• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Давай на прикладах. Точніше на одному – светрі.

Але спочатку важливий офтоп — люди в твіттері сруться, чи можна дарувати одяг дітям.

Є срачі про суб’єктивні речі. Де рішення залежить від ситуації;)

Наприклад, уяви, що ти бачиш срач, чи люблять українці баклажани. Деякі так. А я, наприклад, ненавиджу. І замість того, щоб отак сказати, ми починаємо кожне доводити щось.

Бідність-хуїдність, шкарпетки-хуєтки, мерч-хуєрч (і так, у нас багато людей купили футболки чи світшоти на подарунок, не кажучи вже про шкарпетки, бо ж Доббі вільний ельф).

Є люди, в яких психотравма, бо батьки не купували прикольні речі, а дарували звичайний одяг. Є люди, в яких психотравма, бо батьки обирали їм увесь одяг. Є люди, в яких психотравма, бо настільки були бідними, що справжні джинси були святом.

Про що тут сратись, власне?

Хіба про те, чи можеш ти сказати мамі, що думаєш. І то. То таке.

Отже, який має бути подарунок:

• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Светр дитині

Коли ти мала чи малий, то ти майже ніц собі не можеш купити. Тому багато речей підходить.

Але не звичайний одяг.

Дитині дарують светр. Вона його дійсно не може собі купити і буде носити, але чи це змінить це її життя? Якщо в тебе не було теплого одягу, а тітка привезла светр – то це офігенний подарунок. Але якщо в тебе є светр, а мама купує тобі новий светр не просто так, а типу на новий рік, то не дуже схоже на подарунок.

Ти можеш сказати – мама турбується, а ти не цінуєш. Подарунки і турбота – різні речі. Поговоримо про це трохи далі.

Светр підлітку

Коли підліток ходить в певному стилі, а мама дарує светр… Теж невдалий подарунок, бо він не хоче його носити.

І справа не в светрі, а в типовій проблемі, коли покоління одне одного не розуміють. Батьки не визнають право на власний стиль, діти не визнають допомогу батьків…

Светр дорослій людині

Щоб підходило під усі мої критерії – це має бути або дуже дорогий светр, або якийсь дотепний светр.

Ну, в сенсі, якщо людина фанатіє від Бетмена і вона не гомофоб, то можна подарувати їй светр, де Супс цілує Бетмена. І це буде геть не те ж саме, що подарувати їй звичайний светр.

Чому?

Бо людина сама собі б не купила такий светр.

Це як типовий жарт про вібратор – спочатку тобі друзі купують його як жарт, але це вже не жарт anymore.

Бонус: Наприклад, я традиційно друкую собі футболки з жартами. Колись мої колеги зробили СОБІ футболки зі схожими на мій жарт. Не мені, а собі – але це було дуже весело і круто. Бо я самостійно це не зроблю.

Висновки?

Закріпимо – подарунок:

• людина самостійно це не купить;
• буде це юзати;
• трохи змінить життя тої, кому подарували.

Якщо хочеш комусь щось подарувати, то прожени свій потенціальний подарунок через ці фільтри. Це допоможе тобі, якщо мета – порадувати. Мабуть.

Ну, і не можна забувати про здоровий глузд. Бо герпес чи сифіліс теж проходить:)

Ідеї подарунків

Що можна купити у нас — прикольне і допоможе мені не подохнути з голоду:

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Подарунки за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

НІХТО НЕ ЛЮБИТЬ СКЛАДНІ РОЗМОВИ.

Складними я назву ті розмови, в яких є конфлікт інтересів, який неодмінно призведе до зміни балансу.

Ну, от як з начальником. Він не особливо хоче платити тобі більше, а ти хочеш кращі умови. Тут або ти отримуєш те, що хочеш, або він. Ну, або компроміс, де ніхто не отримує те, що хочеш.

Оцей конфлікт і визначає…

Бо якщо конфлікту нема, то ти просто кажеш: “Давай жити разом” — і ви з’їжджаєтесь.

