Але ще окремо додам, що це в мене в прикладах йде 1-2-3, а зазвичай так не буває.

Люди або випалюють одразу ставлення або апелюють до міркувань. Найкраще, що ти можеш почути зазвичай — міркування + факт. Наприклад: “Розлучені жінки з дітьми, якщо знаходять нового чоловіка, то пиляють його. От моя знайома…”. Ми вже розбирали раніше, що безпідставні узагальнення, а особливо з одного конкретного прикладу — це лажа.

Тому перейдемо до іншого класного прикладу.

В одному із епізодів Друзів Фібі каже, що не вірить в еволюцію. Рос (палеонтолог) намагається її переконати, що зрештою закінчується діалогом:

• Рос, ну хіба ти ні на хвилину не можеш уявити, що існує хоча б найменша можливість, що теорія еволюції помилкова.
• Ну, найменша — може.

І далі кумедний момент, бо Фібі каже, що вона тепер зневажає Роса, бо той зрадив те головне, у що вірив.

Але наука так не працює. Тому зараз поговоримо про методи, які допомагають з цим. 

6. Лезо Оккама

Спочатку трохи про науковий метод, а далі про саме лезо.

Науковий метод: взяти факти, зробити припущення, провести експерименти (зібрати дані), зробити нові припущення, провести ще експерименти… далі безкінечний цикл повторів.

Наука ніколи не каже, що щось точно так — це постійний процес вивчення.

А Лезо Оккама — це принцип логіки, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально необхідно. І часто наука ним покеровується, коли всі окремі факти зводить до одного-двох припущень, які потім формують теорію.

Ну, тобто це процес.

От знайшли давні люди кістки динозавра і такі: “Це мабуть дракон”. Потім хтось вивчив ці кістки і сказав, що “ну, мабуть багато різних драконів”. Затим з’ясували, що в більшості динозаврів не було крил — вигадали назву динозаврів. Затим почали вивчати кістки — з’ясували, що динозаври жили мільйони років (і оці птеродактилі ніколи не бачили тиранозаврів).

Весь цей час теорія видозмінюється, бо її “відрізає” лезо Окками. Це не так, що “є якісь дракони, а є динозаври, деякі з них дихають вогнем, але в пір’ї”. Ні, це одна теорія, яка акуратно вкладає всі факти до купи, як мама в дитинстві вкладала мої шкарпетки до шафки.

Я дуже умовно пояснюю, але це саме те, що відбувається.

І тому, коли якийсь антивакцинатор каже, що ковід не вивчений, то йому можна сказати, що він ніколи не буде остаточно вивчений. Однак зараз вже в нас є достатньо даних для того, щоб достатньо точно сказати те чи інше.

По суті, Рос мав сказати (він і намагався), що сучасна наука на основі всіх фактів та аналізів встановила, що теорія еволюції існує. Якщо у Фібі є нові факти чи вона хоче проаналізувати щось, то наукова спільнота з радістю прийме та перевірить її факти (якщо ще не перевірила). 

7. Це факт чи можливість (або інтерес)

Однак, написане вище Росу б не допомогло:)

Часто факти підміняють можливістю. Наприклад, “земля пласка, бо якщо уряд може нас наїбати, то він нас обов’язково наїбе”.

Та ж Фібі казала Росу, що великий палець в нас так поставлений, бо прилетіли інопланетяни і так зробили. Могло таке бути? Могло, в принципі. Є якісь факти, що підтверджують цю теорію? Ні, нема.

До речі, в тік-тоці є акаунти, які знаходять “реальні” докази того, що описано в Біблії. Типу: “От дивіться, в Біблії ж написано, що когось там перетворили на скульптури — а ось ці скульптури на березі Червого моря. Значить Біблія правдива”. А я про це знаю, бо є акаунти, які розйобують ці “докази”. Бо ці утворення з солі не “точно там, де вказано в Біблії” — там взагалі просто сказано “біля моря”, і утворенням дохуя років, і вони не те, щоб дуже нагадують людей…

Короче, треба відрізняти факти і можливість.

Наприклад, уявимо ситуацію, що якась компанія передала уряду джипи для ЗСУ. А потім на цьому джипі в Києві побачили когось із уряду. Теорій, чому так сталось — багато. Від корупції до необхідності. В нас є лиш один факт — чиновник на машині з-під гуманітарки. Далі “по науці” має прийти ДБР чи НАБУ, провести розслідування, встановити інші факти і прокомунікувати (або в суд, або відмова в порушенні КС).

Але приходять якісь люди і кажуть: “Ну, в цьому уряді вже є люди з кримінальними справами, значить це уряд корупціонерів, і взагалі цей чиновник міг курувати напрямок гуманітарки”. Тобто аргументують не фактами, а тим, що чувак міг спиздити. Спиздив, бо міг.

Але оце “спиздив, бо міг” — це не факт.

Факти мають встановити правоохоронці і зрештою надати їх суду чи зацікавленим особам.

Критичне мислення полягає в тому, що ти чітко відсієюш факти від можливостей чи міркувань. Інакше, можеш будувати Колоса на глиняних ногах — де одне міркування підпирає інше міркування. 

8. Аргументація побудована на фактах, чи на запереченні?

Це типова логічна помилка. З “якщо А, то Б” не слідує “якщо Б, то А”. Наприклад, “якщо піде дощ, я намокну” не слідує “якщо ми мокрі, то йшов дощ”.

Офтоп: З “якщо А, то Б” слідує “якщо не Б, то не А”. Якщо ми не мокрі, то дощ не йшов.

Досить часто тобі треба розібратись, чи будується аргументація на запереченні (яке не є аргументом).

Наприклад, повернімось до нашого урядовця з джипом. Може статись такий діалог:

– Поки не доведено, що цей урядовець вкрав.
– Ага, вони там усі кристально чесні люди. Ага-угу.

Бачиш? Тут і узагальнення, і можливість, і аргументація через заперечення. Та ще й сарказм (який ми любимо). Якщо розкласти на тези цей діалог:

– Конкретний А не робив Б.
– Не (всі А не роблять Б)

Я зараз не хочу нічого сказати про крав-не крав. Мова геть про інше — про відсіювання фактів від міркувань і ставлення. 

9. Пруфи

З пруфами все так само складно.

Бо треба, щоб у опонентів була синхронізація, що вважати пруфом.

З того, що я пишу вище ти вже знаєш, що я не вважаю пруфом:

• Власний приклад
• Можливість
• Вирвані факти
• Неперевірені тези
• Ну, і всяку хуйню, типу “люди кажуть” чи “можеш загуглити”.

Серйозно, оце “загугли і ти знайдеш докази” — це прям показово. В мене нещодавно був випадок, коли якийсь чувак в коментарях написав щось на кшталт “Як ви можете вживати хлоп, тоді пишіть не дівчина, а баба”, а згодом пояснив, що хлоп це зневажлива назва селян і закликав гуглити.

Гуглиш.

Перший же ж лінк на СУМ. Хлоп — 1. Зневажлива назва селян. 2. Діалект: Хлопець, легінь, юнак, молодий чоловік.

Також є проблема з неузгодженими правилами, що вважати пруфом — то забирає багато часу. Коли є взаємне розуміння, якій інформації можна вірити, то можна щось обговорювати по суті. Коли такого розуміння нема, то розмова перетворюється на пояснення, чому оцей пруф не пруф, а хуїта.

Дякую, якщо подобаються такі статті, то дай мені знати:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про критичне мислення. ч.2 спершу з'явиться на theytoldme.

