кацапи атакують нашу економіку? Типу, стріляють тільки по військовим, а не по зерновим складам?

Ви заперечуєте право на страждання від бізнесу, порівнюючи з військовими? Щось на кшталт: “В тебе тільки склад підірвали, а багато військових руки втратили чи життя. Тому не ний і не розказуй, що в тебе якісь проблеми”?

Ви заперечуєте проти самого слова фронт не у військовому контексті? Погодний фронт, фронт робіт, front end не мають вживатись, бо дуже боляче і ніби знецінює роботу військових?

Я знаю, що дехто іронічно називає “економічним фронтом” речі, на які цивільні витрачають гроші, крім армії — бухло, кіно, метро, хірургія немовлят. То цього не існує? Чи заперечується сам факт того, що з квитків в кіно якась копійчина капає в бюджет, за який купується зброя?

Також, дехто писав, що от волонтерські кошти ефективні, а бюджетні всі розкрадаються. Може в цьому ваша точка зору на неіснування економічного фронту? Типу, економічний фронт це про податки, а вони неефективні.

Ще є визначення, що фронт це тільки там, де піхота стикається з піхотою. Хоча мої знайомі військові кажуть “нуль” чи “передок”. Тому економічний фронт не існує, бо не існує такого, щоб хтось був на роботі в кав’ярні, а до неї кацапи завалились. Тільки кацапська ракета.

О, і про слово “фронт”. Може ви взагалі заперечуєте проти використання військових слів цивільними? Називаєте це апропріацією. Як комбуча Буча, чи труси в пікселі. Тому хочете, щоб було не “економічний фронт”, а “економічний тил”? Тут логіка, мабуть, якась є.

Може, ти військова, ризикуєш щодня життям, і тобі боляче слухати, як хтось порівнює твою роботу зі звичайною цивільною роботою? Потрапляє в нерв така фраза. Бо здається, що ти віддаєш кращі роки життя за те, що ніхто не цінує. Для тебе “економічний фронт”, як “ми вас туди не посилали”, еге ж?

Я це все так довго розписую, бо мені здається, що оця фраза “Економічного фронту не існує” недостатньо очевидна.

Кожен розуміє щось своє.

А найгірше, що я не бачу, як це обговорення може стати нам в нагоді. Як допомагати дойобуватись одне до одного — бачу. Як допомогти — не бачу.

Чому так?

Моя версія, чому взагалі виникло ЕФНІ — хайп на емоціях військових.

Дуже легко, імхо, через рік війни відчувати зневіру, розчарування і втому. Дуже легко почати шукати причину війни поруч, а не в кацапах. Особливо, якщо тобі обіцяли 2-3 тижні і для декого виглядало, що треба от тільки зібратись, сконцентруватись і уууух.

І всілякі люди підхопили цю зрадоньку.

Військових знецінюють… Цивільні забули про війну… Це все на фоні новин про рекордні донати в червні чи про зростання ВВП в першому кварталі.

Мені навіть трапилось в тік-тоці відео, де чувак від імені Азову питає, чому люди ввечері на Хрещатику стоять і дивляться на танці вуличних артистів, а не на прапорці, що позначають полеглих героїв. “Нема підтримки”.

Відео видалено. Хз чому.

Я не думаю, що ЕФНІ спланована іпсоха кацапів. Скоріше за все, вони просто долучаються до поширення цього меседжу.

І вже несуться відео про те, що “економічний фронт має стати нормальним тилом”.

Знову ж таки, я не засуджую військових, які відчувають зневіру.

Я кажу, що цивільні блогери і медіа підтримують цю зневіру. На фоні новин про рекордні донати в червні чи про зростання ВВП в першому кварталі. Підливають бензини в багаття заради лайків та переглядів;)

Замість діалогу і важливих обговорень — хайп на емоціях.

А що обговорювати?

Але головне не це.

Наша перемога сприймається, як кінець історії. При чому з перших тижнів. Згадайте оте “повернуться хлопці наведуть порядок”.