А якщо конфлікт є, то “Давай жити разом” перетворюється з простої пропозиції в конфліктну ситуацію, коли людина не хоче переїжджати від мами… Або не хоче будувати з тобою стосунки… Або хоче жити в Києві, і не хоче переїжджати на Лівий беріг… Або це означатиме, що треба буде шукати квартиру, а це геморно…

Розмови “про стосунки” за визначенням конфліктні.

Бо вони потрібні в той момент, коли стосунки йдуть “не за планом”. Якщо ви потрахались і поводитесь, як пара, то вам не треба обговорювати, чи ви пара. Якщо хлопець хоче зробити пропозицію, то він її робить — вам не потрібна розмова про це.

Особисто я вважаю, що якщо людина після побачення не хоче з вами спілкуватись — ну, то це її відповідь. Тут не треба додаткових розмов.

Найскладніше, це коли треба якісь установчі розмови “про майбутнє”, і це ніби не конфлікт, але конфлікт.

Ми потенційно хочемо одружитись? Чи будуть у нас діти? Скіки? Ми будемо заводити тварин? Ми хочемо жити тут чи виїхати? В квартирі чи хаті? І теде, і тепе.

Конфлікт в тому, що в тебе може бути уявлення, а в партнерки чи партнера — ні.

Хз, як воно буде.

Картинка майбутнього в голові не намалювалась.

В таких ситуаціях — а може вам і не треба “розмова”? Треба починати з розповіді, як на мене. Ну, тобто, ти розповідаєш, як би тобі хотілось, та й по всьому.

“Я завше уявляла, шо в мене буде велике весілля в карпатах, з великою кількістю родичів”.
“Знаєш, мене страшно харить жити в квартирі. Тут якось без території, всім заважаєш. Хочу жити в хаті і косити газони”.

Звісно, це має бути доречно, і це має бути культура спілкування з партнерами. Коли у вас в принципі є час, щоб обговорити щось чи розказати про свої відчуття-почуття. До того є дуже простий тест — як їдете в потязі чи автівці, скільки часу ви розмовляєте одне з одним?

Ну, тобто я хочу сказати, що якщо ви в принципі не дуже розмовляєте, то зрозуміло, що і розмови про “стосунки” не будуть особливо залітати:)

А ще буває купа інших комунікаційних проблем:

• партнер/ка розмовляє, але тільки про себе. Слухати не дуже хоче.
• партнер/ка розмовляє, але у відповідь чуєш тільки критику і знецінення.
• партнер/ка розмовляє, але про загальні речі — політику, спорт, володаря перстнів… Як доходить до конкретики — де поїсти зараз, то злітає з теми.

Та й таке.

Тому спочатку розбираємось, чи є конфлікт, затим дивимось, чи ми взагалі розмовляємо, після цього стараємось говорити ротом, і от тепер вже про стосунки.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чого хлопцям легше проігнорити спершу з'явиться на theytoldme.

Багато з нас травмовані оцим “поділись з братиком/сестричкою”. І менша частина травмована російською версі’ю комунізму — “забрати в тебе, а роздати всім”. Але, імхо, проблема не в самому поділі.

Як на мене проблем дві:

• Примус
• Обмеженість ресурсів

По-перше, змушувати людину щось робити — це не ок.

Примус — це негативна реакція на поведінку проти правил.

Типу, ми всі домовились і погодились, що є правила паркування. Якщо хтось паркується неправильно, то його може бути оштрафовано чи евакуйовано. Це покарання за порушення правил. Але уяви, що хтось приїжджає до тебе в двір і евакуйовує твою машину просто так. Це вже буде свавілля, адже жодне правило не було порушено.

Ловиш?

Одна і та ж дія має різне трактування в залежності від правил.

Загалом у держави монополія на примус. Це означає, що тільки держава через спеціально уповноважені органи за чітко прописаною процедурою може примушувати когось щось робити.

А мама?

Мама не може. Ти робиш те, що мама каже, бо вона для тебе авторитет, ти не хочеш її розчаровувати і “Матвієнки вже город посадили”…

Однак, коли мама застосовує примус, то це підсвідомо звучить як покарання.

“Віддай половину кіндера” в такій безапеляційній формі звучить як покарання.

По-друге, я так пишу “обмеженість ресурсів“, щоб було коректно. Але по суті це або бідність, або відсутність віри в те, що далі буде краще.

