Отже, слово Ані.

Близько чотирьох років тому, коли мені було 14, я вирішила написати статтю.

Чесно, тоді я щиро вірила, що в мене достатньо наснаги, сил і вмінь, аби це постили на сайті ttm (theytoldme). Тоді я явно більше вірила в себе ніж зараз. Мені хотілось описати історію, яка познайомила мене з поняттям «селфхарм».

У мене була подруга, з якою ми тепер не факт чи б навіть привіталися на вулицях. Вона різала себе через булінг однокласників у дуже (!) юному віці, тобто їй було 12-13 років. Тоді я була такою приголомшеною, що таке взагалі існує і люди таке роблять. Навіщо? З якою ціллю?

Що ж було далі?

Я подумала, що про це можна написати досить цікаву статтю (спочатку я, звісно, перепитала подругу, чи вона не проти). TTM відписували мені в інсті. Вони сказали, що в статті має бути обов’язково проблема і її рішення. Я відповідаю їм, що є проблема, але рішення нема. Вони сказали: ну то навіщо ця стаття? Тоді я і вирішила, що пора мені заокруглятись з моєю «журналістською кар’єрою».

Але в мене був початок написаної статті.

По факту стаття була ні про що, особливо в рубриці «як допомогти», та було там одне речення: «Чесно, для мене це не причина і я ніколи не захочу сама завдавати болі своєму тілу».

Як я дійшла до селфхарму

Я думаю можна і самостійно здогадатися, що трапилося далі.

Тепер мені 17, і я борюся з депресією і тривогою досить довгий період. Звісно, у мене немає точно визначених діагнозів, оскільки я не пішла до психіатра через страх і те, що я неповнолітня. Найбільшою проблемою, яка виникла більше року тому стало надзвичайно сильне бажання покарати себе. Фізично. Це бажання поступово переросло у справжню дію. Тоді я і зрозуміла свою вже на той час «колишню подругу».

Чому так трапилось? 

Це був надзвичайно складний період для мене: переведення в нову школу з більшими вимогами, підготовка до вступних екзаменів, втрата друзів і відсутність нових, початок війни, тато пішов від самісінького початку, окрім того був (і є) мій улюблений синдром відмінниці, а також булінг, байдужість та нерозуміння від більшості і надзвичайно глибока самотність.

Це все так накопилося, що зрештою я пішла до психолога…

Але все одно пізніше зробила це [покарала себе – прим. Капі] вперше.

Було надзвичайне, я б сказала, полегшення. Ніби ти це зробив, і автоматично в голові виникає «Все. Ситуацію відпущено».

Я це робила щоб контролювати себе, свої емоції, карати за помилки та низькі бали в школі, але найчастіше виникало шалене бажання, коли я «не вписувалася» туди, куди так сильно хотіла «вписатися». Це все набирало своїх обертів, я кидала цю проблему, потім поверталася назад і зривалася.

Останньою краплиною, коли я зірвалася, стали слова батьків: «Та я не розумію, навіщо ти ходиш до психолога, у тебе ж немає якихось таких проблем. Нічого тобі не бракує».

Ці слова так вдарили по мені. Тобто, підсумовуючи, якщо хоч щось в моєму житті йшло «не так» я прагнула себе покарати. Це могла бути проста сварка з мамою або друзями, такий собі бал в школі, компанія (в яку я не вписувалась), проблеми з класом, просте перевантаження і просто незадоволеність від своїх дій, власного вибору. Власного життя.

Що саме я робила?

Різала шкіру на руці канцелярським ножем. Саме ним.

Насправді, загалом порізів небагато, їх практично не видно. Леза почали мене збуджувати. Я хотіла робити конкретно це. Потім я почала шукати заміну, особливо, коли відбувся період «зав’язки» з канцелярськими ножами. Це битися головою об стінку, царапати себе до крові нігтями будь-де.

Я бігала ніби туди-сюди, не розуміючи, як далі боротися з цими відчуттями, з цією ненавистю до самої себе.

Канцелярські ножі завжди були в нижній шухляді і деколи я могла їх просто тримати і дивитися на них по 10 хвилин просто для заспокоєння. Ну, а потім добавилися думки про самогубство. Хотілося покінчити абсолютно з усім, а особливо з собою.

Пізніше я вирішила остаточно кидати це все в будь-якому вигляді.

І чому я взагалі це пишу?

Тому що сьогодні рівно 6 місяців як я в повній «зав’язці». І я пообіцяла собі, що я, бляха, допишу цю кляту статтю як тільки розберуся з своєю залежністю. Тепер я знаю рішення проблеми, як би це дивно не звучало.

Що мені допомогло?