Сформувалась якась думка, що от буде перемога — і заживемо. Всі наші проблеми вирішаться самі собою. Ніби синдром відкладеного життя у цілої країни.

Більшість цих проблем треба вирішувати вже зараз.

Є військові проблеми.

Наприклад, тік-ток мені постійно підсовує відео, де Аліна Михайлова розповідає, що бойові медики не хочуть рятувати людей, а тільки довезти з передку до госпіталю. Вірогідно, це сильно вирвано із контексту і є просто емоційною частиною дискурсу про переливання крові, та все ж…

Але є і цивільні проблеми.

Наприклад, реабілітація військових. ПТСР — це не проблема, яку нам треба вирішувати після війни. Це вже зараз.

Купа людей без рук чи без ніг — як їх протезувати і працевлаштувати. Це люди, які хочуть заробляти, розвиватись і бути корисними. Їм треба можливості — робочі місця і безпека ведення бізнесу. Їх не можна покласти в “шухляду” до кінця війни. Навіть цікавіше — ветеранам в принципі треба робота. ПТСР буде не у всіх, а жити на щось треба буде всім. Але економічного фронту не існує.

Пандуси, блять:(

Як говорити цивільним з військовими? Як говорити військовим з цивільними? Як підтримувати свого військового? Як дивитись в очі дружині побратима на щиті?

Антикорупція взагалі окрема цікава тема, яка висвітлюється тільки хайпово і на емоціях. От хтось напиздив багато — всьо пропало.

А те, що працюючі антикорупційні органи — це гучні справи, то якось забувають. Бо пиздили завше, а ловити почали тільки зараз. Не кажучи вже про такі дуже складні питання, чи має САП повноваження самостійно подавати запити про активи підозрюваних у корупції за кордоном —  це обговорюється тільки купкою людей, які розібрались. Як і питання запобігання корупції. Що там з декларуванням? Хайпово?

Щоооо?

Зрозумій мене правильно — я не кажу, що ти можеш обговорювати чи не обговорювати.

З ким спить Дантес; чи треба дівчині голити ноги, якщо у хлопця не поголені груди; скільки в тебе має бути дітей, щоб ти міг пиздіти про демографію; якого кольору мають бути соски у дівчини, щоб знайти друзів для покеру…

Прошу.

Я хочу донести дві ідеї.

• Коли тебе будуть виводити на емоції — подумай, чи не поширюєш ти зрадоньку. Чи це емоції, чи факти? Чи можеш розібратись? Маленькая Люда — це абсолютно совкова модель поведінки, не треба так.
• Є набір питань, на які нам треба дати відповідь.

Що за важливі питання?

Не може такого бути, щоб ці питання лишились без відповіді.

Як поляки, за версією Снайдера, обговорили українське питання ще в 81 році. І коли в 89 здобули незалежність, то в них вже була відповідь.

От:

• російська мова
• англійська мова
• російське православ’я
• реабілітація військових
• робота для ветеранів
• модернізація економіки
• контрактна армія
• корупція
• трудова міграція
• безпека бізнесу

Це не виключний перелік, але суспільство мало би це обговорити. Це складно, це дуже складно. Як планувати своє життя замість перегляду тіктоків, але як є. Як є.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про дискусії спершу з'явиться на theytoldme.

По-порядку.

Що таке донат?

Це коли група людей дає комусь гроші, не очікуючи прямої винагороди у відповідь.

Якщо одна людина іншій — то це подарунок. Якщо є очікування прямої винагороди — це обмін (купівля товару чи послуги). Донати (або пожертви) зазвичай не передбачають якоїсь прямої вигоди, хоча може бути непряма — коли ти почуваєшся краще через донат чи отримуєш якусь символічну винагороду.

Дві культури донатів?

Так. Мені довелось трохи подумати над назвами, але зрештою вийшло отак:

1. Культура “Треба донат” — трапилась якась подія, і людині треба гроші. Ми скинемось.
2. Культура “Заслужили донат” — людина щось робить, що нам хочеться підтримати гривнею. Ми підтримуємо.