Якщо в тебе тих кіндерів дохуя і буде ще дохуя — то одна справа. А от якщо це такий очікуваний і бажаний кіндер раз в рік — це геть інша справа. Якщо ти не знаєш, чи колись ще отримаєш цю штуку, то ділитись нею ой як не хочеться.

Ловиш?

Звідси може рости глибока травма, де кіндерів мало, а в тебе ще й забирають його.

Справа ж не в шоколаді.

Справа виходить в почутті вразливості і невпевненості в майбутньому. Це цікава тема для двох-трьох сеансів у психотерапевта:)

То треба ділитись?

Тепер про те, чому треба ділитись.

Наша цивілізація, крім іншого, побудована також на необхідності ділитись ресурсами — батьки утримують дітей, діти підтримують літніх людей, чоловік утримує дружину з дітьми.

Взагалі, мені здається, що жінки люблять щедрих до них чоловіків на підсвідомому рівні. Типу, можеш мати високу зп-шку і власне житло, але коли потенційний партнер при знайомстві демонструє жадібність, то в підсвідомості загорається вогник “а що, якщо він кине мене з дітьми”.

Зрозумій мене правильно, я не кажу, що хлопець на побаченні має засипати дівчину подарунками.

Я кажу, що якщо хлопець декілька разів попереджає, що кожен платить за себе… Чи критикує бажання дівчини лишити чайові… Чи розказує, яке марнотратство ті квіти…

Вогник блим-блим.

А може ні. Я дипломів психологічних не маю, хоча кого це зупиняло.

Ба більше — ми, як цивілізація, дійшли до того, що чим більше в тебе ресурсів, тим більше ти маєш ними ділитись. Ми пробували багато разів сценарій, коли людина або група людей забирає непропорційно велику частину ресурсів собі — кожного разу хуйня якась виходить;)

Загалом, ділитись сприймається як нормальна поведінка і прояв турботи.

Ми вже розповідали про те, як зображують кохання в літературі, і чому любов це жертва.

І в цій статті ми добиваємо цю думку.

Ділитись їжею по суті один із примітивних способів показувати свою симпатію до людини. От і все.

Звісно, є ситуації, коли це доводять до абсурду. Наприклад, коли в мами діти забирають всі цукерки. Коли з дитинства закладають в голову, що от все смачне тобі, а мама і папа другорядні. А потім істерики в дитсадку;)

Хоча знову ж таки. Дипломів педагога в мене нема.

Ну, і френдзона теж може бути прикладом…

Висновки?

Якщо резюмувати — небажання партнера ділитись з тобою їжею, то є червоний прапорець. Як і твоє небажання ділитись.

Як і будь-який червоний прапорець то може щось означати, але треба заглибитись і зрозуміти що. Від дитячої психотравми від примусу до небажання будувати стосунки. А може і ніхуя не означати.

Як кажуть, “Джої не ділиться їжею”. Але в Джої ніколи не було тривалих стосунків, крім Чендлера (з яким він таки ділився бутером)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чому треба ділитись їжею спершу з'явиться на theytoldme.

От якщо людина каже, що бачить тебе, то ти можеш запитати: “Скільки пальців показую?”. І відносно об’єктивно дізнаєшся, чи бачить.

Або ще прикольніше.

Людина каже, що кохає тебе сильніше за інших. Чи сильніше за колишнього.

Але що тоді значить сильніше?

І ще — сьогодні кохає, а завтра вже не кохає. Буває ж таке, еге ж? То як то працює?

Прорефлексуємо.

Кохання = жертва

Отже, зараз ми будемо обговорювати кохати в значенні “любити”. Є ще два значення “любити партнера” і “трахатись”, але їх не чіпаємо.

Вся сучасна література і за нею все мистецтво побудовано на принципі, що кохати = жертвувати чимось заради людини, яку кохаєш. Аж до власного життя. Тобто, що ти цінуєш іншу людину більше за власне життя.

Умовно, Джеймс Бонд гине, бо любить свою жінку і дитину та не може допустити, щоб вони загинули. Ну або боїться виховувати дівчинку, що не можна виключати;)

Чи Титанік.

Де Джек жертвує собою заради Роуз.