Корисний ідіот — це людина, яка поширює певну шкідливу тезу (в тому числі для себе) з певних ідейних міркувань.

Корисний ідіот відрізняється від агенту впливу тим, що поширює ідею добровільно, не на завдання чи замовлення. Це важливо, бо агент впливу може дати задню і виправдовуватись за позицію (як Скрябін про Яника), а корисний ідіот в більшості випадків ніколи не визнає помилку.

Наприклад…

Є ідея “влада погана”. Вона ідеально лягає на історію української державності. Бо хоч в нас і було багато моментів державотворення — більшість часу ми були під чужою владою. Поляків, росіян, румунів, угорців, чехів… Влада була чужою нам, окупаційною. І те, що у владі було багато колабораціоністів — не робило її українською.

Зараз ситуація не така.

Влада в Україні формується українським народом. Відповідно, завше є частина влади, яка типу представляє тебе. На жаль, багато людей голосували на від’їбись, але я не про це.

Суть полягає в тому, що частиною суверенітету держави є здатність населення формувати органи влади. Наша незалежність буквально тримається на довірі до влади. Де нема якогось поневоленого народу, який знаходиться під ярмом окупаційної влади… Держава — це всі ми. Влада — це представники народу.

Іноді ми в широкому сенсі обираємо кращих собі у лідери. Іноді — ні.

Як Коля Котлєта, Олесь Довгий чи Дубінський стали депутатами? Їх не поставили. Їх обрали. Люди. Ми в широкому сенсі. Я чітко пам’ятаю, як Наєм їздив в Кіровоградську область розповідати, чому Довгий — поганий депутат. Це частина відповідальності дорослої свідомої людини. Бо скільки б ми не хотіли, щоб всі все розуміли і знали — це не так.

І от.

Реалістична картина на мою думку не “влада погана”, а “є багато рівнів влади, у всіх представників влади свої інтереси, деякі представники влади мають інтереси схожі на твої”.

Типу, от ти хочеш боротись з корупцією — є депутати, які теж хочуть і працюють над цим. А є депутати, які самі корупціонери.

Логічно (для мене), що якщо ти хочеш, щоб корупції було менше, то треба допомогти тим депутатам, які проти корупції. Як у байці про вовків — перемагає той, якого годуєш:)

Але це складно, і тут ми підходимо до нашої теми. І до людей, які поширюють “влада погана”:

1. агенти впливу по типу продажних сайтів чи корумпованих депутатів на замовлення чи завдання розганяють, що в нас всюди корупція. Взагалі, їм це вигідно, бо якщо корупція всюди, то ніц не зробиш, боротись марно, виходьте на мітинги, попротестуйте, отримайте якусь подачку і заваліть їбало.
2. корисні ідіоти по типу блогерів, музикантів і таких пабліків, як ми, починають добровільно розганяти про корупцію в країні. Бо будемо відверті — корупція харить. Особливо абстрактна. Не тоді, коли тобі треба пачку паперу занести, щоб тобі довідку видали, а от хабар голові ВСУ. От тоді дуже боляче, канєшн. От тоді емоції:)

Є доволі чіткі речі, що тобі треба робити, щоб рівень корупції в країні знижувався (від підтримки депутатів до заяв в поліцію). На жаль, емоційні сторіз чи пости про “погану владу” не допомагають. Імхо. Можемо це в окремій статті описати.

Що робити з корисними ідіотами?

Вважати їх чужими агентами впливу.

Я не дарма розбираю разом. Бо по суті вони роблять одну й ту ж роботу. З різних причин — та все ж.

Отже:

• ідентифікувати і пам’ятати про роботу на ворога
• не обирати в органи влади
• не підписуватись і не слідкувати
• не давати гроші
• не репостити
• писати заяви в поліцію (ага, прикинь)
• не згадувати прямо більше, ніж це потрібно (це і мені треба навчитись робити)

Якщо якась депутатка зі Слуги народу — робить дивні речі, то ми маємо запам’ятати, що Мар’яна Безугла підриває довіру до армії і працює на Росію. Якщо її партія не відхреститься від неї та її позиції — запам’ятаємо, що це рішення партії.

Та й таке

Як не бути корисним ідіотом

Як на мене — найважливіша частина статті.

Проблема наступна — як розрізнити власну думку і інфу, яка підігрує ворогу.

По-перше, чому ви вирішили, що ваша власна думка не може бути корисною ворогу? Наприклад, от ненавидиш ти жінок, геїв чи євреїв… Як ворогу треба показати, що тут в нас мізогінія, гомофобія та антисемітизм — вони цитують тебе. Чи поширють пости, які тебе тригернуть, і ти їх пошириш.

По-друге, є гарне питання: “шоби шо?”

Тобто, ти бачиш емоцію, вона резонує, тобі хочеться її поширити. Спитай себе — а на що ця емоція направлена? Яке рішення, який висновок роблять? Ми вже про це писали отут , але повторю — є факти, є міркування, є ставлення. Якщо ти бачиш інфу чисто про ставлення — є великий шанс, що це свідомі чи несвідомі емоційній гойдалки заради панічних та непродуманих кроків.

По-третє, розділяй інфу на клапті.

Часто пропагандисти люблять загорнути шкідливу інформацію в просто інформацію. Типу “Нашій армії потрібна підтримка, волонтери вже навіть бронетранспортери купують, поки влада закуповує яйця по 17 грн”.

Чи правда, що армії треба підтримка? Так. Чи правда, що волонтери закуповують БТР? Так. Чи правда, що влада тільки закуповує яйця по 17 грн? Ні. Це маніпуляція винятком. Коли беруть якусь емоційну штуку і поширюють її на все. Ще приклад, коли мама каже дитині: “Тільки в ігри свої і граєшся, нема часу поприбирати в кімнаті”. Що маніпуляція з багатьох причин, але в тому числі винятком, бо дитина грає годину в день.

До речі, прикол з яйцями. Наскільки я розумію, справи по цих “яйцях” не буде. Бо контракт був, а закупівель не було. Тобто не було реальних поставок = не було шкоди бюджету = нема що нести в суд. Тобто була тільки політична відповідальність.

Update від 4 квітня 2025 – таки дещо є. НАБУ вручило підозри. Побачимо, що буде далі.

Отже, якщо ти бачиш, що хтось підмішує шкідливу інфу в факти чи аналітику — не поширюй.

Ще раз — не поширюй інфу, де є якась хуйня.

І нахуй Шарія, якщо до сих пір незрозуміло, як це працює:) Де в “журналістську діяльність” в певний момент домішують “ета гражданскій канфлікт” і “расєя нікада ні нападьот, єй ета нєвигадна”.

Отаке.

Думаю, я ще допишу цю статтю згодом, але поки це всі думки про корисних ідіотів.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про корисних ідіотів за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Он кацапи влупили по музею в Одесі вчора. 8 постраждалих. Але ми ж не знаємо, чи це окей. Ніхто не знає.

Загинув на війні чоловік, який пішов на війну після того, як його сім’ю (включно з немовлям) вбило ракетою. Незрозуміло, чи це окей. Неясно. Не можемо знати.

Або простіше.

Он чувак йшов переді мною в парку. Курив і кинув пачку на доріжку. Хз, чи це окей. Може і окей. Ніколи ніхто не знає.

Ще один чувак позичив в мене тисячу гривень і зник. Незрозуміло, чи це окей. Можливо, це нормальна поведінка.

Людина, яка готує мені шавуху, прийшла на роботу з температурою і нудотою. Норм чи не норм. Хз…

Що норм/не норм доволі чітко зрозуміло. Це питання цінностей, власне.