1. Психолог. Перше і, звісно, найлогічніше. Насправді в ідеалі з такою проблемою треба зразу звертатися до психіатра, але психолог і терапія — це перші речі, які необхідні. Кожному потрібна людина, якій на 100% можна довіритися.
2. Друге, якщо є така можливість розказати про це близькій людині, яка ГОТОВА до такої інформації. Знову ж таки, треба наголосити, що це не замінить зустрічі з психологом. Бо проста розмова – це перш за все спілкування між двома людьми, а не терапія. Дуже добре, якщо хтось зможе з тобою поговорити, коли буває надзвичайно складно, щоб відволіктись від повторного бажання.
3. Хочеш виражати емоції, будь-які, то РОБИ ЦЕ. Чи це плач, чи злість, чи заздрість, чи смуток, чи навіть радість. Якщо ти відпускаєш ті емоції назовні, зникає бажання повторити це через накопичення.
4. Сховай речі, які тебе провокують. Для початку зроби це. Бажано, щоб зовнішні фактори, особливо в тому просторі, у якому ти більшу частину часу перебуваєш, не давили на тебе.
5. Знайди заміну. Це може бути спорт, я чула він неабияк допомагає.
   Мені допомогло малювати щось на тому місці, де ти хотів би поставити шрам. Я прочитала це на якомусь сайті: малюйте метеликів. І так навіть зараз як тільки я хочу це зробити, на моїй руці з’являються метелики, або прості лінії, або візерунки. У чому суть метеликів? Їх не треба змивати з руки. Вони мають самі стертись. Коли вони повністю стираються, вітаю (!), ти зробив ще один крок у правильному шляху.
6. Я скачала програму «I am sober». Вона допомагає боротися з різними видами залежностей, але найбільшу суть вона для мене відіграла в рахунку днів. Саме завдяки їй я дізналася, що сьогодні 6 місяців.
7. Бажано не залишатися на самоті з поганими думками. Якщо є можливість не бути одному, краще скористатися цим. Це автоматично відволікає. Ну, або можна написати чи подзвонити другу (порада №2).
8. Переосмислення та заземлення. Усі, абсолютно всі рази, коли я це робила, були через ситуації, які зараз абсолютно не важливі. Більшість з них не будуть важливими і за місяць.
   Просто постав питання: «Чи воно того варте? Мій прогрес, я стільки пройшов, щоб зараз це знову повторилося?». Більшість цих проблем не будуть важливими за 5 років, бо ми всі ростемо, розвиваємося і змінюємося. Зараз до мене доходить той факт, що ці всі речі не є і не були такими важливими, а шрами залишаються.
9. Пам’ятай, що ти важливий. Твої емоції, думки, почуття. Більшість речей є тимчасовими, але першим, хто має тебе врятувати, — це ти сам.
10. Якщо ти відчуваєш, що ти готовий, то викинь ті речі, які ти раніше сховав. Ти можеш поставити умовний таймер. Я обіцяю, що з кожним днем жити без селфхарму ставатиме легше. Рано чи пізно ти відчуєш, що можеш позбутися цих речей і жити далі.
11. Я думаю, що ці поради можуть прозвучати мега брєдово, особливо, коли ти читаєш це на гарячу голову. Здається, ніби не допоможе нічого. Але видихни. Прочитай ще раз і дай собі ще один шанс.

Мій шлях був і є дуже складним.

Я не можу сказати, що моя депресія зникла, і взагалі все чудово. Ні. Зовсім ні. Деколи я почуваюся жалюгідно, але я знаю, що це не назавжди. 1 січня я викинула свої ножі. Абсолютно всі. Тепер всі. Для мене це найкрутіше досягнення. Я самостійно борюся з цією проблемою і справляюсь, а поруч є підтримка.

Ну, і я закінчила цю грьобану статтю. Привітайте мене  

Післямова від Капі

Перше правило клубу — знайди психолога. Друге правило клубу — знайди, бляха, психолога:)

Це треба, бо у всіх в голові різна каша. Особисто мій шрам навіть соромно так називати. Скоріше нагадування, що коли засмагаєш, то трохи видно, яка вавка в мене була в голові. І як легко мені вдалось її позбутись. Мені пощастило.

Ані пощастило менше, їй довелось багато працювати.

Є люди, яким пощастить ще менше, і їм знадобиться уся підтримка світу, щоб вийти з ями, коли хочеться себе різати і карати. Тому:

• якщо це твоя проблема — не намагайся нести всю ношу світу
• якщо це не твоя проблема — будь добріше поруч із близькими.

І вітаю Аню з прогресом.

Аня

Запис Селфхарм за 5хв+ спершу з'явиться на theytoldme.

Але ще окремо додам, що це в мене в прикладах йде 1-2-3, а зазвичай так не буває.

Люди або випалюють одразу ставлення або апелюють до міркувань. Найкраще, що ти можеш почути зазвичай — міркування + факт. Наприклад: “Розлучені жінки з дітьми, якщо знаходять нового чоловіка, то пиляють його. От моя знайома…”. Ми вже розбирали раніше, що безпідставні узагальнення, а особливо з одного конкретного прикладу — це лажа.

Тому перейдемо до іншого класного прикладу.

В одному із епізодів Друзів Фібі каже, що не вірить в еволюцію. Рос (палеонтолог) намагається її переконати, що зрештою закінчується діалогом:

• Рос, ну хіба ти ні на хвилину не можеш уявити, що існує хоча б найменша можливість, що теорія еволюції помилкова.
• Ну, найменша — може.

І далі кумедний момент, бо Фібі каже, що вона тепер зневажає Роса, бо той зрадив те головне, у що вірив.

Але наука так не працює. Тому зараз поговоримо про методи, які допомагають з цим. 

6. Лезо Оккама

Спочатку трохи про науковий метод, а далі про саме лезо.

Науковий метод: взяти факти, зробити припущення, провести експерименти (зібрати дані), зробити нові припущення, провести ще експерименти… далі безкінечний цикл повторів.

Наука ніколи не каже, що щось точно так — це постійний процес вивчення.