Або Ла-ла ленд. Де якраз герої не можуть пожертвувати своїми амбіціями заради іншої людини. Типу, якісь почуття в них є, але вони недостатньо сильні, щоб то було кохання.

Чому в нас таке бачення?

Тому що Ісус любить тебе, бейбі.

Ми живемо в пост-християнському світі, відповідно ми звикли до ідеї, що любов — це жертва. Авраам мав пожертвувати сином… А потім і Бог жертвує сином. Буквально тисячі років про це кричали з кожного кута.

Може, якби скандинавське язичництво поширилось, ми б вірили, що любов — це принести серце ворога. Але ми пост-християни.

О, і ще нюанс.

Не ризикнути, а саме пожертвувати.

Поясню на прикладі. Наші киці і котики на фронті ризикують життям і та здоров’ям. А жертвують комфортом, побутом, дозвіллям, сім’єю і кар’єрою. Коли ми кажемо про любов, то кажемо саме про жертву, а не про ризик.

То мене не кохають?

То як людина не готова за мене померти, то не кохає? Чи от я, не хочу за когось помирати, то виходить, що я не кохаю?

Ну…

Це якраз практична сторона питання.

Жертва — це ж не обов’язково життя. Наше мистецтво знову ж таки постійно про це каже — всі сімейні комедії і ромкоми на цьому побудовані. Коли головний герой чи героїня жертвують власними хотілками заради дітей чи партнера.

Саме тому є купа жартів про:

Написала, що в мене температура.
Boy: “Видужуй”.
Man: “Взяв пів аптеки і суші. До дверей зможеш доповзти, чи вибивати?”

Чи добре це чи погано?

А хз.

Кіно і література просуває таке бачення. Зловити чужу кулю. Захистити своє дитя силою любові. Або все життя працювати на Дамблдора, бо занапастив своє кохання.

Та й таке. Тепер ти можеш рефлексувати з нами:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про кохання за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

— це сигнал, що може бути проблема. Як на бензовозі намальовано “вибухонебезпечно”.

Чи вибухонебезпечно означає, що не треба возити бензин? Та ні. Хтось може возити, якщо йому треба. А хтось може подумати, що ймовірні проблеми перекривають вигоду. Більше того, може тобі нудно буде, якщо нема відчуття небезпеки

Але…

Якщо бензовоз , то це не . Це бензовоз горить.

Якщо людина тебе пиздить, то це не сигнал, що щось не так. Це однозначно щось не так. Не плутайте

Наприклад, людина на побаченні тричі згадує маму без особливої на то потреби.

І ти собі — “Ага, . Може дитина в мами на циці, слідкуємо”.

Чи треба негайно припиняти побачення? Ні. Чи записувати людину в “мамині бубочки”? Та ні. Чи треба припиняти спілкування? Та ні. Це просто сигнал, який щось каже.

Якщо сигналів багато, то треба підзібратись, звісно.

Але зазвичай це вже ретроспективна фігня.

На кшталт:

• Ой, він мене ні в хуй не ставить.
• Так було ж стільки сигналів. Він постійно спізнюється до тебе. Він тебе мацав на публіці на першому побаченні. Він зник, коли ти захворіла. Він не лишає тебе у себе на ніч.

Чи

• Мені здається, вона любить колишнього.
• Гадаєш? А хто на першому побаченні 20 хвилин обсирав колишнього? Хто постійно їздить повертати йому якісь речі? В кого колишній в топ 5 чатів завше? Хто постійно зводить розмови, що не знає, які у вас стосунки, і най все буде, як є? Хто вважає, що Рейчел адекватна. Особливо, коли поїхала на весілля до Роса…

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про червоні прапорці спершу з'явиться на theytoldme.

Тема мені сподобалась, тому ця стаття з’явилась.

З вами Таня, професійний коуч у статусі РСС та співзасновниця Платформи із підбору психологів «Твій психолог». 

Що значить говорити ротом?

Якщо говорити про свої потреби без пасивної агресії, сарказму і образ, то це не виглядає як дойоби з ніхуя.

Є ще прикол з синхронізацією від Капі, але то вже про базові системи цінностей.