В нас є власне уявлення про те, як і що має відбуватись, власна ієрархія цінностей. В декого навіть є принципи. І нам дуже легко розуміти, чи нам норм, чи не норм. Дуже.

З приводу золотої медальки для мами

А з приводу початкової тези про те, що невротична мама, яка зайобувала дитину навчанням, бо хотіла золоту медальку, але не отримала, тому вирішила, що дитина має… Он же виріс яким гарним і статним…

Успіху цій пані, загалом.

Якщо збоку, то це питання червоних прапорців. Ти бачиш, що мама зайобувала дитину — і це для тебе сигнал, що може бути. Перше, що спадає на думку — може мама буде сильно лізти в ваше життя. Може хлоп буде сильно орієнтований на досягнення ачівок, а не на власному щасті. А може навпаки — пофігістичний до задач, оскільки не можна вічно старатись всім вгодити.

Щось може бути. А може і не бути. Це прикол прапорців — вони лиш сигнал, куди дивитись.

З приводу рішень

А тут я хочу проговорити про “ніхто не може знати, як краще”.

Адже, дійсно, ніхто не може знати, як буде. Ти можеш планувати щось, але це не трапиться через низку причин…

І це вже пережували філософи, а затим юристи.

Є доволі чітка конструкція — склад злочину, яка включає в себе об’єкт, суб’єкт, об’єктивну сторону і суб’єктивну сторону. Зокрема в суб’єктивну сторону входить вина, мотив і мета. Але для вас я зроблю сильно простіше.

У людських дій є:

1. Мета
2. Очікування
3. Наслідок

Вони працюють вкупі.

Наприклад, я хочу поїсти (мета), я замовляю доставку (дія), я очікую кур’єра з їжею (очікування), кур’єр приїжджає (наслідок).

Зрозуміло, що кур’єр може не приїхати. Чи в ресторані закінчиться те, що ми замовили і почнеться епопея із дзвінками. Або мені треба буде терміново бігти.

Але…

Якщо я скажу вам, що ми просто крикнули у вікно “хочу бургер” і очікую, що приїде бургер з верівел, то як ти це сприймеш? Звісно, знайдуться фанати теорій змов, які скажуть, що може в мене там дрон на голосовому управлінні чи сусід… Але найпростіше пояснення — я щось роблю не так. Мої очікування не відповідають моїм діям.

І тут в кримінальному праві теж є купа всього готового по зв’язку реальності і бажаних наслідків. Наприклад,

• злочинна недбалість — людина не передбачає наслідки своїх дій, хоча повинна була б знати і передбачати.
• злочинна самовпевненість — людина передбачала наслідки, але самовпевнено розраховувала їх відвернути.
• непрямий умисел — коли людина передбачала наслідки, але сподівалась, що щось їх відверне.

Тобто бачиш. Багато різного, що зав’язано на:

1. Які наслідки ти передбачаєш
2. Чи думаєш, що вони настануть

Типу, ти вдарила людину лопатою по голові — що ти, блять, очікувала? Що в неї відкриється чакра? Суддя охуїє, якщо йому чи їй сказати, що ти не могла знати, що це могло призвести до смерті.

Так от…

Ніхто не може знати, як воно буде.

Але ми можемо мати реалістичні і нереалістичні очікування.

Якщо людина купує квартиру в ЖК без всіх дозволів, то на що вона розраховує? Самовпевнено чекає, що все якось розрулиться. Або от дівчина в черговий раз сходиться з аб’юзером. На що вона розраховує? Що він змінився, як і казав минулого разу? І позаминулого?

Це я до чого — не можна перекладати відповідальність на “ніхто не знає, як буде” зі своїх очікувань.

Так, ніхто не знає, але реалістичність твоїх очікувань — це твоя задача. Це стосується всього: від виборів президента, який “ну, якось він щось зробить” до підвищення зарплати.

Саме ти маєш слідкувати, щоб критичні для тебе речі мали реалістичний прогноз. Бо ніхто не буде. Всім іншим похуй, вони своє мають

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про “ніхто не знає” спершу з'явиться на theytoldme.

У кожної ідеї є купа людей, які з нею взаємодіють:

• Прихильники
  • Ті, хто просувають
  • Євангелісти
  • Пропагандисти
  • Популяризатори
  • Вибивайли
• Противник
  • Критики
  • Агенти впливу
  • Корисні ідіоти
  • Альтернативщики
  • Баба Яга
  • Токсики

І всі ці ролі ми зараз обговоримо.

Прихильники ідеї

Я спробую дати визначення і показати це на прикладах. Базовий приклад — ідея: “Треба донатит на армію”

Просуватори

Це роль активної підтримки зародження ідеї. Це людина, яка докладає прямих зусиль для того, щоб ідея жила. Часто на початках. Тобто ідеї, як такої, не було, а “просуватор” її оформлює і запускає.

Я не знаю, хто запустив ідею донатів, але десь ці ідеї виникли. Навряд чи це Притула чи Дейнега, але близько до того. Ідея масового організованого волонтерського руху. Ідея зборів концертами. Ідея закордонних вояжів. Всі ці ідеї хтось запускав, а тисячі людей підхоплювали.

Або ще приклад.

Ви ж усі знаєте про піраміду потреб Маслоу. Хоча сам вчений ніколи не ставив потреби в піраміду, але він закинув цю думку, працював над нею, і тисячі людей підхопили цю роботу.

Євангелісти

Люди, які розібрались в ідеї, і намагаються максимально публічно осмислити її.

В контексті донатів, мабуть, варто згадати Чмута. Який багато розповідає, як треба донатити. Не хочу вдаватись в деталі, бо заклюють:) Але Чмут має досвід, має авторитет, займається цим.

Пропагандисти

Активна роль в поширенні ідеї.

По суті, це всі, хто каже — треба донатити. Зазвичай роль досить проста по суті — повторювати в різних формах ідею. “Треба донатити” чуємо ми від стендапера. “Треба донатити” чуємо ми від журналістки. “Треба донатити” чуємо ми від блогерки. “Треба донатити” чуємо ми від сусіда:)

Ще один приклад — ідея “Україна корумпована держава”. Тут доволі багато російської іпсошки, адже з одного боку корупція — це не бінарне поняття (або є, або нема), а з іншого — нема заклику, що з цим робити. Тобто емоційна ідея “Україна корумпована держава” існує поза ідеєю, наприклад, “нам треба очистити суди”. В цьому основна загроза. Ми про це писали.

Популяризатори

Пояснюють ідею для максимально широкої аудиторії.

На відміну від пропагандистів — популяризатори вигадують аргументи для ідеї. Максимально прості, часто емоційні. В контексті донатів — це люди, які вигадують нові причини скинути на армію. Не те, щоб причин мало, але чим більше, тим краще.

Або ще ти знаєш термін “популяризатор науки”. Коли доволі складну ідею намагаються донести цікаво і просто. Наприклад, про дві Кореї в ютюбі ми бачили ролики від каналу імені Т.Г. Шевченка, Історії без міфів, Останнього капіталіста, Ціни держави… Думаю, якщо загуглити, то можна знайти більше. Але суть одна — всі ці люди створюють наукпоп контент, щоб розповісти якісь історичні факти…

Вибивайли

Люди, які чморять інші ідеї. Це активна роль направлена на чужі ідеї.

О, це моя улюблена частина. В контексті донатів — це люди, які кажуть: “Якщо ти не донатиш, ти хуйлуша”. Тисяча форм. Задача просто обісрати тих, хто не прийняв ідею.

Вибивайли не дуже приємні люди. І зазвичай нікого не переконують виконати певні дії. Але вони важливі, бо сіють грунт для ідеї.

Тут маленький офтоп. Про мене.

• В контексті донатів — ми слабкі пропагандисти. Ми періодично збираємо, кажемо, як донатимо, риторика у нас про-донатська. Дякуємо за донати.
• В контексті української мови — ми слабкі популяризатори. Не те, щоб дуже топимо, але “от вам українські мемасики про стосунки, цицьки-пуцьки”
• В контексті російської мови — ми вибивайли. Говориш російською — ну, то йди в сраку. Коменти потремо, активістів забанимо. Вибір твій засуджуємо. Активно.

І все це нормально. В межах різних ідей люди виступають в різних ролях. Це важливо зрозуміти. Я, наприклад, не хочу чморити людей за те, що вони не донатять. Можу трохи почмирити тих, хто “Я ніуважаю нічьйо права на отдих”, але це максимум.

Противники ідеї

Критики

Не складно здогадатись — вони критикують ідею. Знаходять аргументи, чому треба бути проти ідеї. По суті, пишуть методичку і працюють по ній.

По донатам це оці всі люди, які вигадують “дєржава далжна абіспєчіть” і ще тисячу причин.

Агенти впливу

Виконують замовлення з поширення ідеї. Добровільно чи примусово. Як Скрябін, коли підтримував Януковича.

Агентам впливу сказали, що треба топити за ідею — от вони і топлять. Хтось охоче, хтось ні. Хтось креативно, хтось по методичці. Основне — що вони це роблять через певну вигоду. І якщо ця вигода зникне, то вони припинять. Як Скрябін за Яника:)

Корисні ідіоти

Люди, які поширюють шкідливу тезу (в тому числі для себе), але не спеціально, а з певних “добрих намірів”.

Звісно, шкідливість тези — це дуже суб’єктивна штука. Як і наміри.

Є окрема стаття про корисних ідіотів.

Альтернативщики

Ці люди не проти самого змісту ідеї, але боряться проти неї, бо є краща альтернативна ідея.

Типу, допомога армії треба, але краще не в цей фонд, краще оце, а не оце, краще не оцей дрон, а ота машина… І так далі. Їхня задача розковбасити ідею завдяки дрібним ускладненням.

Баба Яга

Роль полягає в створенні емоційної картинки супротиву. Баба Яга проти, бо проти. Без особливих аргументів чи критики ідеї. Часто покеровується “методичками” критиків, але по суті проти через якісь внутрішні переконання, які не проговорює.

Токсики

Роль заради отруєння ідеї. Це люди, які публічно ніби підтримують ідею, але своєю діяльністю роблять ідею токсичною.

Мені чомусь згадалось відео, де жінка менструальною кров’ю мазала собі шорти і пахви. І собі, і дітям. Щоб показати, що менструація це нормально. Імхо, це викликало огиду навіть у багатьох жінок. Особливо, оця частина з обмазуванням своїми виділеннями дітей:(

Нейтрали

Адепти

Прийняли ідею. Живуть і поводяться відповідно до ідеї.

Корисні ідіоти

Поширюють інфу без розуміння чи осмислення її.

Тут дуже гарний приклад з “Україна корумпована держава”. Типу, дуже просто запилити сторіз чи рілз, яка у нас тут жахлива корупція. Приплести сюди армію. Більше емоцій… Купа лайків гарантована:)

Але тут такі ефекти:

• Робота на зневіру — всьо плоха, значить треба опустити руки.
• Нівелювання наших успіхів. Блін, в нас запрацювали антикорупційні органи, піймали на корупції Голову Верховного суду
• Відсутність чітких закликів. Корумпована, і що? Га? Дехто так просуває свої мітинги, на яких теж все не дуже

Байдужі

Їм пох.

Висновки?

Та мабуть ні. Просто ділюсь з вами своїм баченням того, як функціонують ідеї.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Ідеї та люди спершу з'явиться на theytoldme.

Прикол в тому, що мафія хоче, щоб ви думали, що мафія вічна:) Частина її сили і полягає в тому, щоб люди думали, що її неможливо подолати, що це сутність. По факту, це не так. Загугліть Максіпроцес, Джовані Фальконе і Паоло Борселіно. Там історія боротьби з мафією краща за будь-який фільм Скорсезе (а ті фільми охуєнні досить часто).

Те ж і з корупцією.

Корупція — це люди і процеси.

Якщо вплинути на людей і процеси, то рівень корупції можна суттєво знизити. Знищити повність навряд, але суттєво зменшити — можна.

Сила корупції

Але корупціонерам хочеться, щоб ви думали, що корупція вічна. Що це така сутність, наш “менталітет” (якого не існує), все вкрадено, влада продажна і злочинна… І так далі. Бла-бла-бла.

Тоді у корупціонерів є сила.

Адже навіщо тобі обирати і взаємодіяти зі своїм депутатом, якщо всі депутати “продажні”. Навіщо чесному депутату йти в депутати, якщо люди не будуть його підтримувати, вважатимуть продажним?

Навіщо робити відкриті тендери, які легко може перевірити будь-хто, зокрема ЗМІ, якщо “на етіх ваших тендерах регулярно сотні лямів крадуть”. Для чого?

Декларації оці ще відкривати і перевіряти… Навіщо? Всі ж крадуть. Нема чесних. Фінмоніторинг якийсь…

Що я хочу сказати — корупціонери хочуть, щоб ти думала чи думав, що корупція вічна. Що в ній зав’язані всі. Що це сутність, яка зв’язує все в цій країні. А також вони не хочуть, щоб ти знав/знала нормальні процеси. Щоб вибори були популістською фігнею, щоб “твій голос нічого не вирішує, все одно виберуть такого ж”.

Все навіть набагато гірше. Росія ловко говорить своїми ляльками в Євросоюзі, що от дивіться, яка Україна корумпована країна. Не можна їй давати зброю. Що має два ефекти:

1. Головний — придумати їбануті відмазки, щоб нам не давали зброю.
2. Побічний — нівелювати наші успіхи в процесі боротьби з корупцією (а вони є).

І що?

Прикольно, що нормальні європейці нам кажуть: “Зробіть оце і оце. Тоді з одного боку стане краще видно, хто що краде. Ви зможете від них позбутись. А з іншого боку у вас будуть процеси, які не дозволять красти просто. В нас вже дещо таке працює”.

Але це зробити складно.

Для цього треба, щоб ти:

• перевірила/в свого депутата
• повірив чи повірила у свого депутата (на всіх рівнях)
• контролювала/в свого депутата

Це складно. Це чесно складно. Відповідати за свій вибір пиздець як складно. Легко піти один раз кинути бюлетень в урну. Чисто формально, як в совку чи рашці.

Це багато часу. Хочеться ж, щоб як в казці. Хуяк — і добрий чаклун чи чаклунка зробили заїбато. Але так не буде. Доведеться все ж троха докластись. Це можливо і посильно. Принаймні перші два пункти.

Ну, чи війна… і допомога заходу буде побудована на реформах.

P.S.

І я тобі ще таке скажу. Корупціонери хочуть, щоб тобі здавалось, що корупція це не система, не певна ієрархія, не певні люди і схемки. Що кожна посадка і гучний арешт ні на що не впливає. Що скільки б не було у нас голів Верховного суду, вони всі будуть брати хабарі.

Це не так.

Схеми ламаються, злочинні угрупування руйнуються, процеси вибудовуються. Якщо ми над цим працюємо.

