Про кохання за 2 хв

З коханням проблема наступна — якщо людина каже, що кохає тебе, то як перевірити, чи то правда?

От якщо людина каже, що бачить тебе, то ти можеш запитати: “Скільки пальців показую?”. І відносно об’єктивно дізнаєшся, чи бачить.

Або ще прикольніше.

Людина каже, що кохає тебе сильніше за інших. Чи сильніше за колишнього.

Але що тоді значить сильніше?

І ще — сьогодні кохає, а завтра вже не кохає. Буває ж таке, еге ж? То як то працює?

Прорефлексуємо.

Кохання = жертва

Отже, зараз ми будемо обговорювати кохати в значенні “любити”. Є ще два значення “любити партнера” і “трахатись”, але їх не чіпаємо.

Вся сучасна література і за нею все мистецтво побудовано на принципі, що кохати = жертвувати чимось заради людини, яку кохаєш. Аж до власного життя. Тобто, що ти цінуєш іншу людину більше за власне життя.

Умовно, Джеймс Бонд гине, бо любить свою жінку і дитину та не може допустити, щоб вони загинули. Ну або боїться виховувати дівчинку, що не можна виключати;)

Чи Титанік.

Де Джек жертвує собою заради Роуз.

Або Ла-ла ленд. Де якраз герої не можуть пожертвувати своїми амбіціями заради іншої людини. Типу, якісь почуття в них є, але вони недостатньо сильні, щоб то було кохання.

Чому в нас таке бачення?

Тому що Ісус любить тебе, бейбі.

Ми живемо в пост-християнському світі, відповідно ми звикли до ідеї, що любов — це жертва. Авраам мав пожертвувати сином… А потім і Бог жертвує сином. Буквально тисячі років про це кричали з кожного кута.

Може, якби скандинавське язичництво поширилось, ми б вірили, що любов — це принести серце ворога. Але ми пост-християни.

О, і ще нюанс.

Не ризикнути, а саме пожертвувати.

Поясню на прикладі. Наші киці і котики на фронті ризикують життям і та здоров’ям. А жертвують комфортом, побутом, дозвіллям, сім’єю і кар’єрою. Коли ми кажемо про любов, то кажемо саме про жертву, а не про ризик.

То мене не кохають?

То як людина не готова за мене померти, то не кохає? Чи от я, не хочу за когось помирати, то виходить, що я не кохаю?

Ну…

Це якраз практична сторона питання.

Жертва — це ж не обов’язково життя. Наше мистецтво знову ж таки постійно про це каже — всі сімейні комедії і ромкоми на цьому побудовані. Коли головний герой чи героїня жертвують власними хотілками заради дітей чи партнера.

Саме тому є купа жартів про:

Написала, що в мене температура.
Boy: “Видужуй”.
Man: “Взяв пів аптеки і суші. До дверей зможеш доповзти, чи вибивати?”

Чи добре це чи погано?

А хз.

Кіно і література просуває таке бачення. Зловити чужу кулю. Захистити своє дитя силою любові. Або все життя працювати на Дамблдора, бо занапастив своє кохання.

Та й таке. Тепер ти можеш рефлексувати з нами:)