Культура “Треба донат”

Вона в нас дуже поширена. І це навіть не про війну.

Згадайте весілля чи поминки — люди несуть гроші, бо це наша норма в суспільстві. Коли почалась повномасштабна війна, то це вилилось в дві форми:

• кинути заначку на фонд — то як подія трапилась у всієї країни;
• кинути знайомим військослужбовцям на спорядження для війни / кинути родичам загиблих — подія у конкретних людей.

Основа цієї культури — співпереживання, емоція.

Культура “Заслужили донат”

Це в нас якось менш поширено.

Коли можна підтримувати роботу певної людини напряму через пожертви. Наприклад, хтось робить канал про історію чи монтаж електрики — а люди підписуються на регулярні платежі в умовному BuyMeCoffee.

Основа цієї культури — бажання підтримувати те, що подобається.

Вона трохи раціональніша, оскільки підтримка обумовлюється не потребою, а відповідальністю.

Якось так склалось, що це доволі нетипово — і гарні гроші піднімають тільки топи чи онліфанщиці (хоча я хз за OF, складно перевірити). Імхо, в нас традиційно вважається, що будь-який кріейтор має заробляти не творчістю, а іншим способом: через рекламу, мерч, концерти, книги і так далі.

При чому, згадується стендап і караоке на майдані. Коли пускають серед людей умовне відро, в яке можна закинути грошенятка. Але це, як на мене, приклад першої “емоційної” культури, а не культури “відповідальності” — коли ти розумієш, що саме від тебе залежить, чи буде існувати те, що тобі подобається.

І так, дехто дає бонуси людям за підтримку на умовному патреоні — ранній доступ, особливий контент, згадку в відео. Але гадаю, що не це головне.

До чого все це?

Очевидно, що і та, і та культура мають існувати і загалом в жодній нема нічого поганого.

При цьому, оскільки перша доволі розвинена, мені б хотілось, щоб друга теж стала поширеною. Як ідея відповідальності за те, що тобі подобається.

В контексті війни це постійні донати на перевірені фонди чи постійна робота для допомоги армії.

Я не кажу, що тобі треба все покинути, продати квартиру, машину і їсти кашу на воді. Я кажу, що можна спланувати свою підтримку — виділити частину зп, розпланувати перекази, виділити час… Це корисно, оскільки я вважаю, що ми будемо жити в умовах війни ще дуже довго. Треба ставити себе “на рельси”.

Важливо розуміти, що регулярні відповідальні донати не виключають емоційні твіти, сторіз і донати. Це просто дві різні культури. Як культура їсти вуглеводи вранці і культура чітмілів — і те, і те про їжу, але загалом це різні підходи.

Отаке.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про 2 культури донатів спершу з'явиться на theytoldme.

І мені хочеться підняти тему грошей.

Що таке гроші

Мені здається, що більшість сприймає гроші, як якусь річ,що вже існує.

Ну, як вода.

Води в світі багато, але все ж обмежена кількість. В певних місцях — якщо одна людина забере собі доступ до водосховища, то решта лишиться без води.

Тобто бачення, що є всього умовно мільярд гривень в країні. Щоб хтось отримав мільйон, то мільйон в когось треба забрати.

В мене інше бачення.

Я сприймаю гроші, скоріше як можливість.

Наприклад, помідори.

Щоб отримати помідори, їх умовно треба посадити, доглядати, зібрати. Скільки ти отримаєш помідорів не залежить від того, скільки їх є у сусіда — скоріше залежить від ресурсів, які ти в них вкладаєш.

Тобто бачення — якщо є мільярд в країні, то щоб отримати мільйон необов’язково в когось мільйон забирати. Можна взяти мільйон в борг, і зробити 2 мільйони.

Звідки беруться гроші?

Тут ти можеш запитати, а де ж візьметься отой зайвий мульйон?

Своєю працею ми додаємо дещо до вартості ресурсів. Умовно, була вартість насіння для помідорів, вартість води, вартість горщиків, вартість сапання городу, вартість порваної футболки на підв’язки для помідорів… Це все разом має бути менше, ніж вартість продажу помідорів.