Світло в кінці тунелю стає ближче, якщо йти йому назустріч. Там може і потяг бути, як в нашому випадку. Коли покращення життя і проєвропейські реформи в Україні спричинили шалений супротив Москви, однак тунель теж не вічний.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Корупція вічна? спершу з'явиться на theytoldme.

Для чого треба критичне мислення

Якщо максимально просто:

1. Розуміти, чи можна вірити “вхідній” інформації
2. 2. Вміти перевіряти інформацію

Це дві різні задачі, які використовують іноді різні методи. Але і те, і те називають критичним мисленням. А глобально… Правди і брехні не існує. Бувають факти, міркування і ставлення.

• Факт: “Я бачила твого хлопця в ювелірному”.
• Міркування: “Мабуть, купував щось тобі на новий рік”.
• Ставлення: “Такий він в тебе класний”.

Ну, або так “Бачила твого хлопця в ювелірному (факт), може купував щось коханці (міркування), козел такий (ставлення)“. Я прописую терміни в статті, щоб синхронізуватись троха:) Отже, критичне мислення потрібно, щоб виділити факти і правильно їх поставити в міркування, відсікаючи ставлення.

Базові методи, які я використовую

1. Чи можна перевірити інфу загалом

Моя улюблена класика — “дитина в утробі має очікування”. Блять, звідки ви таке взяли? Як ви з’ясували, що там дитина очікувала?

Тобто цей метод — чи взагалі можна з’ясувати те, що людина каже.

Часто це ще й пов’язано з “інтуїтивністю” відповідей. Типу, коли кажуть, що проституція збільшує доходи бюджету. Чому ви так вважаєте? Це приклад якихось схожих на нас країн чи просто ваше уявлення про те, як це працює? Тобто тут ми, по суті, питаємо: “З чого ви таке вирішили”? І людина може почати щось на кшталт: “Це очевидно, як те, що коли йде дощ, то ти намокнеш”. Але ніт. Я в будинку. Я не намокну. Йдіть нахуй.

2. Джерело походження інфи

Хто каже. Люди живуть в бульбашках. І основа цієї бульбашки — це ти. Бо саме твої слова та вчинки визначають твоє оточення. На мою думку.

Я не вірю, що є люди, які щиро вірять в веганство, але при цьому навколо них багато м’ясоїдів. Не тому, що вони не можуть уживатись, а тому що ти тягнешся до тих, в кого така ж думка, як і в тебе. Або почуваєшся дуже нещасно.

Більше того, люди схильні раціоналізовувати свої вчинки (бачиш, Вік, я тебе слухаю).

Наприклад, одна мама вирішує годувати грудьми, а інша — обирає штучне вигодовування. І те, і те — як мінімум рік доволі складної поїботи, хоча і різної. І якщо ці мами сходяться на мамському форумі… Йой. Кожна з піною у роті буде доводити, що її метод абсолютно правильний (хоча так і не буває).

3. Як інформація була перевірена?

О, з проституцією є ще один прикол. Досить часто цитують приклад Лондона чи одного із великих міст, в якому вирішили легалізувати секс-роботу, але тільки в одному районі (чи навіть кварталі)…

І закономірно рівень згвалтувань в районі зріс.

Це ж доказ того, що проституція підвищує рівень згвалтувань, правда?

Але якщо взяти інфу за все місто, без розбивки по районам — рівень не змінився. Тобто, раптом так трапилось, що якщо створити секс-заповідник, то туди стягнеться весь маргінес… Чи ще щось. Чи дані не так порахували. Чи вибірка була не та. Чи період.

Є наукові методи, які дозволяють робити ті чи інші висновки (в першу чергу завдяки критиці академічної спільноти). Але більшість соціології тупо перебріхується ЗМІ.

Як приклад, умовно є дослідження, що після 30 ризик викидню з певної причини стає не 1, а 2 відсотки. Як гадаєш, який заголовок помістять ЗМІ “Народжувати після 30 майже так само безпечно, як і до” чи “Ризик викидню після 30 зростає вдвічі”?

4. Яка інформація має бути навколо

От дивись. В нас вільно можна святкувати різні релігійні свята. І наприклад, 65% відсотків людей святкують Великдень. Чи означає це, що українці вільно обирають святкувати Великдень?

Та ні.

Більшість людей православні (або точніше за опитуванням центру Разумкова в 2019 році 62,3% називали себе православними), тому вони тим чи іншим способом святкують це свято.

Тобто для дискусії взагалі досить часто треба синхронізуватись не просто по фактам, а навіть по базовим уявленням і фактам. Тому вона ніхуя і неможлива між більшістю людей.

5. Занадто узагальнено + особистий приклад

Чи не маніпулює співрозмовник занадто узагальнюючи проблему.

Щось на кшталт “всі собаки галасливі”, бо “в мене в сусіда дві собаки, і вони постійно виють”. Ми підкреслили узагальнення. Бо до них завше виникають запитання. Прям всі собаки? Прям постійно? 24 години на добу? Не сплять, не їдять, не гуляють? Може це не собаки, а сусід з тебе знущається і запис поставив?

Короче, якщо ми бачимо узагальнення, то одразу виникає запитання.

О, і до речі про фільтри Сократа

Нахабно вкраду чужий текст, бо ліниво переписувати. Виділю фільтри жирним.

Одного разу знаменитий грецький філософ Сократ (469-399 рр. до н.е.) зустрів на вулиці знайомого, який спитав:
– Сократ, знаєш, що я тільки що почув про одного з твоїх учнів?
– Стривай. Перш, ніж ти мені щось розповіси, нехай твоя новина пройде через “потрійний фільтр”. Перший фільтр — правдивість. Чи ти абсолютно впевнений, що те, що ти збираєшся мені розповісти, є абсолютною правдою?
– Ні, Сократе, я почув про це від одного знайомого і вирішив…
– Отже, ти точно не знаєш чи то правда. Тоді давай застосуємо другий фільтр — доброчесність. Те, що ти збираєшся мені сказати про мого учня, — це що-небудь хороше?
– Ні, якраз навпаки…
– Отже, ти хочеш мені сказати про нього щось погане, але ти не впевнений, чи правда це. Однак, ти, як і раніше, можеш пройти випробування і повідомити мені цю інформацію, якщо вона пройде через третій фільтр — корисність. Чи принесе мені користь твоє повідомлення?
– Скоріш за все, ні…
– Таким чином, — підвів підсумок Сократ, — якщо ти збираєшся розповісти мені щось негативне, неправдиве і некорисне про мого учня, то навіщо це розповідати взагалі?
– Так, Сократе, як завжди ти абсолютно правий.
Саме тому Сократа вважали великим філософом і дуже поважали. Цікаво, що того дня Сократ так і не дізнався, що його учень Платон переспав з його дружиною Ксантіппою.

—–

Отже най це частина перша. А друга є на патреоні. Якщо такі статті корисні, то ти можеш підтримати цю мою роботу. Дяк

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про критичне мислення. ч.1 спершу з'явиться на theytoldme.

Типу, менталітет це специфічний характерний для нації спосіб мислення, який складно змінити. Грузини гостинні, німці педантичні, українці корупціонери, кацапи — кацапи…

Але от такого нема.

Будь-яка нація змінюється за одне покоління під діями зовнішніх факторів (часто навіть підтягуючи міф, що отак по-новому завше було, насправді).

Тому менталітету не існує.

Не можна сказати, що оце було, є і буде притаманно людині, її предкам і нащадкам, бо вона належить до нації.

Але хтось може сказати, що менталітет це поточний стан нації. І тоді він ніби існує.

Ще раз.

Щоб сказати, що чогось не існує, треба його визначити.

Якщо хтось скаже, що єдинорогів не існує, то ми завше можемо показати на носорогів або нарвалів. І тоді треба визначити, що ж таке єдиноріг, і чому це не тварина з одним рогом.

Не існує = визначити.

Так само, як існує, до речі.

Так от.

Економічний фронт не існує

Коли ви кажете: “Економічного фронту не існує”, то що ви маєте на увазі?

Вам треба визначити “економічний фронт”, якщо ви його заперечуєте.

Ви заперечуєте, що існують тисячі компаній, які наповнюють бюджет, з якого купується зброя і платиться зп військовим? Нагадаю, це 99% фінансування армії.

Ви заперечуєте, що кацапи атакують нашу економіку? Типу, стріляють тільки по військовим, а не по зерновим складам?

Ви заперечуєте право на страждання від бізнесу, порівнюючи з військовими? Щось на кшталт: “В тебе тільки склад підірвали, а багато військових руки втратили чи життя. Тому не ний і не розказуй, що в тебе якісь проблеми”?

Ви заперечуєте проти самого слова фронт не у військовому контексті? Погодний фронт, фронт робіт, front end не мають вживатись, бо дуже боляче і ніби знецінює роботу військових?

Я знаю, що дехто іронічно називає “економічним фронтом” речі, на які цивільні витрачають гроші, крім армії — бухло, кіно, метро, хірургія немовлят. То цього не існує? Чи заперечується сам факт того, що з квитків в кіно якась копійчина капає в бюджет, за який купується зброя?

Також, дехто писав, що от волонтерські кошти ефективні, а бюджетні всі розкрадаються. Може в цьому ваша точка зору на неіснування економічного фронту? Типу, економічний фронт це про податки, а вони неефективні.

Ще є визначення, що фронт це тільки там, де піхота стикається з піхотою. Хоча мої знайомі військові кажуть “нуль” чи “передок”. Тому економічний фронт не існує, бо не існує такого, щоб хтось був на роботі в кав’ярні, а до неї кацапи завалились. Тільки кацапська ракета.

О, і про слово “фронт”. Може ви взагалі заперечуєте проти використання військових слів цивільними? Називаєте це апропріацією. Як комбуча Буча, чи труси в пікселі. Тому хочете, щоб було не “економічний фронт”, а “економічний тил”? Тут логіка, мабуть, якась є.

Може, ти військова, ризикуєш щодня життям, і тобі боляче слухати, як хтось порівнює твою роботу зі звичайною цивільною роботою? Потрапляє в нерв така фраза. Бо здається, що ти віддаєш кращі роки життя за те, що ніхто не цінує. Для тебе “економічний фронт”, як “ми вас туди не посилали”, еге ж?

Я це все так довго розписую, бо мені здається, що оця фраза “Економічного фронту не існує” недостатньо очевидна.

Кожен розуміє щось своє.

А найгірше, що я не бачу, як це обговорення може стати нам в нагоді. Як допомагати дойобуватись одне до одного — бачу. Як допомогти — не бачу.

Чому так?

Моя версія, чому взагалі виникло ЕФНІ — хайп на емоціях військових.

Дуже легко, імхо, через рік війни відчувати зневіру, розчарування і втому. Дуже легко почати шукати причину війни поруч, а не в кацапах. Особливо, якщо тобі обіцяли 2-3 тижні і для декого виглядало, що треба от тільки зібратись, сконцентруватись і уууух.

І всілякі люди підхопили цю зрадоньку.

Військових знецінюють… Цивільні забули про війну… Це все на фоні новин про рекордні донати в червні чи про зростання ВВП в першому кварталі.

Мені навіть трапилось в тік-тоці відео, де чувак від імені Азову питає, чому люди ввечері на Хрещатику стоять і дивляться на танці вуличних артистів, а не на прапорці, що позначають полеглих героїв. “Нема підтримки”.

Відео видалено. Хз чому.

Я не думаю, що ЕФНІ спланована іпсоха кацапів. Скоріше за все, вони просто долучаються до поширення цього меседжу.

І вже несуться відео про те, що “економічний фронт має стати нормальним тилом”.

Знову ж таки, я не засуджую військових, які відчувають зневіру.

Я кажу, що цивільні блогери і медіа підтримують цю зневіру. На фоні новин про рекордні донати в червні чи про зростання ВВП в першому кварталі. Підливають бензини в багаття заради лайків та переглядів;)

Замість діалогу і важливих обговорень — хайп на емоціях.

А що обговорювати?

Але головне не це.

Наша перемога сприймається, як кінець історії. При чому з перших тижнів. Згадайте оте “повернуться хлопці наведуть порядок”.

Сформувалась якась думка, що от буде перемога — і заживемо. Всі наші проблеми вирішаться самі собою. Ніби синдром відкладеного життя у цілої країни.

Більшість цих проблем треба вирішувати вже зараз.

Є військові проблеми.

Наприклад, тік-ток мені постійно підсовує відео, де Аліна Михайлова розповідає, що бойові медики не хочуть рятувати людей, а тільки довезти з передку до госпіталю. Вірогідно, це сильно вирвано із контексту і є просто емоційною частиною дискурсу про переливання крові, та все ж…

Але є і цивільні проблеми.

Наприклад, реабілітація військових. ПТСР — це не проблема, яку нам треба вирішувати після війни. Це вже зараз.

Купа людей без рук чи без ніг — як їх протезувати і працевлаштувати. Це люди, які хочуть заробляти, розвиватись і бути корисними. Їм треба можливості — робочі місця і безпека ведення бізнесу. Їх не можна покласти в “шухляду” до кінця війни. Навіть цікавіше — ветеранам в принципі треба робота. ПТСР буде не у всіх, а жити на щось треба буде всім. Але економічного фронту не існує.

Пандуси, блять:(

Як говорити цивільним з військовими? Як говорити військовим з цивільними? Як підтримувати свого військового? Як дивитись в очі дружині побратима на щиті?

Антикорупція взагалі окрема цікава тема, яка висвітлюється тільки хайпово і на емоціях. От хтось напиздив багато — всьо пропало.

А те, що працюючі антикорупційні органи — це гучні справи, то якось забувають. Бо пиздили завше, а ловити почали тільки зараз. Не кажучи вже про такі дуже складні питання, чи має САП повноваження самостійно подавати запити про активи підозрюваних у корупції за кордоном —  це обговорюється тільки купкою людей, які розібрались. Як і питання запобігання корупції. Що там з декларуванням? Хайпово?

Щоооо?

Зрозумій мене правильно — я не кажу, що ти можеш обговорювати чи не обговорювати.

З ким спить Дантес; чи треба дівчині голити ноги, якщо у хлопця не поголені груди; скільки в тебе має бути дітей, щоб ти міг пиздіти про демографію; якого кольору мають бути соски у дівчини, щоб знайти друзів для покеру…

Прошу.

Я хочу донести дві ідеї.

• Коли тебе будуть виводити на емоції — подумай, чи не поширюєш ти зрадоньку. Чи це емоції, чи факти? Чи можеш розібратись? Маленькая Люда — це абсолютно совкова модель поведінки, не треба так.
• Є набір питань, на які нам треба дати відповідь.

Що за важливі питання?

Не може такого бути, щоб ці питання лишились без відповіді.

Як поляки, за версією Снайдера, обговорили українське питання ще в 81 році. І коли в 89 здобули незалежність, то в них вже була відповідь.

От:

• російська мова
• англійська мова
• російське православ’я
• реабілітація військових
• робота для ветеранів
• модернізація економіки
• контрактна армія
• корупція
• трудова міграція
• безпека бізнесу

Це не виключний перелік, але суспільство мало би це обговорити. Це складно, це дуже складно. Як планувати своє життя замість перегляду тіктоків, але як є. Як є.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про дискусії спершу з'явиться на theytoldme.

По-порядку.

Що таке донат?

Це коли група людей дає комусь гроші, не очікуючи прямої винагороди у відповідь.

Якщо одна людина іншій — то це подарунок. Якщо є очікування прямої винагороди — це обмін (купівля товару чи послуги). Донати (або пожертви) зазвичай не передбачають якоїсь прямої вигоди, хоча може бути непряма — коли ти почуваєшся краще через донат чи отримуєш якусь символічну винагороду.

Дві культури донатів?

Так. Мені довелось трохи подумати над назвами, але зрештою вийшло отак:

1. Культура “Треба донат” — трапилась якась подія, і людині треба гроші. Ми скинемось.
2. Культура “Заслужили донат” — людина щось робить, що нам хочеться підтримати гривнею. Ми підтримуємо.

Культура “Треба донат”

Вона в нас дуже поширена. І це навіть не про війну.

Згадайте весілля чи поминки — люди несуть гроші, бо це наша норма в суспільстві. Коли почалась повномасштабна війна, то це вилилось в дві форми:

• кинути заначку на фонд — то як подія трапилась у всієї країни;
• кинути знайомим військослужбовцям на спорядження для війни / кинути родичам загиблих — подія у конкретних людей.

Основа цієї культури — співпереживання, емоція.

Культура “Заслужили донат”

Це в нас якось менш поширено.

Коли можна підтримувати роботу певної людини напряму через пожертви. Наприклад, хтось робить канал про історію чи монтаж електрики — а люди підписуються на регулярні платежі в умовному BuyMeCoffee.

Основа цієї культури — бажання підтримувати те, що подобається.

Вона трохи раціональніша, оскільки підтримка обумовлюється не потребою, а відповідальністю.

Якось так склалось, що це доволі нетипово — і гарні гроші піднімають тільки топи чи онліфанщиці (хоча я хз за OF, складно перевірити). Імхо, в нас традиційно вважається, що будь-який кріейтор має заробляти не творчістю, а іншим способом: через рекламу, мерч, концерти, книги і так далі.

При чому, згадується стендап і караоке на майдані. Коли пускають серед людей умовне відро, в яке можна закинути грошенятка. Але це, як на мене, приклад першої “емоційної” культури, а не культури “відповідальності” — коли ти розумієш, що саме від тебе залежить, чи буде існувати те, що тобі подобається.

І так, дехто дає бонуси людям за підтримку на умовному патреоні — ранній доступ, особливий контент, згадку в відео. Але гадаю, що не це головне.

До чого все це?

Очевидно, що і та, і та культура мають існувати і загалом в жодній нема нічого поганого.

При цьому, оскільки перша доволі розвинена, мені б хотілось, щоб друга теж стала поширеною. Як ідея відповідальності за те, що тобі подобається.

В контексті війни це постійні донати на перевірені фонди чи постійна робота для допомоги армії.

Я не кажу, що тобі треба все покинути, продати квартиру, машину і їсти кашу на воді. Я кажу, що можна спланувати свою підтримку — виділити частину зп, розпланувати перекази, виділити час… Це корисно, оскільки я вважаю, що ми будемо жити в умовах війни ще дуже довго. Треба ставити себе “на рельси”.

Важливо розуміти, що регулярні відповідальні донати не виключають емоційні твіти, сторіз і донати. Це просто дві різні культури. Як культура їсти вуглеводи вранці і культура чітмілів — і те, і те про їжу, але загалом це різні підходи.

Отаке.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про 2 культури донатів спершу з'явиться на theytoldme.

І мені хочеться підняти тему грошей.

Що таке гроші

Мені здається, що більшість сприймає гроші, як якусь річ,що вже існує.

Ну, як вода.

Води в світі багато, але все ж обмежена кількість. В певних місцях — якщо одна людина забере собі доступ до водосховища, то решта лишиться без води.

Тобто бачення, що є всього умовно мільярд гривень в країні. Щоб хтось отримав мільйон, то мільйон в когось треба забрати.

В мене інше бачення.

Я сприймаю гроші, скоріше як можливість.

Наприклад, помідори.

Щоб отримати помідори, їх умовно треба посадити, доглядати, зібрати. Скільки ти отримаєш помідорів не залежить від того, скільки їх є у сусіда — скоріше залежить від ресурсів, які ти в них вкладаєш.

Тобто бачення — якщо є мільярд в країні, то щоб отримати мільйон необов’язково в когось мільйон забирати. Можна взяти мільйон в борг, і зробити 2 мільйони.

Звідки беруться гроші?

Тут ти можеш запитати, а де ж візьметься отой зайвий мульйон?

Своєю працею ми додаємо дещо до вартості ресурсів. Умовно, була вартість насіння для помідорів, вартість води, вартість горщиків, вартість сапання городу, вартість порваної футболки на підв’язки для помідорів… Це все разом має бути менше, ніж вартість продажу помідорів.

Тобто витратили 1 000 гривень, продали помідорів на 1 500 грн. Робота твоя додала 500 грн.

Ми всі свою працею створюємо додану вартість, а затим обмінюємося товарами та послугами за допомогою грошей.

Іноді це як з помідорами, іноді як з айфонами… Іноді ми й в мінус працюємо. Головне не це. Головне те, що гроші не “обмежений” ресурс, а можливість. Праця створює додану вартість до ресурсів.

Це, до речі, відповідь на стандартне “чому ми не можемо надрукувати більше гривень”. Можемо, але для цього треба більше доданої вартості. Інакше, всі гривні просто стануть дешевше. Це не миттєво, але загалом так.

І отут проблема з бідністю

Бо те, що в 8 людей купа бабла — не проблема, поки вони не заважають іншим робити бабло.

Умовно, якщо в тебе маленький город, а в сусіда великий, то це ніяк не впливає на твій урожай. Але якщо він затуляє тобі сонце, відключає воду, забороняє людям продавати тобі насіння… Ну, або ж демпінгує так, щоб ти продавала свої помідори в мінус і не могла окуповувати затрати…

Також дууууже багато чого зав’язано на тому — з чого ти починаєш і які в тебе умови.

Наприклад, цікава економічна сторона боротьби чорних за рівність. Банки не давали чорним кредити — важче стартанути бізнес. Ріелтори не продавали будинки в дорогих кварталах, а універи не брали на навчання — важче налагоджувати корисні зв’язки. Оренда приміщення під бізнес — або недоступна, або за менш вигідними умовами.

Тобто навіть тим, хто хотів жити багатше — було складно.

І проблема жінки, яка на останні гроші чи по талонам купує їжу, не в тому, що у Ілона Маска купа акцій Тесла… Проблема в тому, що вона не знає, як заробити більше. Як віддати дітей в кращу школу чи універ. Як взагалі витягнути дітей самостійно.

Тому це не питання, як оподаткувати мільярдерів. Це питання, як відкрити більше можливостей для заробітку.

Можливості як потенційні гроші

Вся соціалка має бути направлена не на виживання, а на поліпшення умов для сродної праці. Тобто отут нас можна назвати ліваками, але я щиро вважаю, що відкриття безкоштовних дитячих садків — ліпше вирішує проблему, ніж роздавання грошей.