Сутність цього процесу в тому, щоб висловлювати бажання і почуття, що стосуються стосунків чи ситуації, в якій ви перебуваєте разом із певною людиною (чи колективом) чесно і відкрито. Простими словами, казати як є. Давай з прикладами? 

Приклад 1. Телефон

Коли партнерка пробує взяти твій телефон, щоб переглянути останні контакти, а ти відчуваєш, що це зашквар, то так і комунікуєш: «Кохана, я вважаю таку перевірку моїх останніх чатів зашкваром. Мені з цим не ок, тому будь ласка, віддай телефон і надалі прошу так не робити».

Приклад 2. Мамина любов

Коли мама починає називати тебе жирною та критикувати твою вагу, а тобі з цим не ок, то говорити ротом виглядало б приблизно так: «Мамо, мені злить, коли ти починаєш говорити мені щось про мій зовнішній вигляд чи вагу. Якщо хочеш мені добра, то маєш це припинити».

І тут ти скажеш, що мама твоя одразу в гвалт: «Мама тебе виносила, мама тебе виростила, а тепер і слова сказати не може». Дійдемо до цього,а поки розберемось, як формулювати.

Формула «Я-речення»

Все можна описати простим правилом «Я-речення», яке виглядає так: 

Коли ти… + я відчуваю… + будь ласка, на майбутнє… 

«Коли ти просиш у мене в борг, я почуваюся некомфортно, бо з одного боку не хочу давати тобі грошей, а з іншого — мені важко відмовити. Давай на майбутнє домовимось, що це більше не псуватиме наші стосунки?».

«Мене обурює і засмучує водночас, коли ти не даєш мені вимоги по проєкту і просиш зробити, як я це бачу, а потім кажеш, що то фігня. На майбутнє, давай створимо систему, в якій я точно знаю, що і як робити. Я це бачу так…»

Бачте, 3 компоненти, приблизно 20 секунд на одне висловлювання. Ніби не складно?

Деяким щасливчикам із здоровою самооцінкою і кордонами це легко. Та багатьом іншим людям — ні. 

Про конфлікт

Для багатьох «почати говорити ротом» — це також зустрітись із особистими переживаннями, упередженнями і, можливо, зміною системи цінностей та стосунків.

Для декого це справжнє випробування на міцність, бо крім того, щоб сказати, ми багато відчуваємо. Тому деякі люди цілком свідомо обирають мовчати, щоб уникати дискомфорту відвертої розмови і конфліктних ситуацій.

Власне у питанні «говорити чи не говорити?» ми завжди знаходимось перед вибором:

1. мовчати і бути з дискомфортом, породженим ситуацією чи людиною;
2. говорити і бути з дискомфортом, пов’язаним із відвертою розмовою і проявленням себе. 

Помічаю, що люди здатні витерпіти дуже багато дискомфорту, маніпуляцій і навіть насильства зі сторони іншої людини, тільки щоб «не встрягати у конфлікт».

Хоча останнє, звісно, ілюзія, бо навіть коли ви обираєте мовчати чи уникати відкритої взаємодії — ви все одно у конфлікті. Просто терпите, замість того, щоб вирішувати проблему.

Словом, конфлікт — дуже нормальна частина соціального життя людей. Адже завжди буде хтось, чиї інтереси в певній ситуації суперечать твоїм. Неважливо, чи ви одночасно потягнулися за останнім морозивом у супермаркеті, чи твій партнер не хоче дітей, коли для тебе це важливо.

Хочеш знати більше про конфлікти, напиши мені в директ.

Що заважає нам говорити ротом

Більшість із названих мною причин перегукуються та йдуть у комплексі, та для зручності ми будемо розглядати їх окремо. 

1. Страхи

Так, все настільки банально.

Нам просто страшно, як це буде сприйнято тими людьми, до яких направлено повідомлення. В цьому ключі ми можемо боятись багатьох речей, і деякі навіть цілком реальні. Буває страшно стикатися із болем близької людини чи її гнівом у процесі розмови. Справді, результатом деяких розмов може бути завершення стосунків.

Разом із цим ми боїмось доволі абстрактних речей: що нас не так зрозуміють, подумають про нас погано, що ми зіпсуємо стосунки.