Тобто витратили 1 000 гривень, продали помідорів на 1 500 грн. Робота твоя додала 500 грн.

Ми всі свою працею створюємо додану вартість, а затим обмінюємося товарами та послугами за допомогою грошей.

Іноді це як з помідорами, іноді як з айфонами… Іноді ми й в мінус працюємо. Головне не це. Головне те, що гроші не “обмежений” ресурс, а можливість. Праця створює додану вартість до ресурсів.

Це, до речі, відповідь на стандартне “чому ми не можемо надрукувати більше гривень”. Можемо, але для цього треба більше доданої вартості. Інакше, всі гривні просто стануть дешевше. Це не миттєво, але загалом так.

І отут проблема з бідністю

Бо те, що в 8 людей купа бабла — не проблема, поки вони не заважають іншим робити бабло.

Умовно, якщо в тебе маленький город, а в сусіда великий, то це ніяк не впливає на твій урожай. Але якщо він затуляє тобі сонце, відключає воду, забороняє людям продавати тобі насіння… Ну, або ж демпінгує так, щоб ти продавала свої помідори в мінус і не могла окуповувати затрати…

Також дууууже багато чого зав’язано на тому — з чого ти починаєш і які в тебе умови.

Наприклад, цікава економічна сторона боротьби чорних за рівність. Банки не давали чорним кредити — важче стартанути бізнес. Ріелтори не продавали будинки в дорогих кварталах, а універи не брали на навчання — важче налагоджувати корисні зв’язки. Оренда приміщення під бізнес — або недоступна, або за менш вигідними умовами.

Тобто навіть тим, хто хотів жити багатше — було складно.

І проблема жінки, яка на останні гроші чи по талонам купує їжу, не в тому, що у Ілона Маска купа акцій Тесла… Проблема в тому, що вона не знає, як заробити більше. Як віддати дітей в кращу школу чи універ. Як взагалі витягнути дітей самостійно.

Тому це не питання, як оподаткувати мільярдерів. Це питання, як відкрити більше можливостей для заробітку.

Можливості як потенційні гроші

Вся соціалка має бути направлена не на виживання, а на поліпшення умов для сродної праці. Тобто отут нас можна назвати ліваками, але я щиро вважаю, що відкриття безкоштовних дитячих садків — ліпше вирішує проблему, ніж роздавання грошей.

Чи можна це зробити, якщо зібрати більше грошей з олігархів і мільярдерів? Можливо. Якщо ці гроші підуть цілеспрямовано на соціалку. На жаль, це рідко спрацьовує.

Мені здається, що соціальне диво тримається загалом на бізнесі.

Більше людей роблять свій маленький чи середній бізнес = більше податків + більше соціальних проектів + менше соціально незахищених = більше грошей на соціалку, які краще розподіляються.

Якщо на якомусь із цих етапів щось піде не так (наприклад, держава буде неефективно розподіляти кошти, або держава створить умови, щоб бізнес пішов у тінь), то весь ланцюжок руйнується.

Це якраз тема для подумати перед наступними виборами.

В чому різниця між Ілоном Маском і нашими олігархами

Оце дуже суб’єктивно.

Але я бачу різницю в ефективності ведення бізнесу.

Ілон Маск працює в конкуретному середовищі. Загалом він намагається стати монополістом, щоб більше заробити грошей, але держава і інші бізнеси ретельно слідкують, щоб в нього не було суттєвої монопольної переваги. Загалом Ілон Маск, Цукерберг чи Біл Гейтс можуть робити непогані продукти та сервіси — які будуть купувати, бо вони найкращі на ринку. Так само, як вони можуть все втратити, якщо хтось зробить кращу теслу, інсту чи віндовс. Де Нокіа, Myspace, Skype і так далі? Нема:)

Наші українські олігархи не можуть створювати ефективні продукти та сервіси.

Навіть якщо в них це виходить — а Приват тому приклад — одразу виникає бажання не вести бізнес, а всіх наїбати.

Схема проста — щось давно віджали, тепер доять. Якщо виникає конкурент — усунути його за допомогою куплених депутатів, місцевої влади і судів. Попри всю мою любов до брендингу Рошен (я дійсно вважаю, що отак варто робити магазини цукерок) — Порошенко теж був помічений в тому, що вставляв палки в колеса конкурентам:).

Тому наші олігархи — майже завше зло. Вони тупо гальмують зміни на краще.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про багатство спершу з'явиться на theytoldme.

НІХТО НЕ ЛЮБИТЬ СКЛАДНІ РОЗМОВИ.

Складними я назву ті розмови, в яких є конфлікт інтересів, який неодмінно призведе до зміни балансу.

Ну, от як з начальником. Він не особливо хоче платити тобі більше, а ти хочеш кращі умови. Тут або ти отримуєш те, що хочеш, або він. Ну, або компроміс, де ніхто не отримує те, що хочеш.

Оцей конфлікт і визначає…

Бо якщо конфлікту нема, то ти просто кажеш: “Давай жити разом” — і ви з’їжджаєтесь.

А якщо конфлікт є, то “Давай жити разом” перетворюється з простої пропозиції в конфліктну ситуацію, коли людина не хоче переїжджати від мами… Або не хоче будувати з тобою стосунки… Або хоче жити в Києві, і не хоче переїжджати на Лівий беріг… Або це означатиме, що треба буде шукати квартиру, а це геморно…

Розмови “про стосунки” за визначенням конфліктні.

Бо вони потрібні в той момент, коли стосунки йдуть “не за планом”. Якщо ви потрахались і поводитесь, як пара, то вам не треба обговорювати, чи ви пара. Якщо хлопець хоче зробити пропозицію, то він її робить — вам не потрібна розмова про це.

Особисто я вважаю, що якщо людина після побачення не хоче з вами спілкуватись — ну, то це її відповідь. Тут не треба додаткових розмов.

Найскладніше, це коли треба якісь установчі розмови “про майбутнє”, і це ніби не конфлікт, але конфлікт.

Ми потенційно хочемо одружитись? Чи будуть у нас діти? Скіки? Ми будемо заводити тварин? Ми хочемо жити тут чи виїхати? В квартирі чи хаті? І теде, і тепе.

Конфлікт в тому, що в тебе може бути уявлення, а в партнерки чи партнера — ні.

Хз, як воно буде.

Картинка майбутнього в голові не намалювалась.

В таких ситуаціях — а може вам і не треба “розмова”? Треба починати з розповіді, як на мене. Ну, тобто, ти розповідаєш, як би тобі хотілось, та й по всьому.

“Я завше уявляла, шо в мене буде велике весілля в карпатах, з великою кількістю родичів”.
“Знаєш, мене страшно харить жити в квартирі. Тут якось без території, всім заважаєш. Хочу жити в хаті і косити газони”.

Звісно, це має бути доречно, і це має бути культура спілкування з партнерами. Коли у вас в принципі є час, щоб обговорити щось чи розказати про свої відчуття-почуття. До того є дуже простий тест — як їдете в потязі чи автівці, скільки часу ви розмовляєте одне з одним?

Ну, тобто я хочу сказати, що якщо ви в принципі не дуже розмовляєте, то зрозуміло, що і розмови про “стосунки” не будуть особливо залітати:)

А ще буває купа інших комунікаційних проблем:

• партнер/ка розмовляє, але тільки про себе. Слухати не дуже хоче.
• партнер/ка розмовляє, але у відповідь чуєш тільки критику і знецінення.
• партнер/ка розмовляє, але про загальні речі — політику, спорт, володаря перстнів… Як доходить до конкретики — де поїсти зараз, то злітає з теми.

Та й таке.

Тому спочатку розбираємось, чи є конфлікт, затим дивимось, чи ми взагалі розмовляємо, після цього стараємось говорити ротом, і от тепер вже про стосунки.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чого хлопцям легше проігнорити спершу з'явиться на theytoldme.