Чи можна це зробити, якщо зібрати більше грошей з олігархів і мільярдерів? Можливо. Якщо ці гроші підуть цілеспрямовано на соціалку. На жаль, це рідко спрацьовує.

Мені здається, що соціальне диво тримається загалом на бізнесі.

Більше людей роблять свій маленький чи середній бізнес = більше податків + більше соціальних проектів + менше соціально незахищених = більше грошей на соціалку, які краще розподіляються.

Якщо на якомусь із цих етапів щось піде не так (наприклад, держава буде неефективно розподіляти кошти, або держава створить умови, щоб бізнес пішов у тінь), то весь ланцюжок руйнується.

Це якраз тема для подумати перед наступними виборами.

В чому різниця між Ілоном Маском і нашими олігархами

Оце дуже суб’єктивно.

Але я бачу різницю в ефективності ведення бізнесу.

Ілон Маск працює в конкуретному середовищі. Загалом він намагається стати монополістом, щоб більше заробити грошей, але держава і інші бізнеси ретельно слідкують, щоб в нього не було суттєвої монопольної переваги. Загалом Ілон Маск, Цукерберг чи Біл Гейтс можуть робити непогані продукти та сервіси — які будуть купувати, бо вони найкращі на ринку. Так само, як вони можуть все втратити, якщо хтось зробить кращу теслу, інсту чи віндовс. Де Нокіа, Myspace, Skype і так далі? Нема:)

Наші українські олігархи не можуть створювати ефективні продукти та сервіси.

Навіть якщо в них це виходить — а Приват тому приклад — одразу виникає бажання не вести бізнес, а всіх наїбати.

Схема проста — щось давно віджали, тепер доять. Якщо виникає конкурент — усунути його за допомогою куплених депутатів, місцевої влади і судів. Попри всю мою любов до брендингу Рошен (я дійсно вважаю, що отак варто робити магазини цукерок) — Порошенко теж був помічений в тому, що вставляв палки в колеса конкурентам:).

Тому наші олігархи — майже завше зло. Вони тупо гальмують зміни на краще.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про багатство спершу з'явиться на theytoldme.

Ми провокативно запитали в телеграм, кого треба карати, якщо один чувак послав нахуй іншого, а той послав його туди ж. За умови, що таке покарання є.

Провокативно, бо ми хотіли почути про самооборону.

І почули.

Отже… В чому різниця між самообороною і злочином?

Що таке самооборона

Щоб розібратись треба розуміти термін САМОоборона.

Суть його полягає в тому, що за замовчуванням ти не маєш себе обороняти. Функції з оборони тебе ти віддаєш державі. Держава в ідеалі — єдиний центр насильства, монополія на примус і всьо такоє.

В житті це складно. Особливо в моменті.

Тому ми, як людство, дійшли до поняття самооборона — коли держава В МОМЕНТІ не може тебе захистити, то ти можеш захищатись самостійно.

Оце “в моменті” важливо.

Бо якщо вона постійно не може — то треба нова держава.

До речі, офіційно це називається не самооборона, а необхідна оборона. Бо це не тільки себе. Можна обороняти і іншу людину. Загалом стаття 36 КК про це. Там ще постанова Пленуму ВСУ від 2002 року є. Ну, і окремо є статті за перевищення меж — 118 та 124 КК.

Отже, концепція наступна: “Якщо тобі завдають шкоди, і держава не може вчасно припинити цю шкоду, то ти можеш зупинити її самостійно”.

Ще є поняття “самооборони” як курсів з захисту себе. Але не будемо про то.

В чому проблема з самообороною?

З цього дві штуки, які досить часто не розуміють:

1. Мова про зупинити.
2. Шкода має бути співрозмірна.

Що означає зупинити?

Ну, уяви, що хтось в тебе краде сіно. Ти це бачиш, чекаєш рік, а затим крадеш в нього. Це буде зупинити? Ну, очевидно, що ні.

А якщо не через рік? Через тиждень? Через годину?

В концепції самооборони суть така — є безпосередня загроза, ти її можеш безпосередньо в моменті усунути.

Тобто умовно ти можеш кричати “А, крадуть моє сіно” чи заважати його вивозити. Але ти не можеш його забрати після того, як воно було вкрадено.

Якщо ймовірність нанесення шкоди зникла (вже нанесли чи більше нема підстав вважати, що вона є) — то нанесена тобою шкода вже не буде необхідною обороною.

Що таке співрозмірна шкода

Співпрозмірна — це не офіційний термін.

Це я тобі просто пояснюю, що шкода має бути така ж, або менша. В нас, наприклад, життя людини цінується більше ніж майно. Тому, якщо в тебе намагаються забрати гаманець, а ти дістанеш пістолета і пристрелиш людину — це буде вважатись за перевищення меж необхідної оборони.

В кіно показують всякі приколи про американців — де можна застрелити будь-кого, хто заступив на твій газон. Але це не зовсім правда:) Є нюанси.

І ще — реальність загрози

Там ще складна частина — це реальність загрози.

По суті, закон каже, що реальність загрози оцінює жертва. І типу, якщо ти вважаєш, що загроза реальна, то вона реальна. Але хуй його зна, як перевірити, що в тебе в голові.

Наскільки я розумію, вони вирішили не паритись — і просто сказали, що от в цих випадках реально, а в цих — ні. Типу, якщо тобі погрожують зброєю, то ти маєш думати, що є загроза твоєму життю. Чи якщо на тебе нападає група озброєних ножами людей.

Тому тут проблем менше.

На межі оцих двох штук і всі проблеми.

Наприклад, справа Стерненка, як я її пам’ятаю.

Важливо було з’ясувати, коли саме Сергій завдав удар ножем.

Бо якщо на нього напав чувак з ножем, а Сергій вдарив його у відповідь своїм — то це необхідна оборона. Сергій захищав своє життя, якому загрожував чувак з ножем.

А якщо чувак вдарив, злякався відповіді, побіг з наміром втечі, а Стерненко його через 500 метрів наздогнав і завдав удару ножем — це перевищення. Бо Сергій вже не захищав своє життя, а намагався затримати…

Бачиш, як важливо з’ясувати, чи була вже загроза життю пана Сергія.

Це законодавче дрочиво, по суті. І зрозуміло, що в тій справі купа інших важливих моментів, на кшталт, важливо було затримати нападника, бо надії на поліцію чи розслідування було небагато.

Але навколо цих моментів все і крутиться.

То послати когось у відповідь не самооборона?

Ні. Бо шкода вже завдана — ти їй не запобігаєш і не зупиняєш.

В інтернеті і в реальному житті взагалі різні правила.

1. Якщо тобі кажуть, що ти хуйня в інтернеті — там є власник платформи, який це толерує чи ні. Крім того, ти можеш лівнути з платформи чи заблокувати людину.
2. Якщо тобі на вулиці кажуть, що ти хуйня — занадто складно викликати поліцію, а вона нічого не може з цим зробити (ну, хіба виписати штраф за дрібне хуліганство, якщо дуже-дуже захоче).
3. Ще гірше, коли ти замкнена з кимось в колектив — робота, школа, універ. Там хоч і є “вища сила”, вона практично безсильна.

Це взагалі окрема і велика тема, що з тим робити.

Але тут якраз самооборони ніякої нема. Тут стратегії оборони, що теж окрема тема.

Загалом, мені хотілось донести, що “він зробив мені щось погане, я маю право зробити йому щось погане” — це концептуально не те, що люди вирішили робити. Ну, тобто спочатку вони так і робили, таліон і вся хуйня, але потім людство вирішило інакше.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про самооборону за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.