Про суржик за 4 хв

Давайте я не буду гуглити і дивитись відео умовної підпільної гуманітарки, та спробую розказати, як я розумію:

Чим суржик відрізняється від діалекту

От уявимо, що є мова. Вона жива і розвивається в залежності від того, в яких умовах знаходяться люди.

Якщо цих людей поділити якимось чином, то мова буде продовжувати розвиватись, але в кожного окремо. Хтось може окати, хтось вигадувати свої слова, хтось позичати у сусідів конструкції. На кшталт, “тремпель” чи “як ся маш”.

Але в принципі це лишається тією ж мовою.

Зі своїм звучанням і побудовою слів. Наприклад, коли ми кажемо, що в українській має бути капучИно, а не капучІно. Бо так ми говоримо. І так ми беремо чужі слова. Моя бабця казала гуркИ, а не гУрки, чи гуркІ, бо так це слово нормально влізло в їхній діалект і органічно вписалось в мову.

Тобто діалект — це закономірний розвиток мови в різних умовах. Чим більш консолідовані носії мови, тим менше в них різних діалектів, але все одно купа нових слів, бо розвиток.

Суржик — це штучна суміш двох мов.

Для мене це в основному, коли використовують правила вимови однієї мови для слів іншої мови. Звідси “міропріятія”, “чувства”, “поняв”.

І скільки б не казала русня, що українська — це суміш польської і російської — але мови так не утворюються. В першу чергу, бо у мови має бути свої правила вимови і своя лексика. Суржик — як штучна конструкція вимагає від носія базово володіти двома мовами. І не вкладатись в розвиток своєї.

На прикладі… Бумбокс в себе в пісні заради рими співає “байдУж”, а не “бАйдуже”… І якщо багатьом це сподобається та вони будуть то юзати, то рано чи пізно це стане або нормою, або синонімом. Те ж саме із словом “бентега”. Воно завірусилось. Це нормальний розвиток мови.

У випадку суржика цей процес розвитку рідної мови гальмується. Як на мене це найгірший ефект від нього.

Це раз…

А два — це те, що в нас вимикається відчуття звучання мови. І ми починаємо казати “пиши в дірект”, а не “пиши в директ”. Що повертає нас до пункту один:)

Про сенси

Кожна мова несе в собі певні смислові образи, певне відчуття.

Тут згадаю про депресію.

Російська інтелігенція страждає з ніхуя. Без зовнішніх на те причин. Це нормально для тих, хто “зверху”. Коли в житті все норм, то починаєш оцю фігню з “тварь лі я дражашчая”. А якщо ти молодий успішний художник в Пітері, але твій народ поневолений і постійно вйобує, то якось емпатія таки змушує задуматись.

Українець в імперській культурі об’єктивно має тільки два шляхи — або ставати націоналістом, або зливатись. Шевченко і Рєпін, наприклад.

Але повернімось до депресії.

В росіян значна історія депресивних текстів. При чому депресії глибоко екзистенціональної, в той час, як у нас екзистенційна бентега. Ну, типу вони думають, як жити, а ми як вижити.

Серйозно, половина депресивної укр літератури, яку я можу згадати — трапилась якась хуйня (війна, ссилка, життя з батьками), але нічого, переживемо. Піднімемо ту калину. Замість юнака-кулеметника стане дівчина. Поховайте та вставайте, кароч.

А в росіян…

Ну, ось цей текст із 2014 року:

Но небо всё ближе, а юность все дальше
Мне почти уже тридцать, будет и больше
Если не произойдёт никакой неожиданности
Вроде вторжения Гитлера в Польшу

И я закричу, оглушённый гранатой
Прикрывая рукой обожжённые веки
Получая свой шанс погибнуть солдатом
Хоть и был рождён человеком

Мені, в українському контексті завше здавалось, що тут мова про те, що на мою країну нападуть. Що мова про зло, яке готове перемолоти моє життя.

Але зараз розумію, що все не так, якщо ти знаходишся в російському контексті. В російському контексті це означає, що ти добровільно перемолотиш своє життя на війні, яка тобі нахуй не треба. Така похмура приреченість і готовність померти.

Мова має значення. Бо мова формує культуру і контекст.

Не забувайте про це.

Проблема степового говору

В контексті суржику і діалекту є проблема степового говору.

Так, уяви, не тільки у галичан і закарпатців мова має свої особливості. І жителі півдня України теж мають специфічні штуки. Там і окання, і укання, і ще купа всякого. Для мене специфічних яскравих рис дві:

• “Е” замість “ить” в деяких дієсловах. Робе, ходе, світе. Сонечко нам світе просто так, сонечко просто є.
• Не відбувається чергування в деяких випадках — возю, крутю, ходю.

Але там ще багато чого охуєнного — а головне звучить зрозуміло для більшості українців.

А проблема — так як цих людей часто намагались русифікувати, то сюди домішався суржик. Тобто, носій степового говору може змішувати суржик і свій говір, а ви будете думати, що то все суржик.

То говорити “на суржику” чи ні?

Ну… Це складне запитання.

Якщо ти живеш в двомовному середовищі і використовуєш обидві мови, то почнеш їх змішувати. Це закономірно.

Проблема в тому, що ми не обирали жити в двомовному середовищі.

Наразі, моє покоління обирає англійську, як другу мову. Це логічно з економічної і культурної

Я часто пишу “юзати”, а не “використовувати”, бо так зручніше. Але ти ж бачиш, що такі слова запозичуються і українізуються. З суржиком досить часто виникає проблема. Йде по схемі: мєропріятія — міропріятія — міроприємства — бля, що це за срака, що не вимовиш. Всередині ти все одно знаєш, що щось не так. Простіший приклад “адєть”. Не дуже ми, українці, любимо дієслова на а, від того скоріше за все скажемо не “Адєвайся і йди”