Благодійні шкарпетки. Що за одні?

Про суржик за 4 хв

Давайте я не буду гуглити і дивитись відео умовної підпільної гуманітарки, та спробую розказати, як я розумію.

Дисклеймер: мова — це такий же культурний продукт, як музика, кіно чи театр. Споживати і платити за товари країні, яка намагається нас вбити — хуїта якась. Не роби так.

Чим суржик відрізняється від діалекту

От уявимо, що є мова. Вона жива і розвивається в залежності від того, в яких умовах знаходяться люди.

Якщо цих людей поділити якимось чином, то мова буде продовжувати розвиватись, але в кожного окремо. Хтось може окати, хтось вигадувати свої слова, хтось позичати у сусідів конструкції. На кшталт, “тремпель” чи “як ся маш”.

Але в принципі це лишається тією ж мовою.

Зі своїм звучанням і побудовою слів. Наприклад, коли ми кажемо, що в українській має бути капучИно, а не капучІно. Бо так ми говоримо. І так ми беремо чужі слова. Моя бабця казала гуркИ, а не гУрки, чи гуркІ, бо так це слово нормально влізло в їхній діалект і органічно вписалось в мову.

Тобто діалект — це закономірний розвиток мови в різних умовах. Чим більш консолідовані носії мови, тим менше в них різних діалектів, але все одно купа нових слів, бо розвиток.

Суржик — це штучна суміш двох мов.

Для мене це в основному, коли використовують правила вимови однієї мови для слів іншої мови. Звідси “міропріятія”, “чувства”, “поняв”.

І скільки б не казала русня, що українська — це суміш польської і російської — але мови так не утворюються. В першу чергу, бо у мови має бути свої правила вимови і своя лексика. Суржик — як штучна конструкція вимагає від носія базово володіти двома мовами. І не вкладатись в розвиток своєї.

На прикладі… Бумбокс в себе в пісні заради рими співає “байдУж”, а не “бАйдуже”… І якщо багатьом це сподобається, то рано чи пізно це стане або нормою, або синонімом. Те ж саме із словом “бентега”. Воно завірусилось. Це нормальний розвиток мови.

У випадку суржика цей процес розвитку рідної мови гальмується. Як на мене, це найгірший ефект від нього.

Це раз…

А два — це те, що в нас вимикається відчуття звучання мови. І ми починаємо казати “пиши в дірект”, а не “пиши в директ”. Що повертає нас до пункту один:)

Про сенси

Кожна мова несе в собі певні смислові образи, певне відчуття.

Тут згадаю про депресію.

Російська інтелігенція страждає з ніхуя. Без зовнішніх на те причин. Це нормально для тих, хто “зверху”. Коли в житті все норм, то починаєш оцю фігню з “тварь лі я дражашчая”. А якщо ти молодий успішний художник в Пітері, але твій народ поневолений і постійно вйобує, то якось емпатія таки змушує задуматись.

Українець в імперській культурі об’єктивно має тільки два шляхи — або ставати націоналістом, або зливатись. Шевченко і Рєпін, наприклад.

Але повернімось до депресії.

В росіян значна історія депресивних текстів. При чому депресії глибоко екзистенціональної, в той час, як у нас екзистенційна бентега. Ну, типу вони думають, як жити, а ми як вижити.

Серйозно, половина депресивної укрлітератури, яку я можу згадати — трапилась якась хуйня (війна, ссилка, життя з батьками), але нічого, переживемо. Піднімемо ту калину. Замість юнака-кулеметника стане дівчина. Поховайте та вставайте, кароч.

А в росіян…

Ну, ось цей текст із 2014 року:

Но небо всё ближе, а юность все дальше
Мне почти уже тридцать, будет и больше
Если не произойдёт никакой неожиданности
Вроде вторжения Гитлера в Польшу

И я закричу, оглушённый гранатой
Прикрывая рукой обожжённые веки
Получая свой шанс погибнуть солдатом
Хоть и был рождён человеком

Мені, в українському контексті завше здавалось, що тут мова про те, що на мою країну нападуть. Що мова про зло, яке готове перемолоти моє життя.

Але зараз розумію, що все не так, якщо ти знаходишся в російському контексті. В російському контексті це означає, що ти добровільно перемолотиш своє життя на війні, яка тобі нахуй не треба. Така похмура приреченість і готовність померти.

Мова має значення. Бо мова формує культуру і контекст.

Не забувайте про це.

Проблема степового говору

В контексті суржика і діалекту є проблема степового говору.

Так, уяви, не тільки у галичан і закарпатців мова має свої особливості. І жителі півдня України теж мають специфічні штуки. Там і окання, і укання, і ще купа всякого. Для мене яскравих специфічних рис дві:

  • “Е” замість “ить” в деяких дієсловах. Робе, ходе, світе. Сонечко нам світе просто так, сонечко просто є.
  • Не відбувається чергування в деяких випадках — возю, крутю, ходю.