А Лезо Оккама — це принцип логіки, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально необхідно. І часто наука ним покеровується, коли всі окремі факти зводить до одного-двох припущень, які потім формують теорію.

Ну, тобто це процес.

От знайшли давні люди кістки динозавра і такі: “Це мабуть дракон”. Потім хтось вивчив ці кістки і сказав, що “ну, мабуть багато різних драконів”. Затим з’ясували, що в більшості динозаврів не було крил — вигадали назву динозаврів. Затим почали вивчати кістки — з’ясували, що динозаври жили мільйони років (і оці птеродактилі ніколи не бачили тиранозаврів).

Весь цей час теорія видозмінюється, бо її “відрізає” лезо Окками. Це не так, що “є якісь дракони, а є динозаври, деякі з них дихають вогнем, але в пір’ї”. Ні, це одна теорія, яка акуратно вкладає всі факти до купи, як мама в дитинстві вкладала мої шкарпетки до шафки.

Я дуже умовно пояснюю, але це саме те, що відбувається.

І тому, коли якийсь антивакцинатор каже, що ковід не вивчений, то йому можна сказати, що він ніколи не буде остаточно вивчений. Однак зараз вже в нас є достатньо даних для того, щоб достатньо точно сказати те чи інше.

По суті, Рос мав сказати (він і намагався), що сучасна наука на основі всіх фактів та аналізів встановила, що теорія еволюції існує. Якщо у Фібі є нові факти чи вона хоче проаналізувати щось, то наукова спільнота з радістю прийме та перевірить її факти (якщо ще не перевірила). 

7. Це факт чи можливість (або інтерес)

Однак, написане вище Росу б не допомогло:)

Часто факти підміняють можливістю. Наприклад, “земля пласка, бо якщо уряд може нас наїбати, то він нас обов’язково наїбе”.

Та ж Фібі казала Росу, що великий палець в нас так поставлений, бо прилетіли інопланетяни і так зробили. Могло таке бути? Могло, в принципі. Є якісь факти, що підтверджують цю теорію? Ні, нема.

До речі, в тік-тоці є акаунти, які знаходять “реальні” докази того, що описано в Біблії. Типу: “От дивіться, в Біблії ж написано, що когось там перетворили на скульптури — а ось ці скульптури на березі Червого моря. Значить Біблія правдива”. А я про це знаю, бо є акаунти, які розйобують ці “докази”. Бо ці утворення з солі не “точно там, де вказано в Біблії” — там взагалі просто сказано “біля моря”, і утворенням дохуя років, і вони не те, щоб дуже нагадують людей…

Короче, треба відрізняти факти і можливість.

Наприклад, уявимо ситуацію, що якась компанія передала уряду джипи для ЗСУ. А потім на цьому джипі в Києві побачили когось із уряду. Теорій, чому так сталось — багато. Від корупції до необхідності. В нас є лиш один факт — чиновник на машині з-під гуманітарки. Далі “по науці” має прийти ДБР чи НАБУ, провести розслідування, встановити інші факти і прокомунікувати (або в суд, або відмова в порушенні КС).

Але приходять якісь люди і кажуть: “Ну, в цьому уряді вже є люди з кримінальними справами, значить це уряд корупціонерів, і взагалі цей чиновник міг курувати напрямок гуманітарки”. Тобто аргументують не фактами, а тим, що чувак міг спиздити. Спиздив, бо міг.

Але оце “спиздив, бо міг” — це не факт.

Факти мають встановити правоохоронці і зрештою надати їх суду чи зацікавленим особам.

Критичне мислення полягає в тому, що ти чітко відсієюш факти від можливостей чи міркувань. Інакше, можеш будувати Колоса на глиняних ногах — де одне міркування підпирає інше міркування. 

8. Аргументація побудована на фактах, чи на запереченні?

Це типова логічна помилка. З “якщо А, то Б” не слідує “якщо Б, то А”. Наприклад, “якщо піде дощ, я намокну” не слідує “якщо ми мокрі, то йшов дощ”.

Офтоп: З “якщо А, то Б” слідує “якщо не Б, то не А”. Якщо ми не мокрі, то дощ не йшов.

Досить часто тобі треба розібратись, чи будується аргументація на запереченні (яке не є аргументом).

Наприклад, повернімось до нашого урядовця з джипом. Може статись такий діалог:

– Поки не доведено, що цей урядовець вкрав.
– Ага, вони там усі кристально чесні люди. Ага-угу.

Бачиш? Тут і узагальнення, і можливість, і аргументація через заперечення. Та ще й сарказм (який ми любимо). Якщо розкласти на тези цей діалог:

– Конкретний А не робив Б.
– Не (всі А не роблять Б)

Я зараз не хочу нічого сказати про крав-не крав. Мова геть про інше — про відсіювання фактів від міркувань і ставлення. 

9. Пруфи

З пруфами все так само складно.

Бо треба, щоб у опонентів була синхронізація, що вважати пруфом.

З того, що я пишу вище ти вже знаєш, що я не вважаю пруфом:

• Власний приклад
• Можливість
• Вирвані факти
• Неперевірені тези
• Ну, і всяку хуйню, типу “люди кажуть” чи “можеш загуглити”.

Серйозно, оце “загугли і ти знайдеш докази” — це прям показово. В мене нещодавно був випадок, коли якийсь чувак в коментарях написав щось на кшталт “Як ви можете вживати хлоп, тоді пишіть не дівчина, а баба”, а згодом пояснив, що хлоп це зневажлива назва селян і закликав гуглити.

Гуглиш.

Перший же ж лінк на СУМ. Хлоп — 1. Зневажлива назва селян. 2. Діалект: Хлопець, легінь, юнак, молодий чоловік.

Також є проблема з неузгодженими правилами, що вважати пруфом — то забирає багато часу. Коли є взаємне розуміння, якій інформації можна вірити, то можна щось обговорювати по суті. Коли такого розуміння нема, то розмова перетворюється на пояснення, чому оцей пруф не пруф, а хуїта.

Дякую, якщо подобаються такі статті, то дай мені знати:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про критичне мислення. ч.2 спершу з'явиться на theytoldme.

• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Давай на прикладах. Точніше на одному – светрі.

Але спочатку важливий офтоп — люди в твіттері сруться, чи можна дарувати одяг дітям.

Є срачі про суб’єктивні речі. Де рішення залежить від ситуації;)

Наприклад, уяви, що ти бачиш срач, чи люблять українці баклажани. Деякі так. А я, наприклад, ненавиджу. І замість того, щоб отак сказати, ми починаємо кожне доводити щось.

Бідність-хуїдність, шкарпетки-хуєтки, мерч-хуєрч (і так, у нас багато людей купили футболки чи світшоти на подарунок, не кажучи вже про шкарпетки, бо ж Доббі вільний ельф).

Є люди, в яких психотравма, бо батьки не купували прикольні речі, а дарували звичайний одяг. Є люди, в яких психотравма, бо батьки обирали їм увесь одяг. Є люди, в яких психотравма, бо настільки були бідними, що справжні джинси були святом.

Про що тут сратись, власне?

Хіба про те, чи можеш ти сказати мамі, що думаєш. І то. То таке.

Отже, який має бути подарунок:

• ти собі самостійно це не купиш.
• ти будеш це юзати.
• це трохи змінить твоє життя.

Светр дитині

Коли ти мала чи малий, то ти майже ніц собі не можеш купити. Тому багато речей підходить.

Але не звичайний одяг.

Дитині дарують светр. Вона його дійсно не може собі купити і буде носити, але чи це змінить це її життя? Якщо в тебе не було теплого одягу, а тітка привезла светр – то це офігенний подарунок. Але якщо в тебе є светр, а мама купує тобі новий светр не просто так, а типу на новий рік, то не дуже схоже на подарунок.

Ти можеш сказати – мама турбується, а ти не цінуєш. Подарунки і турбота – різні речі. Поговоримо про це трохи далі.

Светр підлітку

Коли підліток ходить в певному стилі, а мама дарує светр… Теж невдалий подарунок, бо він не хоче його носити.

І справа не в светрі, а в типовій проблемі, коли покоління одне одного не розуміють. Батьки не визнають право на власний стиль, діти не визнають допомогу батьків…

Светр дорослій людині

Щоб підходило під усі мої критерії – це має бути або дуже дорогий светр, або якийсь дотепний светр.

Ну, в сенсі, якщо людина фанатіє від Бетмена і вона не гомофоб, то можна подарувати їй светр, де Супс цілує Бетмена. І це буде геть не те ж саме, що подарувати їй звичайний светр.

Чому?

Бо людина сама собі б не купила такий светр.

Це як типовий жарт про вібратор – спочатку тобі друзі купують його як жарт, але це вже не жарт anymore.

Бонус: Наприклад, я традиційно друкую собі футболки з жартами. Колись мої колеги зробили СОБІ футболки зі схожими на мій жарт. Не мені, а собі – але це було дуже весело і круто. Бо я самостійно це не зроблю.

Висновки?

Закріпимо – подарунок:

• людина самостійно це не купить;
• буде це юзати;
• трохи змінить життя тої, кому подарували.

Якщо хочеш комусь щось подарувати, то прожени свій потенціальний подарунок через ці фільтри. Це допоможе тобі, якщо мета – порадувати. Мабуть.

Ну, і не можна забувати про здоровий глузд. Бо герпес чи сифіліс теж проходить:)

Ідеї подарунків

Що можна купити у нас — прикольне і допоможе мені не подохнути з голоду:

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Подарунки за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

1. Плани на плани

Тут все дуже просто, але…

Ти плануєш щось, а затим починаєш планувати можливі гілки в цьому плані, а затим гілки гілок.

Щось на кшталт:

• Хочу кудись з’їздити
• Поїду до батьків
• А якщо буде дощ, то мені треба буде дощовик
• Зайду в Аврору за дощовиком
• А якщо там не буде дощовика, то піду в One Price
• А якщо там не буде, то поїду в Епіцентр
• Треба загуглити, що в них є на сайті
• О, а може на Аліекспресі є…

Отже, диви, яка ситуація. Я ще навіть не знаю, чи поїду я до батьків, і яка погода ймовірно там буде, але я вже вирішую, що я буду робити, якщо не буде дощовика в Епіцентрі.

¯⁠\⁠_⁠(⁠ツ⁠)⁠_⁠/⁠¯

Проблема в тому, що такі роздуми можуть бути приємними. А можуть і неприємними. В будь-якому випадку вони виснажливі і забирають ресурс. Можливо, я тим займаюсь, щоб не планувати більш пріоритетні речі. Така собі прокрастинація

Що робити? Не планувати зайвого.

Розумію, що ми зараз всі тривожні і накручені, але досить часто треба зупинити себе в планах, особливо, якщо це вже пішло на стадію, коли ти плануєш речі, які навряд чи трапляться.

2. Більш вдалі репліки

Це ми всі робимо.

Мені здавалось, що якщо я підберу більш вдалу репліку до діалогу, який вже відбувся, то я зможу краще підготуватись до схожих суперечок в майбутньому. Ну, знаєш, як стоїш в душі, милиш голову і тако: “Треба було їй сказати, що це не її справа”.

По факту — ні, це не готує до можливих срачів в майбутньому.

Це нічим не допомагає, хіба можна твіт помірно смішний написати.

3. Фіксуватись на стражданнях

В 2 класі після третьої чверті ми переїхали. Четверту чверть мені випало бути вже в новій школі. Батьки допомогли надолужити основні предмети — та ж англійська була тепер поглиблена і мені треба було дохуя нових слів виписати в словник із транскрипцією…

Але от музика.

Батьки не звернули увагу на цей предмет. А в новій школі були музичні диктанти, яких в старій не було. Доволі проста штука, але повністю мені невідома. От вчителька стукає, якісь закорючки треба ставити. Що за нах.

Короче, мені ліплять двійку за диктант.

Першу мою двійку ever. Зауважу, що в моїй сім’ї “не п’ять” було незвично, поки брат не пішов вчитись;)

Я приходжу додому. Не пам’ятаю, який в мене був настрій, але паскудний. Двійка палила щоденник і скоро батьки її побачать. Як не сьогодні, то завтра

І от, що я дуже яскраво пам’ятаю.

Я лежу вночі, страждаю, ледь не плачу… А затим, кажу собі. Ти ж уже знаєш, що робити. Вже вирішено, що завтра вранці ти йдеш до батьків, і кажеш, що отак і отак, тому що отак. То чого ти страждаєш? Що ти зможеш зробити до завтра? Який сенс страждати цю ніч? І я засинаю.

До речі, батьки просто сходили зі мною до музички. Вона пояснила за ноти і розміри… Буквально 10 хвилин, і я вже пишу ті диктанти норм.

Але я не про це.

Накрут полягає в тому, що ти, спланувавши свої дії, продовжуєш страждати. Нічого не змінюється, ти нічого нового не вигадуєш, просто страждаєш.

Не треба так.

Зауважу, що це не та ж пастка, коли ти до судом намагаєшся вигадати кращий план чи тривожишся, що план піде по пизді. Це інші речі.

Отакі три пастки.

Можу описати більше, якщо тобі цікаво. Напиши комент, чи дай знати в тг або інсті

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Три накрути… спершу з'явиться на theytoldme.

Коли я пишу цю статтю, якраз гримить справа, коли поліцейські застрелили чувака, який разом із дружиною напав на них. На відео видно, як ці люди порушили правила, на вимогу поліцейських почали їх ображати, затим намагались втекти і, зрештою, полізли в бійку, коли поліцейські намагались їх затримати.

Це, і багато інших ситуацій, змушує мене задуматись про їбанатів. Або не про їбанатів, а про специфічну поведінку. Читай.

Я хочу визначити їбанатів.

Розумію, що це намарне — люди все одно рідко вживають слова коректно, а тут ще лайка. Отже, шансів синхронізуватись — нуль, але я спробую.

Їбанати розуміють, що чинять неправильно, але вигадують собі причину, щоб нормалізувати свою поведінку. Типу, підсвідомо розуміють, чому не треба запарковувати тротуар, але “нічєво нє нарушаю”, “ділінєатаров в правілах нєт”, “а хіто сказал што бусік нє лєгкавой автамабіль”. Чи розуміють, що податки треба платити, але “ніхто нє платіт” і “пачіму Ахмєтов нє сідіт”. Чи порушують правила дорожнього руху, а затим починають відмазуватись на кшталт: “Та всі так їздять”.

Стривай.

Давай я ще раз поясню цю тонку межу. Їбанат — це НЕ той чи та, хто придумує їбанатьскі відмазки. Їбанат — це та людина, якій вдалось переконати себе, що це нормально.

На прикладі:

– Їбанат — це НЕ той, хто завше спізнюється. Це мудацтво.
– Їбанат — це той, хто завше спізнюється, і вважає, що це нормально. Бо {{будь-яка їбанатська відмазка}}.

Отже, я звертаю увагу на нормалізацію негативної з точки зору соціуму поведінки.

Чому я тобі про це пишу?

Чому це взагалі важливо — бо це частина глобальної філософської ідеї, яку ти скоріше за все знаєш із Достоєвського “Тварь лі я дражашчая, ілі право імєю”. До речі, саме тому Достоєвський — класик світової літератури, а Пушкін — це просто хуїта, яку згадують, щоб підлизнути Росії. Але це офтоп. Загалом, Кант, Гегель, Ніцше. Бетмен. Вся хуйня.

Наскільки ти маєш право робити те, що ти хочеш? Наскільки інші люди — це засоби досягнення твоїх цілей? Де межа того, що ти можеш? Хто ставить рамки допустимого для тебе?

Наскільки ти можеш наїбати себе, щоб виправдати?

І ще цікаво — де взяти сили, щоб повернутись на правильний шлях, якщо ти з нього звернула чи звернув?

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про їбанатів спершу з'явиться на theytoldme.

1. Світло

Для зйомки відео потрібне освітлення. Тому більшість порно відбувається в просторих кімнатах з величезними вікнами вдень, або в студії, де можна поставити обладнання. 

По факту, часто секс відбувається в темряві, а деякий і під ковдрою.

Це важливо, бо ти більшість речей не бачиш, а відчуваєш на дотик.

2. Сценарій

Багато порно знято по сценарію: мінет – вагінальний – анальний – кінчити на обличчя.

Це повністю хуйня, про це трохи далі.

3. Ідеальний стан

У акторів все поголено, помито, змазано і зволожено.

В реальному житті це не так. Щось мені не траплялось порно, де актор хапає дівчину, а вона йому: “Ой, вибач, я сьогодні не можу”. (Хоча, думаю, таке порно є. І дуже криваве)

Взагалі, дівчатам важко зізнатись, що в них менструація. А є ще й дівчата, які люблять рольові ігри з “я нє такая”… Тому, хлопці, форсуйте події до першого “ні”. Серйозно, це позбавить багатьох проблем. Сказала “ні” — хай тепер сама просить.

А ще купа приколів із голінням та запахами, яких нема в акторів. 

Це важливо, бо хлопець чи дівчина може очікувати одного, а насправді… Ну, ніхто не захоче смоктати брудний прутень із густою мочалкою. І так само в більшості випадків панянка фізично не готова до анального сексу. 

4. Мінет

Не всі жінки його люблять. З різних причин. 

Чесно кажучи, до цих пір не розумію його прикол, окрім психологічного домінування. Там ще якщо член не одразу після душу… І волосся…

Кароче, то взагалі не необхідна штука. 

Треба чи не треба — це вже між собою вирішуйте, але порно змушує думати, що без того ніяк. Та ні, якщо всі розігріті, то можна вставляти.

5. Жорсткий секс

Жорсткий секс — це коли ви з партнером одне одного знаєте та вивчили, що кому подобається. 

Тоді ви знаєте межі та все контролюєте. А придушити чи вдарити малознайому людину — така собі ідея. Дуже великий шанс, що не зайде. 

Ще дуже тупа штука — мінет під час силового згвалтування. Це сам по собі дуже паскудний сценарій, який показує, що панянкам подобається, коли їх гвалтують. Про всяк випадок напишу: згвалтування — це пиздець i дуже погано.  

6. Час

Камон, гайз, ви хіба їсте морозиво півтори години? Ваше завдання — обом отримати задоволення. Якщо ви розігріті і дуже того хочете, то можна і за дві хвилини вкластись.

Тільки не зрозумійте мене неправильно.

Якщо він уже стоїть, а вона тільки налаштовується, то 2 хвилини мало. Тому так важлива прелюдія.

7. Без презерватива

Це абсолютна і тупа брехня. Презерватив необхідний.

Якщо хтось каже “ощущєнія нє тє”, то най йде у сраку. В сенсі пиздує… йой. Короче, ніякого сексу без презерватива, поки не надумали робити діточок, як квіточок. 

8. Рвати одяг

Ну, це окрема тема. 

Але якщо вам здається, що то гарна ідея, то секс можна зупинити саме так — зіпсути улюблені труси чи ліфчик. Можливо, хлопці ставлять до того простіше, але не думаю, що йти додому без трусів — дуже прикольно. 

9. BDSM

Ще раз повторюю думку, яка вже була у порадах: всілякі зв’язування, биття, домінування передбачають фізичну форму і підготовку.

Ходити в латексі складно. Повисіти в мотузках — складно. Навіть правильно повісити — теж треба знати як. 

10. Груповуха

Є великий шанс, що ти ніколи не спробуєш груповий секс. 

А якщо спробуєш, то там все доволі складно із ролями, сценаріями і так далі. В порно досвідчені актори та професійні сценаристи. 

В житті треба буде зрозуміти, що робити. Наприклад, в мене ніколи не бувало сцен, як в порно, коли дівчина раптом починає всім смоктати і купа негрів стоїть навколо неї придрочуючи. Мо’ то яка американська традиція.

Можливо, найцікавіша частина груповухи буде тоді, коли ти пропонуєш секс утрьох своєму партнеру — і твої стосунки закінчуються;)

11. Пікап і таксі

Є така ціла рубрика: де чувак ходить чеськими вулицями і пропонує жінкам секс за гроші. І вони типу ламаються і торгуються. А ще є fake-taxi. І fake-police. 

Короче, куча постанов — всі вони несправжні, і то так не працює. Особливо мені не зустрічались в Україні зручні таксі, де можна було б трахатись в 100500 позах:) 

Висновок

Серйозно? Ти чекаєш на висновок в такій статті? 

Давай краще напиши мені в інсту, що думаєш про цю статтю. Мені буде приємно. 

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис 11 вигаданих речей в порно спершу з'явиться на theytoldme.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чи нормально мастурбувати? спершу з'явиться на theytoldme.

НІХТО НЕ ЛЮБИТЬ СКЛАДНІ РОЗМОВИ.

Складними я назву ті розмови, в яких є конфлікт інтересів, який неодмінно призведе до зміни балансу.

Ну, от як з начальником. Він не особливо хоче платити тобі більше, а ти хочеш кращі умови. Тут або ти отримуєш те, що хочеш, або він. Ну, або компроміс, де ніхто не отримує те, що хочеш.

Оцей конфлікт і визначає…

Бо якщо конфлікту нема, то ти просто кажеш: “Давай жити разом” — і ви з’їжджаєтесь.

А якщо конфлікт є, то “Давай жити разом” перетворюється з простої пропозиції в конфліктну ситуацію, коли людина не хоче переїжджати від мами… Або не хоче будувати з тобою стосунки… Або хоче жити в Києві, і не хоче переїжджати на Лівий беріг… Або це означатиме, що треба буде шукати квартиру, а це геморно…

Розмови “про стосунки” за визначенням конфліктні.

Бо вони потрібні в той момент, коли стосунки йдуть “не за планом”. Якщо ви потрахались і поводитесь, як пара, то вам не треба обговорювати, чи ви пара. Якщо хлопець хоче зробити пропозицію, то він її робить — вам не потрібна розмова про це.

Особисто я вважаю, що якщо людина після побачення не хоче з вами спілкуватись — ну, то це її відповідь. Тут не треба додаткових розмов.

Найскладніше, це коли треба якісь установчі розмови “про майбутнє”, і це ніби не конфлікт, але конфлікт.

Ми потенційно хочемо одружитись? Чи будуть у нас діти? Скіки? Ми будемо заводити тварин? Ми хочемо жити тут чи виїхати? В квартирі чи хаті? І теде, і тепе.

Конфлікт в тому, що в тебе може бути уявлення, а в партнерки чи партнера — ні.

Хз, як воно буде.

Картинка майбутнього в голові не намалювалась.

В таких ситуаціях — а може вам і не треба “розмова”? Треба починати з розповіді, як на мене. Ну, тобто, ти розповідаєш, як би тобі хотілось, та й по всьому.

“Я завше уявляла, шо в мене буде велике весілля в карпатах, з великою кількістю родичів”.
“Знаєш, мене страшно харить жити в квартирі. Тут якось без території, всім заважаєш. Хочу жити в хаті і косити газони”.

Звісно, це має бути доречно, і це має бути культура спілкування з партнерами. Коли у вас в принципі є час, щоб обговорити щось чи розказати про свої відчуття-почуття. До того є дуже простий тест — як їдете в потязі чи автівці, скільки часу ви розмовляєте одне з одним?

Ну, тобто я хочу сказати, що якщо ви в принципі не дуже розмовляєте, то зрозуміло, що і розмови про “стосунки” не будуть особливо залітати:)

А ще буває купа інших комунікаційних проблем:

• партнер/ка розмовляє, але тільки про себе. Слухати не дуже хоче.
• партнер/ка розмовляє, але у відповідь чуєш тільки критику і знецінення.
• партнер/ка розмовляє, але про загальні речі — політику, спорт, володаря перстнів… Як доходить до конкретики — де поїсти зараз, то злітає з теми.

Та й таке.

Тому спочатку розбираємось, чи є конфлікт, затим дивимось, чи ми взагалі розмовляємо, після цього стараємось говорити ротом, і от тепер вже про стосунки.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чого хлопцям легше проігнорити спершу з'явиться на theytoldme.

Багато з нас травмовані оцим “поділись з братиком/сестричкою”. І менша частина травмована російською версі’ю комунізму — “забрати в тебе, а роздати всім”. Але, імхо, проблема не в самому поділі.

Як на мене проблем дві:

• Примус
• Обмеженість ресурсів

По-перше, змушувати людину щось робити — це не ок.

Примус — це негативна реакція на поведінку проти правил.

Типу, ми всі домовились і погодились, що є правила паркування. Якщо хтось паркується неправильно, то його може бути оштрафовано чи евакуйовано. Це покарання за порушення правил. Але уяви, що хтось приїжджає до тебе в двір і евакуйовує твою машину просто так. Це вже буде свавілля, адже жодне правило не було порушено.

Ловиш?

Одна і та ж дія має різне трактування в залежності від правил.

Загалом у держави монополія на примус. Це означає, що тільки держава через спеціально уповноважені органи за чітко прописаною процедурою може примушувати когось щось робити.

А мама?

Мама не може. Ти робиш те, що мама каже, бо вона для тебе авторитет, ти не хочеш її розчаровувати і “Матвієнки вже город посадили”…

Однак, коли мама застосовує примус, то це підсвідомо звучить як покарання.

“Віддай половину кіндера” в такій безапеляційній формі звучить як покарання.

По-друге, я так пишу “обмеженість ресурсів“, щоб було коректно. Але по суті це або бідність, або відсутність віри в те, що далі буде краще.

Якщо в тебе тих кіндерів дохуя і буде ще дохуя — то одна справа. А от якщо це такий очікуваний і бажаний кіндер раз в рік — це геть інша справа. Якщо ти не знаєш, чи колись ще отримаєш цю штуку, то ділитись нею ой як не хочеться.

Ловиш?

Звідси може рости глибока травма, де кіндерів мало, а в тебе ще й забирають його.

Справа ж не в шоколаді.

Справа виходить в почутті вразливості і невпевненості в майбутньому. Це цікава тема для двох-трьох сеансів у психотерапевта:)

То треба ділитись?

Тепер про те, чому треба ділитись.

Наша цивілізація, крім іншого, побудована також на необхідності ділитись ресурсами — батьки утримують дітей, діти підтримують літніх людей, чоловік утримує дружину з дітьми.

Взагалі, мені здається, що жінки люблять щедрих до них чоловіків на підсвідомому рівні. Типу, можеш мати високу зп-шку і власне житло, але коли потенційний партнер при знайомстві демонструє жадібність, то в підсвідомості загорається вогник “а що, якщо він кине мене з дітьми”.

Зрозумій мене правильно, я не кажу, що хлопець на побаченні має засипати дівчину подарунками.

Я кажу, що якщо хлопець декілька разів попереджає, що кожен платить за себе… Чи критикує бажання дівчини лишити чайові… Чи розказує, яке марнотратство ті квіти…

Вогник блим-блим.

А може ні. Я дипломів психологічних не маю, хоча кого це зупиняло.

Ба більше — ми, як цивілізація, дійшли до того, що чим більше в тебе ресурсів, тим більше ти маєш ними ділитись. Ми пробували багато разів сценарій, коли людина або група людей забирає непропорційно велику частину ресурсів собі — кожного разу хуйня якась виходить;)

Загалом, ділитись сприймається як нормальна поведінка і прояв турботи.

Ми вже розповідали про те, як зображують кохання в літературі, і чому любов це жертва.

І в цій статті ми добиваємо цю думку.

Ділитись їжею по суті один із примітивних способів показувати свою симпатію до людини. От і все.

Звісно, є ситуації, коли це доводять до абсурду. Наприклад, коли в мами діти забирають всі цукерки. Коли з дитинства закладають в голову, що от все смачне тобі, а мама і папа другорядні. А потім істерики в дитсадку;)

Хоча знову ж таки. Дипломів педагога в мене нема.

Ну, і френдзона теж може бути прикладом…

Висновки?

Якщо резюмувати — небажання партнера ділитись з тобою їжею, то є червоний прапорець. Як і твоє небажання ділитись.

Як і будь-який червоний прапорець то може щось означати, але треба заглибитись і зрозуміти що. Від дитячої психотравми від примусу до небажання будувати стосунки. А може і ніхуя не означати.

Як кажуть, “Джої не ділиться їжею”. Але в Джої ніколи не було тривалих стосунків, крім Чендлера (з яким він таки ділився бутером)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Чому треба ділитись їжею спершу з'явиться на theytoldme.

От якщо людина каже, що бачить тебе, то ти можеш запитати: “Скільки пальців показую?”. І відносно об’єктивно дізнаєшся, чи бачить.

Або ще прикольніше.

Людина каже, що кохає тебе сильніше за інших. Чи сильніше за колишнього.

Але що тоді значить сильніше?

І ще — сьогодні кохає, а завтра вже не кохає. Буває ж таке, еге ж? То як то працює?

Прорефлексуємо.

Кохання = жертва

Отже, зараз ми будемо обговорювати кохати в значенні “любити”. Є ще два значення “любити партнера” і “трахатись”, але їх не чіпаємо.

Вся сучасна література і за нею все мистецтво побудовано на принципі, що кохати = жертвувати чимось заради людини, яку кохаєш. Аж до власного життя. Тобто, що ти цінуєш іншу людину більше за власне життя.

Умовно, Джеймс Бонд гине, бо любить свою жінку і дитину та не може допустити, щоб вони загинули. Ну або боїться виховувати дівчинку, що не можна виключати;)

Чи Титанік.

Де Джек жертвує собою заради Роуз.

Або Ла-ла ленд. Де якраз герої не можуть пожертвувати своїми амбіціями заради іншої людини. Типу, якісь почуття в них є, але вони недостатньо сильні, щоб то було кохання.

Чому в нас таке бачення?

Тому що Ісус любить тебе, бейбі.

Ми живемо в пост-християнському світі, відповідно ми звикли до ідеї, що любов — це жертва. Авраам мав пожертвувати сином… А потім і Бог жертвує сином. Буквально тисячі років про це кричали з кожного кута.

Може, якби скандинавське язичництво поширилось, ми б вірили, що любов — це принести серце ворога. Але ми пост-християни.

О, і ще нюанс.

Не ризикнути, а саме пожертвувати.

Поясню на прикладі. Наші киці і котики на фронті ризикують життям і та здоров’ям. А жертвують комфортом, побутом, дозвіллям, сім’єю і кар’єрою. Коли ми кажемо про любов, то кажемо саме про жертву, а не про ризик.

То мене не кохають?

То як людина не готова за мене померти, то не кохає? Чи от я, не хочу за когось помирати, то виходить, що я не кохаю?

Ну…

Це якраз практична сторона питання.

Жертва — це ж не обов’язково життя. Наше мистецтво знову ж таки постійно про це каже — всі сімейні комедії і ромкоми на цьому побудовані. Коли головний герой чи героїня жертвують власними хотілками заради дітей чи партнера.

Саме тому є купа жартів про:

Написала, що в мене температура.
Boy: “Видужуй”.
Man: “Взяв пів аптеки і суші. До дверей зможеш доповзти, чи вибивати?”

Чи добре це чи погано?

А хз.

Кіно і література просуває таке бачення. Зловити чужу кулю. Захистити своє дитя силою любові. Або все життя працювати на Дамблдора, бо занапастив своє кохання.

Та й таке. Тепер ти можеш рефлексувати з нами:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про кохання за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.