Якщо звести до спільного знаменника, то ми не виходимо на відверту і зрілу комунікацію, бо боїмось, що нас перестанують любити. 

Як впоратись із страхом?

Страх — нормальна частина процесу говоріння ротом для тих, хто зазвичай цього не робить.

Це нова для мозку поведінка, і він нечасто стикався з її наслідками, тому ссикує. Коли відчуваєш страх перед розмовою, визнай його і запитай себе 3 питання: 

• Що найгірше може статись, коли я це скажу?
• Що найкраще може статись, коли я це скажу?
• Що скоріш за все станеться, коли я це скажу?

Підготуйся до кожного із варіантів, наскільки це можливо.

Спочатку годі надіятись, що страх розмови мине повністю. Перші «розмови ротом» скоріш за все будуть супроводжуватись страхом — і це нормально також. Найкраще — це визнати цей страх. Ба, навіть сказати про нього. 

І, до речі, неможливо зіпсувати стосунки конструктивною розмовою про свої переживання через Я-речення. Якщо ти боїшся говорити з партнером, то у вас є проблеми серйозніші. 

2. Почуття провини 

Деякі люди починають відчувати себе винуватими, коли потрібно сказати щось, щоб захистити свої потреби.

Звучить це так: «Він зараз так втомлюється на роботі, а ще тут я зі своїми проблемними розмовами мізки їбу» або «Мама так багато мені дала, я не можу її засмучувати. У неї ж серце!».

Почуття провини — важливе в еволюційному контексті почуття. За його допомогою в групах людей регулюється поведінка. Зробив щось не ок іншому — на тобі почуття провини, щоб запам’ятати, як діяти не варто. За первинним задумом, почуття провини повинно утримувати нас від шкідливих для іншого дій. Та часто люди відчувають провину там, де можуть її і не відчувати. І йдеться перш за все про захист своїх кордонів. 

Як впоратись з почуттям провини? 

Почуття провини — нормальна частина процесу говоріння ротом для тих, кого в дитинстві карали, звинувачували чи соромили за свою думку чи спроби задовольнити потреби.

Можливо, розмова, яку ти давно відкладаєш, справді засмутить іншу людину, принесе їй біль чи розізлить. Проте емоції, переживання та поведінка інших людей — це не твоя відповідальність. У тому, що в ході розмови інша людина злиться, кричить, плаче чи погрожує самогубством, твоєї вини немає. Це її поведінка, її вибір і її відповідальність. Сподіваюсь, мені вдається доносити ідею про те, наскільки гівняними є всі оці «це через тебе я…». 

Коли ваша “розмова ротом” призводить до сильної емоційної реакції партнера/ки, пробуй трансформувати своє почуття провини у емпатію.

Це може виглядати так: 

• «Мені справді шкода, що зараз ти на мене злишся. А можу це зрозуміти, проте мені важливо вирішити це питання».
• «Я бачу, як засмутили тебе мої слова. Можливо тобі потрібна пауза у цій розмові?»

3. Насильство у стосунках 

Я готова знову і знову повторювати, що здорові стосунки — це ті стосунки, де ти можеш сказати «ні».

Замовчування дискомфорту та проблем — це часто складова токсичного чи навіть насильницького варіанту взаємодії між людьми. І неважливо, чи це батьківські, дружні, романтичні чи робочі стосунки. 

Як впоратись із насильством в стосунках?

Якщо йдеться про фізичну небезпеку у цих стосунках (побої, фізичні обмеження), то важливо потурбуватись про свою безпеку і якомога швидше почати шукати варіанти виходу із таких стосунків. Це той варіант, де розмов недостатньо, проте можливо доведеться погуглити гарячі лінії протидії насиллю. 

Якщо йдеться про фінансове чи психологічне насилля — заручитись підтримкою близьких людей та починати рухатись у напрямку необхідних змін, якщо вам важливо ці стосунки налагодити, і спостерігати, чи це взагалі можливо. 

4. Невпевненість в собі і недовіра до себе 

Буває, говорити важко, бо як ніби-то важко сформулювати думку, яку хочеться донести. Мовляв, є щось, що я б хотів/ла донести до іншої людини, проте вже в думках починаю сумніватись, чи справді я це хочу? Я це взагалі нормально вести такі розмови? А може зі мною щось не так, у мені проблеми, тому я про це думаю? 

Такі і схожі процеси змушують людину тонути у власних внутрішніх діалогах, постійних рефлексіях, створюючи ілюзію, що проблема не така вже й проблема.

Проте ситуація, яка потребує обговорення, таким чином не вирішується і час від часу нагадує про себе щораз сильніше. 

Як впоратись зі зневірою у власних силах?

Всі твої бажання, наміри, емоції і почуття мають право на життя.

Для тебе вони нормальні і відносно того досвіду, що ти отримав/ла, вони найкращим чином відображають реальність. Простіше: якщо тобі здається, то, можливо, тобі не здається. А коли «здається», то пояснювати треба. Звісно, ротом. Звісно, з тією людиною, якої це стосується. 

Спочатку буде складно, та спробуй записувати/запам’ятовувати свої наміри сказати про щось, вийти на певну комунікацію.

З часом ти будеш бачити, що та проблема, яку ти знецінюєш, і відчуття, яким не довіряєш, насправді доволі часто повторюються або пригадуються. Таке спостереження може зрештою допомогти наважитись на розмову. 

The last but not the least

Ще кілька простих і дієвих ідей, бо не можу заспокоїтись, поки не розкажу тобі все, що пригадала з цього приводу:

1. Дай собі час і говори тоді, коли будеш готовий/а

Буває, людям настільки страшно говорити у певних ситуаціях, що вони ніби «заклякають» і не можуть зібрати думок докупи. Ідея для тебе: говори, коли будеш до цього готовий/а.

Навіть якщо ситуація вже минула, ти можеш до неї повернутись і проговорити те, що вважаєш за потрібне.

Приклад з інструктором: Уяви, що в автошколі інструктор на занятті так сильно на тебе кричить, що ти лякаєшся і у моменті не можеш нічого сказати. Проте ти цілком можеш підготувати «промову», будучи спокійним/ою, і почати наступне заняття із повідомлення інструктору на кшталт: «Ви, напевно, помітили, що кілька останніх занять ви часто зриваєтесь на крик. Мене це лякає і не допомагає вчитись водити. Якщо так продовжиться, я буду піднімати питання про заміну інструктора або повернення мені грошей».

2. Створи для себе правила, які будуть допомагати

Буває, ми часто потрапляємо у схожі ситуації, де нам роблять погану каву, займають наше робоче місце чи забувають витягувати білизну після прання. Ніби не катастрофа, а осад неприємний. Для таких випадків ти можеш створити для себе певні правила, які допомагатимуть збиратись із силами і робити зауваження ротом. 

Приклад із мовою: Припустимо, що для тебе важливе дотримання мовного закону, а деякі продавці магазинів продовжують говорити російською. Для схожих випадків ти можеш створити для себе правило «3 спроб», де ти спочатку даєш йому/їй можливість самостійно здогадатись про перехід і тільки після 3 репліки просиш перейти на українську. 

3. Звернись за допомогою до психолога

Немає місця більш сприятливого та безпечного, щоб вчитись говорити ротом про свої проблеми, потреби, почуття, думки, наміри, ніж кабінет психолога.

Там не засуджують, там можна не боятись наслідків, там можна бути чесним і відвертим. Там тобі не скажуть, що це все хуйня і «в мене гірше».

Хороший спеціаліст не тільки створить для тебе простір, де це буде можливо. Власне, він зможе попрацювати зі страхом, почуттям провини, твоїми способами будувати стосунки, недовірою до себе та невпевненістю. А ще буде для тебе зразком конструктивної комунікації.

Саме тому ми створили нашу платформу і ведемо інсту про стосунки та психологію.

Капі, я достатньо розкрила це твоє питання?(смайлік).

Таня Клинець

КПТ-консультантка і коучиня, а також співзасновниця платформи із саморозвитку “До себе”.

Більше дописів (і навіть тік-токів) на тему стосунків та психології шукай тут: @dosebe.psy

Запис Як почати говорити ротом спершу з'явиться на theytoldme.

Ти шо, кончена?

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Як змусити хлопця покинути свою дівчину заради тебе спершу з'явиться на theytoldme.

Є така штука, як “синхронізація”.

По-перше, вона важлива із точки зору пояснень в цій статті. Якщо в нас різні засновки, то ми не синхронізовані — і розмова не склеїться.

Наприклад, хтось вважає, що ідеальна сім’я — це чоловік працює, а жінка по дому порається. А я вважаю, що треба накупити побільше техніки… Щоб робот вжум-вжум нам вікна. Якщо ми не синхронізуємось, або хоча б не обговоримо оцей засновок, то будь-яке дотичне обговорення не матиме ніякого сенсу.

На цьому більшість срачів і побудовані — несинхронізовані засновки:)

Як і більшість невдалих стосунків.

Говорити ротом можна, коли вже є певна синхронізація в парі.

Коли люди більш-менш навчились розуміти одне одного, знають одне одного та розуміють мотивацію цієї людини. Якщо цього не відбулось — хоч ротом кажи, хоч банерами всю квартиру заклей…

Давайте до прикладів

Дівчина хоче піони. Може для інсти, може їй бракує уваги, може їй соромно купити собі щось гарненьке, може тисне суспільство (бо як же це у всіх є). Не суть важливо.

І є хлопець, який не звик, що в його сім’ї дарують подарунки просто так. Тільки, як вибачення. В голові сидить — “косячиш = квіти”.

Якщо дівчина натякає чи каже: “Купи вже мені ті піони”, то це вже починає сприйматись, як “ти косячиш в стосунках”. Це дуже легкий травмучючий досвід, але ми не прихильники каральної медицини чи комунікації:)

Що з цим робити? А я не їбу. Я ж не практикуючий психолог. Можливо, треба почати дарувати маленькі подарунки, а затим то проговорити. Взагалі, можна обговорити, як ви турбуєтесь один про одного. Хз.

В будь-якому випадку, на початку стосунків варто дізнатись, як ведеться побут і взагалі побудовані стосунки в сім’ї потенційного партнера.

Це все до чого

Говорити ротом вимагає синхронізації. Однакові слова, однакові уявлення, однакові поняття і засновки.

Якщо просто в один прекрасний момент сказати: “Мені не подобається, що ти розкидаєш шкарпетки” — це ніхуя не спрацює:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Говорити ротом за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Це доволі важливе питання, бо мені здається, що багато людей не розуміють цієї межі.

Дивись.

Дружба — це взаємна штука. Ти допомагаєш другові. Друг допомагає тобі. Ну, щось на кшталт — сьогодні поїли в тебе, завтра в нього/неї.

Френдзона — одностороння штука. Коли одна сторона вимагає від іншої якихось дій в обмін на потенційні стосунки. Ну, на кшталт — зроби мені курсач, ти ж така розумна.

І в чому тоді проблема?

Багато людей вганяють себе в френдзону.

Метод простий — тобі подобається людина, і ти робиш для неї багато чого, не просячи нічого у відповідь.

Дивись, людина може просто хоче дружити. А ти хочеш стосунки. І починаєш для людини робити приємні речі, аби людина під тягарем твоїх послуг звернула на тебе увагу — як на партнерку/партнера. І страждаєш, бо це не відбувається.

А інша людина і не збиралась тебе френдзонити — не фліртує, не просить чогось особливого, не натякає на подарунки. Просто хоче з тобою дружити — іноді грати в настолки в компанії друзів, їздити на фести і походи разом з усіма, брати конспекти чи питати щось.

Ще раз, якщо хлопець бере конспекти у дівчини, але робить потім їй креслення — це не френдзона. Це нормальні дружні стосунки.

Як вийти з френдзони

Вихід із френдзони один “флірт – запрошення на побачення – відкриті компліменти як партнерці/у”.

І тоді будуть варіанти:

1. Твій флірт ігнорують — тоді ти припиняєш і йдеш далі (я не вірю в те, що хтось за кимось має бігати)
2. Тобі відповідають, що хочуть дружити — тоді ставишся, як до друга (хоча дуже вірогідно, що людина тобі як друг і нахуй не треба)
3. Ви йдете на побачення.

І пам’ятай — підняти диван легше вдвох, в стосунках та ж хуйня

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Френдзона за 1 хв спершу з'явиться на theytoldme.