Але там ще багато чого охуєнного — а головне звучить зрозуміло для більшості українців. НМТ чи ЗНО з таким не здаси, але…

А проблема — так як цих людей часто намагались русифікувати і асимілювати, то сюди домішався суржик. Тобто, носій степового говору може змішувати суржик і свій говір, а ви будете думати, що то все суржик.

Про чисту мову

Ще раз — кожна частина України має свій специфічний діалект.

Зробити якусь одну “чисту українську мову” — це стандартне імперське бажання росіян. Адже для існування імперії треба чіткі і зрозумілі засоби комунікації. От росіяни і створили штучно собі мову. Бо для них різні мови у поневолених народів — сепаратистський фактор. Якщо не можна національні прояви знищити (а багато народів вони знищили), то можна ці національні прояви “причесати” — читай про шароварщину.

Для нас же діалекти в одній мові, навпаки, об’єднуючий фактор. Як індійська, канадська, британська, австралійська і американська англійська. Скільки б ми не лахали з “бое оу вое” людина з Канберри нормально розуміє американців чи індусів.

Ви ж в курсі, що росіяни вбивають нас не через мову?

Нема такого, щоб квартири русифікованих в Бахмуті вціліли.

Вони вбивають нас за ідентифікацію — за визнання себе українцями. І мова виступає первинним символом цієї ідентифікації. Чиста, брудна, випрана…

Росіяни, загалом, не мають нічого проти укрмови, якщо вона для галочки. Як вишиванка, що висить в шафі 360 днів на рік. Вони не мають нічого проти українського мистецтва, поки воно не починає нести українські наративи.

Тому дерусифікація — це не питання мови, взагалі. Це питання того, ким ти себе вважаєш. Це вибір, а не стан.

Діалект в цьому аспекті — це декларація. Як: “Я з Волині, і я — українка” чи “Я з Одеси, і я українець”. Декларація відмінностей в єдности. Закріплення суржику як постійної форми комунікації — це така самоідентифікація на пів шишечки. Типу, я не з ними, але і не з вами. В мене тут своя атмосфера, я хочу знімати фільми, які хуйові Лубни.

Про русизми/росіянізми

Як мені відомо, українська і російська — це мови з однієї гілки.

А ще мені відомо, що жодна мова народів світу не “подарована” богами і не придумана з нуля. Штучна квенья має 2500 слів від Толкіна, які теж не з ніхуя виникли. В українській, кажуть, 256 тисяч слів.

Тому треба:

  1. розрізняти наші “спільні” слов’янські слова і те, що прийшло пізніше, вже після формування окремих мов.
  2. зауважити, що в радянській Україні мова розвивалась під значним російським впливом. Те, що трохи змінив “новий правопис”. Де можна сказати “радості” і “радости”.
  3. розуміти, що фразеологізми рідко перекладаються дослівно.
  4. пам’ятати, що багато нашої комунікації йшло російською — люди просто мають малий словниковий запас.

От тоді вже можна обговорювати, чому міроприємство — це росіянізм.

Що по двомовності?

Ну… Це складне запитання.

Якщо ти живеш в двомовному середовищі і використовуєш обидві мови, то почнеш їх змішувати. Це закономірно.

Наразі, моє покоління обирає англійську, як другу мову. Це логічно з економічної і культурної доцільності. Але суржик не виникає. Я часто пишу “юзати”, а не “використовувати”, бо так зручніше. Але ти ж бачиш, що такі слова запозичуються і українізуються. Не “юсати”, а “юзати”. Не “мітін”, а “мітинг”.

І я знаю, що є суміші англійської та української. Особливо у дітей. “Тато, дай стробері” чи “Айл ґоу домів”. Це теж по суті суржик.

Проблема в тому, що ми не обирали жити в двомовному середовищі.

Я знаю російську, тому що Росія багато разів завойовувала мою країну. Тому я кажу про русифікованих, а не російськомовних. І багато разів намагалась винищити ту мову. І їм все одно не вдалось. Бо ми знаємо, як мають звучати наші слова:) З суржиком досить часто виникає проблема. Йде по схемі: мєропріятія — міропріятія — міроприємства — бля, що це за срака, що не вимовиш.

Всередині ти все одно знаєш, що щось не так.

Висновки

Мені дуже важко писати якісь висновки в поясненнях.

Ну, най буде так: суржик то не є ок. Ні з точки зору минулого, ні з точки зору майбутнього. Це може бути перехід. Але бажано не робити тимчасове постійним.

Comments (4)

  1. Дочитав до кінця) за темою! Вподобання! Що можу додати, якщо спілкуюся з людиною українською, то вона мені значно рідніша, бо це мова моєї бабусі
  2. Це не мій вибір говорити суржиком. Я виросла в такому середовищі, де говорять суржиком і зробити з цим я нічого не можу. Я можу вільно говорити і українською і російською, але думати я буду суржиком и говорити мені усе одно буде зручніше суржиком. Але я - Українка. І мені все одно, чи ок для когось мій суржик, чи ні. Доречі, мій суржик не завадив мені, доволі непогано, скласти ЗНО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *