Тема мені сподобалась, тому ця стаття з’явилась.

З вами Таня, професійний коуч у статусі РСС та співзасновниця Платформи із підбору психологів «Твій психолог». 

Що значить говорити ротом?

Якщо говорити про свої потреби без пасивної агресії, сарказму і образ, то це не виглядає як дойоби з ніхуя.

Є ще прикол з синхронізацією від Капі, але то вже про базові системи цінностей.

Сутність цього процесу в тому, щоб висловлювати бажання і почуття, що стосуються стосунків чи ситуації, в якій ви перебуваєте разом із певною людиною (чи колективом) чесно і відкрито. Простими словами, казати як є. Давай з прикладами? 

Приклад 1. Телефон

Коли партнерка пробує взяти твій телефон, щоб переглянути останні контакти, а ти відчуваєш, що це зашквар, то так і комунікуєш: «Кохана, я вважаю таку перевірку моїх останніх чатів зашкваром. Мені з цим не ок, тому будь ласка, віддай телефон і надалі прошу так не робити».

Приклад 2. Мамина любов

Коли мама починає називати тебе жирною та критикувати твою вагу, а тобі з цим не ок, то говорити ротом виглядало б приблизно так: «Мамо, мені злить, коли ти починаєш говорити мені щось про мій зовнішній вигляд чи вагу. Якщо хочеш мені добра, то маєш це припинити».

І тут ти скажеш, що мама твоя одразу в гвалт: «Мама тебе виносила, мама тебе виростила, а тепер і слова сказати не може». Дійдемо до цього,а поки розберемось, як формулювати.

Формула «Я-речення»

Все можна описати простим правилом «Я-речення», яке виглядає так: 

Коли ти… + я відчуваю… + будь ласка, на майбутнє… 

«Коли ти просиш у мене в борг, я почуваюся некомфортно, бо з одного боку не хочу давати тобі грошей, а з іншого — мені важко відмовити. Давай на майбутнє домовимось, що це більше не псуватиме наші стосунки?».

«Мене обурює і засмучує водночас, коли ти не даєш мені вимоги по проєкту і просиш зробити, як я це бачу, а потім кажеш, що то фігня. На майбутнє, давай створимо систему, в якій я точно знаю, що і як робити. Я це бачу так…»

Бачте, 3 компоненти, приблизно 20 секунд на одне висловлювання. Ніби не складно?

Деяким щасливчикам із здоровою самооцінкою і кордонами це легко. Та багатьом іншим людям — ні. 

Про конфлікт

Для багатьох «почати говорити ротом» — це також зустрітись із особистими переживаннями, упередженнями і, можливо, зміною системи цінностей та стосунків.

Для декого це справжнє випробування на міцність, бо крім того, щоб сказати, ми багато відчуваємо. Тому деякі люди цілком свідомо обирають мовчати, щоб уникати дискомфорту відвертої розмови і конфліктних ситуацій.

Власне у питанні «говорити чи не говорити?» ми завжди знаходимось перед вибором:

1. мовчати і бути з дискомфортом, породженим ситуацією чи людиною;
2. говорити і бути з дискомфортом, пов’язаним із відвертою розмовою і проявленням себе. 

Помічаю, що люди здатні витерпіти дуже багато дискомфорту, маніпуляцій і навіть насильства зі сторони іншої людини, тільки щоб «не встрягати у конфлікт».

Хоча останнє, звісно, ілюзія, бо навіть коли ви обираєте мовчати чи уникати відкритої взаємодії — ви все одно у конфлікті. Просто терпите, замість того, щоб вирішувати проблему.

Словом, конфлікт — дуже нормальна частина соціального життя людей. Адже завжди буде хтось, чиї інтереси в певній ситуації суперечать твоїм. Неважливо, чи ви одночасно потягнулися за останнім морозивом у супермаркеті, чи твій партнер не хоче дітей, коли для тебе це важливо.

Хочеш знати більше про конфлікти, напиши мені в директ.

Що заважає нам говорити ротом

Більшість із названих мною причин перегукуються та йдуть у комплексі, та для зручності ми будемо розглядати їх окремо. 

1. Страхи

Так, все настільки банально.

Нам просто страшно, як це буде сприйнято тими людьми, до яких направлено повідомлення. В цьому ключі ми можемо боятись багатьох речей, і деякі навіть цілком реальні. Буває страшно стикатися із болем близької людини чи її гнівом у процесі розмови. Справді, результатом деяких розмов може бути завершення стосунків.

Разом із цим ми боїмось доволі абстрактних речей: що нас не так зрозуміють, подумають про нас погано, що ми зіпсуємо стосунки.

Якщо звести до спільного знаменника, то ми не виходимо на відверту і зрілу комунікацію, бо боїмось, що нас перестанують любити. 

Як впоратись із страхом?

Страх — нормальна частина процесу говоріння ротом для тих, хто зазвичай цього не робить.

Це нова для мозку поведінка, і він нечасто стикався з її наслідками, тому ссикує. Коли відчуваєш страх перед розмовою, визнай його і запитай себе 3 питання: 

• Що найгірше може статись, коли я це скажу?
• Що найкраще може статись, коли я це скажу?
• Що скоріш за все станеться, коли я це скажу?

Підготуйся до кожного із варіантів, наскільки це можливо.

Спочатку годі надіятись, що страх розмови мине повністю. Перші «розмови ротом» скоріш за все будуть супроводжуватись страхом — і це нормально також. Найкраще — це визнати цей страх. Ба, навіть сказати про нього. 

І, до речі, неможливо зіпсувати стосунки конструктивною розмовою про свої переживання через Я-речення. Якщо ти боїшся говорити з партнером, то у вас є проблеми серйозніші. 

2. Почуття провини 

Деякі люди починають відчувати себе винуватими, коли потрібно сказати щось, щоб захистити свої потреби.

Звучить це так: «Він зараз так втомлюється на роботі, а ще тут я зі своїми проблемними розмовами мізки їбу» або «Мама так багато мені дала, я не можу її засмучувати. У неї ж серце!».

Почуття провини — важливе в еволюційному контексті почуття. За його допомогою в групах людей регулюється поведінка. Зробив щось не ок іншому — на тобі почуття провини, щоб запам’ятати, як діяти не варто. За первинним задумом, почуття провини повинно утримувати нас від шкідливих для іншого дій. Та часто люди відчувають провину там, де можуть її і не відчувати. І йдеться перш за все про захист своїх кордонів. 

Як впоратись з почуттям провини? 

Почуття провини — нормальна частина процесу говоріння ротом для тих, кого в дитинстві карали, звинувачували чи соромили за свою думку чи спроби задовольнити потреби.

Можливо, розмова, яку ти давно відкладаєш, справді засмутить іншу людину, принесе їй біль чи розізлить. Проте емоції, переживання та поведінка інших людей — це не твоя відповідальність. У тому, що в ході розмови інша людина злиться, кричить, плаче чи погрожує самогубством, твоєї вини немає. Це її поведінка, її вибір і її відповідальність. Сподіваюсь, мені вдається доносити ідею про те, наскільки гівняними є всі оці «це через тебе я…». 

Коли ваша “розмова ротом” призводить до сильної емоційної реакції партнера/ки, пробуй трансформувати своє почуття провини у емпатію.

Це може виглядати так: 

• «Мені справді шкода, що зараз ти на мене злишся. А можу це зрозуміти, проте мені важливо вирішити це питання».
• «Я бачу, як засмутили тебе мої слова. Можливо тобі потрібна пауза у цій розмові?»

3. Насильство у стосунках 

Я готова знову і знову повторювати, що здорові стосунки — це ті стосунки, де ти можеш сказати «ні».

Замовчування дискомфорту та проблем — це часто складова токсичного чи навіть насильницького варіанту взаємодії між людьми. І неважливо, чи це батьківські, дружні, романтичні чи робочі стосунки. 

Як впоратись із насильством в стосунках?

Якщо йдеться про фізичну небезпеку у цих стосунках (побої, фізичні обмеження), то важливо потурбуватись про свою безпеку і якомога швидше почати шукати варіанти виходу із таких стосунків. Це той варіант, де розмов недостатньо, проте можливо доведеться погуглити гарячі лінії протидії насиллю. 

Якщо йдеться про фінансове чи психологічне насилля — заручитись підтримкою близьких людей та починати рухатись у напрямку необхідних змін, якщо вам важливо ці стосунки налагодити, і спостерігати, чи це взагалі можливо. 

4. Невпевненість в собі і недовіра до себе 

Буває, говорити важко, бо як ніби-то важко сформулювати думку, яку хочеться донести. Мовляв, є щось, що я б хотів/ла донести до іншої людини, проте вже в думках починаю сумніватись, чи справді я це хочу? Я це взагалі нормально вести такі розмови? А може зі мною щось не так, у мені проблеми, тому я про це думаю? 

Такі і схожі процеси змушують людину тонути у власних внутрішніх діалогах, постійних рефлексіях, створюючи ілюзію, що проблема не така вже й проблема.

Проте ситуація, яка потребує обговорення, таким чином не вирішується і час від часу нагадує про себе щораз сильніше. 

Як впоратись зі зневірою у власних силах?

Всі твої бажання, наміри, емоції і почуття мають право на життя.

Для тебе вони нормальні і відносно того досвіду, що ти отримав/ла, вони найкращим чином відображають реальність. Простіше: якщо тобі здається, то, можливо, тобі не здається. А коли «здається», то пояснювати треба. Звісно, ротом. Звісно, з тією людиною, якої це стосується. 

Спочатку буде складно, та спробуй записувати/запам’ятовувати свої наміри сказати про щось, вийти на певну комунікацію.

З часом ти будеш бачити, що та проблема, яку ти знецінюєш, і відчуття, яким не довіряєш, насправді доволі часто повторюються або пригадуються. Таке спостереження може зрештою допомогти наважитись на розмову. 

The last but not the least

Ще кілька простих і дієвих ідей, бо не можу заспокоїтись, поки не розкажу тобі все, що пригадала з цього приводу:

1. Дай собі час і говори тоді, коли будеш готовий/а

Буває, людям настільки страшно говорити у певних ситуаціях, що вони ніби «заклякають» і не можуть зібрати думок докупи. Ідея для тебе: говори, коли будеш до цього готовий/а.

Навіть якщо ситуація вже минула, ти можеш до неї повернутись і проговорити те, що вважаєш за потрібне.

Приклад з інструктором: Уяви, що в автошколі інструктор на занятті так сильно на тебе кричить, що ти лякаєшся і у моменті не можеш нічого сказати. Проте ти цілком можеш підготувати «промову», будучи спокійним/ою, і почати наступне заняття із повідомлення інструктору на кшталт: «Ви, напевно, помітили, що кілька останніх занять ви часто зриваєтесь на крик. Мене це лякає і не допомагає вчитись водити. Якщо так продовжиться, я буду піднімати питання про заміну інструктора або повернення мені грошей».

2. Створи для себе правила, які будуть допомагати

Буває, ми часто потрапляємо у схожі ситуації, де нам роблять погану каву, займають наше робоче місце чи забувають витягувати білизну після прання. Ніби не катастрофа, а осад неприємний. Для таких випадків ти можеш створити для себе певні правила, які допомагатимуть збиратись із силами і робити зауваження ротом. 

Приклад із мовою: Припустимо, що для тебе важливе дотримання мовного закону, а деякі продавці магазинів продовжують говорити російською. Для схожих випадків ти можеш створити для себе правило «3 спроб», де ти спочатку даєш йому/їй можливість самостійно здогадатись про перехід і тільки після 3 репліки просиш перейти на українську. 

3. Звернись за допомогою до психолога

Немає місця більш сприятливого та безпечного, щоб вчитись говорити ротом про свої проблеми, потреби, почуття, думки, наміри, ніж кабінет психолога.

Там не засуджують, там можна не боятись наслідків, там можна бути чесним і відвертим. Там тобі не скажуть, що це все хуйня і «в мене гірше».

Хороший спеціаліст не тільки створить для тебе простір, де це буде можливо. Власне, він зможе попрацювати зі страхом, почуттям провини, твоїми способами будувати стосунки, недовірою до себе та невпевненістю. А ще буде для тебе зразком конструктивної комунікації.

Саме тому ми створили нашу платформу і ведемо інсту про стосунки та психологію.

Капі, я достатньо розкрила це твоє питання?(смайлік).

Таня Клинець

КПТ-консультантка і коучиня, а також співзасновниця платформи із саморозвитку “До себе”.

Більше дописів (і навіть тік-токів) на тему стосунків та психології шукай тут: @dosebe.psy

Запис Як почати говорити ротом спершу з'явиться на theytoldme.

Перше, що важливо розуміти, стрес — це абсолютно нормально. Стресова реакція не робить нас та наших близьких слабаками. Вона потрібна, щоб вижити та мобілізуватись.

Друге — розуміючи особливості кожної із реакцій, ми можемо найкраще допомагати іншим. А значить, і собі.

1. Ступор

Це сильна стресова реакція, яка може бути небезпечною для життя і здоров’я, якщо вона настає тоді, коли важливо діяти і рухатись. Виглядає ступор так, що людина ніби завмирає (можливо не цілковито, проте її рухи стають дуже повільні). Людина не реагує на зовнішні подразники.

Що робити?

Твоя ціль – поволі, але впевнено виводити людину із стану завмирання.

Для цього: підійди збоку або спереду, готовори пошепки. Сказати своє ім’я, і хто ви для неї, розповісти людині, що відбулось. Сказати, що ця реакція нормальна, і по-можливості відвести людину у безпечне місце, бажано подалі від людей.

Зігнути пальці людини у стопорі та притиснути їх до долонь так, щоб утворився кулак із великими пальцями назовні. Якщо вмієте – масажуйте позитивні точки.

Чого не робити?

Не говорити голосно, людина вас чує і бачить. Не підходити зі спини.

2. Ридання

Ридання це добре, так напруга виходить із тіла. На відміну від істерики — в риданні немає сильного збудження.

Що робити?

Встановити тілесний контакт — взяти за руку, обійняти за плечі. Слухати активно, емпатично. Підтримувати словами: “Я бачу, що ти засмучений/а”, “Це справді гірко чути”, “Я розумію, що ти відчуваєш зараз”.

Що не робити?

Не зупиняти, не залишати на самоті, не задавати питань, не давати порад, як заспокоїтися. Не казати, що вам теж погано, а військовим ще гірше, щоб людина усвідомила, як їх пощастило. Не усвідомить, не зрозуміє. І не повинна.

3. Нервове тремтіння

Кінцівок і всього тіла. Це теж добре, так із тіла виходить напруга. Може тривати від кількох хвилин до кількох годин.

Що робити?

Дати тілу далі тремтіти. Можливо навіть потрясти людину, щоб посилити тремтіння (з дозволу, звісно) протягом 10-15 секунд. Постійно говори з людиною в процесі. Поясни, що така реакція нормальна, і це пройде.

Що не робити?

Не зупиняти, не заспокоювати. Не накривати, щоб зігріти. Не залишати одного. Не обіймати і не притискати до себе, щоб не зупинити тремтіння.

4. Апатія і безсилля

Це коли сильне виснаження, сил нема ні на що, навіть на емоції. Людина дуже тихо і повільно говорить, робить паузи так, ніби забуває, що хоче сказати.

Що робити?

Відвести у тихе місце і допомогти зручно влаштуватись. Зняти взуття. Говорити з людиною: розповідати щось, задавати прості питання: “Як тебе звати?”, “Хочеш води?”, “Як ти зараз?”. За можливості забезпечити тілесний контакт (можна поставити руку на лоба), чи запрошувати виконувати просту діяльність, результат якої буде видно. Люди в апатії, теж можуть плести сітки.

Чого не робити?

Не кричи. Не намагайся “привести до ладу” чи підбадьорювати. Не змушуй бути активним, якщо є така можливість.

5. Істерика

Це демонстративна реакція: театральні пози, надно сильні розмашисті рухи. Людина може в процесі кричати чи плакати. Реакція можлива від кількох хвилин до кількох годин. Після істерики буде знесилення.

Що робити?

За можливості позбав людину в істериці глядачів. Потурбуйся, щоб людина себе і вас нічим не поранила. Можна залишити людину на безпечній відстані до себе, або зробити щось несподіване, щоб її переключити. Говори різкими короткими фразами: “Сядь”, “Попий води”, “Дихай”, “Умийся”. Після істерики потурбуйся про відпочинок, уклади близьку людину спати.

Що не робити?

Не кричати у відповідь. Не догоджати капризам та проханням. Не прислужуватись, щоб заспокоїти. Це те саме, що підливати бензину у вогонь. Відстрочувати виконання бажаного: “після сну”, “пізніше”.

6. Страх, панічна атака

Мокрі долоні, серце сильно стукає, пустий погляд поза вас і дуже напружене обличчя. В такі моменти людина справді може слабко усвідомлювати, що відбувається і не контролювати цю реакцію.

Як допомогти собі?

Почати дихати глибоко і животом. Повільно. Можна дихати під рахунок, чи використати дихальну практику з інтернету. Важливо тіло відчути опору — стати міцно на ноги, і перекочуватись із пальчиків та п’ятки. Якщо сидячи – впертись у спинку стільця. Знову ж таки, щоб відчути опору.

Як допомогти близькій людині?

Показати присутність — взяти за руку, сказати що “ти поруч”, “ви разом”. Запропонувати подихати, так ніби нюхаєте квітку. Відвести у безпечне місце. Якщо людина лежить і починає скручуватись в пору ембріона – накрити, щоб дати ще більше відчуття безпеки.

Як не робити, щоб справді допомогти іншому?

Не кричати. Не закликати до мужності. Не показувати мотиваційні відео про звитяги бійців.

7. Гнівна реакція

Крики, погрози, звинувачення, заклики до ненависті, руйнування речей, удари руками по різних поверхнях.

Що робити?

Якщо є можливість попросити інших вийти, щоб ізолювати людину у гніві. Спробувати зрозуміти причину, і дати “випустити пару”. Якщо є така можливість — дайте людині покричати, побити подушку тощо. Покажіть людині, що ви її союзник! “Я тебе розумію, давай подумаємо, що можемо зробити разом”. Проявляйте доброзичливість, запропонуйте фізичну роботу — ідеально, це носити важкі речі, чи бігати.

А також можна просто піти.

Що не робити?

Не сперечатись. Не ображатися. Не звинувачувати людину, навіть якщо гнів направлено на вас.

8. Бурхлива активність

Різкі, беззмістовні, хаотичні рухи. Людина в такому стані може також багато і беззмістовно говорити. Іноді безглузді доволі речі.

Що робити?

Прибрати всіх, хто може постраждати від цього. Зафіксувати положення тіла людини взявши за лікті ззаді або за коліна. Говорити спокійно про те, що відбувається. З розумінням: “я знаю, що ти хочеш звідси піти”, “Я бачу, що ти хочеш, щоб це закінчилось.

Чого не робити?

Не сперечатись, не задавати питань, погоджуватись, не кричати, не давати заборон з “не” (“Не біжи”, “Не рухайся”, “Не кричи”).

Впевнена, ця пам’ятка допоможе у критичний стан вам і вашим близьким. Поширюйте знайомим і друзям.

Донати армії тут, тут і тут. А також в тебе в додатку mono чи приват24.

Віримо в ЗСУ, віримо в кожного з нас

Таня Клинець

КПТ-консультантка і коучиня, а також співзасновниця платформи із саморозвитку “До себе”.

Більше дописів (і навіть тік-токів) на тему стосунків та психології шукай тут: @dosebe.psy

Запис Про стрес спершу з'явиться на theytoldme.

Логічно зробити висновок, що чим кращі стосунки, тим більше партнери (чи парнерки) задоволені якістю свого сексу. Та життя, як завжди ламає наші логічні висновки і, виявляються може бути й по-іншому.

Як саме по-ншому? Читай у цій статті, яку для тебе підготувала Таня, одна із співавторок блогу про стосунки @potsilunky.

Почну із історій

Саша і Маша розповідають, що у стосунках у них все чудово. От тільки з часом стає все більш… платонічно. Сексу не хочеться. «Якщо відверто, — каже Маша, — я вже навіть не пам’ятаю, коли той секс у нас був, — і опускає очі, щоб продовжити, — але ж у нас все добре, і Саша — чудова людина».

Так-так, гарні (як здається) стосунки і жахливий або взагалі відсутній секс.

Таня і Женя ж живуть як кішка з собакою. Постійні конфлікти, непорозуміння. Сльози, крики і скандали. Женя усвідомлює, що ці стосунки жахливі: «Нас взагалі нічого разом не тримає. Ми вже кілька разів розходились, та кожного разу рівно до того моменту, як з’являється бажання займатись сексом. І я їду, бо секс, просто офігенний».

Так-так, жахливі стосунки і офігенний секс.

На перший погляд, може здатись, що історії про різне. Та насправді, вони про одне й те ж. Вони про те, що в обох випадках секс виступає лакмусовим папірцем цих стосунків. І у обох випадках він свідчить про те, що у стосунках не все ок. Але давай по черзі.

Гарні стосунки + жахливий секс

Історія Саші і Маші була б зовсім позбавлена драматизму, якби сексу їм і не хотілося. Ну камон, живуть же собі задоволено пари, яким секс як форма близькості не потрібен. Але відсутність сексу у стосунках не є проблемою тільки тоді, коли це нікого не парить. А наших героїв то парить. І коли це так, то щонайменше 1 проблема у цьому союзі є. І щось мене змушує припустити, що в цих стосунках заперечуються або ігноруються ще якісь проблеми.

Бо секс рідко зникає сам по собі. Гормони і все таке можуть робити секс менш яскравим із плином часу, але так, щоб він зник повністю, — то мало відбутися щось, що зробило неможливим фізичну близькість у парі. І це може бути що завгодно: образа на партнера, розчарування у стосунках, інші пріоритети, незадоволення якістю сексу. Чи навіть насилля, яке не усвідомлюється. Такий сценарій часто спостерігається у пар, які звикли будувати стосунки за інерцією і замовчувати проблеми, які, як відомо «бувають у всіх». Це призводять до того, що такі стосунки розцінюються (свідомо чи підсвідомо) небезпечними. А тому секс, перестає приносити задоволення і перетворюється на тортури для одного чи обох.

Коли секс перестає приносити задоволення, рано чи пізно його активно уникатимуть, поки він або не зникне взагалі, або не стане причиною серйозного конфлікту. Бо ні одна людина не здатна робити довго щось, що не приносить видимої вигоди чи не задовольняє потребу.

Що робити?

ГОВОРИТИ.

Важливо говорити, щоб побудувати ту близькість, яка буде задовольняти обох, і у якій із часом почне запалюватись сексуальне бажання. Почати можна якраз з того, щоб винести на обговорення своє незадоволення щодо частоти і якості сексу. І при цьому бути відвертим, нічого не приховувати і говорити від себе.

Як говорити про проблеми в сексу — вже писала тут.

Ремарка: секс у парі також може зникати на фоні стресу, хвороби, втоми, психологічного вигорання і низького рівня енергії. У цих випадках важливо обговорювати проблеми у парі, звернутись до спеціалістів та разом шукати оптимальне рішення проблеми.

Жахливі стосунки + офігенний секс.

Історія Тані і Жені здається взагалі протилежною. Там стосунків толком нема, а секс є. І ого — го який. “Офігенний”, за словами Жені.

І, як не дивно, це достатньо типова схема для токсичних стосунків. Все тому, що в такій моделі, секс — єдиний із доступних партнерам спосіб відчути близькість. І мозок за це нагороджує п’янким коктейлем гормонів.

Як тут все працює? У нездорових стосунках люди сумніваються у своїй окейності, цінності і привабливості, не можуть знайти контакт, покластись на партнера. Це створює психологічну напругу, яку деякі люди починають «підніміняти» сексуальною. Тоді секс — як снікерс для голодного Дімона. Тільки в цьому випадку «офігенним» сексом людина намагається наситити одразу всі «голоди», які вона має у цих стосунках: емоційний, психологічний, тактильний; таким чином реалізовуючи потреби в єднанні, безпеці і довірі. Такий секс на певний час знімає напругу і незадоволення, якими наповнений психологічний простір між партнерами, даючи полегшення і надію, що все може бути ок. У будь — якому випадку на кілька наступних хвилин після оргазму.

У порівнянні з цим здоровий секс у здорових (і тривалих) стосунках не дає таких сильних відчуттів. Бо там це просто емоційно безпечний секс у психологічно безпечних стосунках. А не колапс всієї психологічної напруги, яка існує між партнерами і каналізується через секс. З нейрофізіологічної точки зору це виглядає як сигарета для курця чи ін’єкція героїну для наркомана. Абсолютний кайф, пов’язаний із зняттям напруги. Яку, власне, ці стосунки і створюють.

Що робити?

УСВІДОМИТИ.

Подумати про те, чим є насправді пристрасть і задоволення у цих стосунках? Мірилом любові чи каналізацією для зливу психологічної напруги? Дати собі чесну відповідь і прийняти рішення про місце і важливість таких стосунків у житті.

Ремарка: багато людей підміняють поняття. Називають «офігенним» якраз ризиковий секс із небезпечним чи ненадійним партнером. Все тому, що «офігенний» секс — це не стільки про секс, стільки про самого себе. Деякі люди просто не можуть отримувати задоволення, будучи в безпеці. Бо в безпеці — нудьга пекельна. І зовсім інша справа — адреналінові гойдалки у недостосунках.

Сподіваюсь, ці дві історії тебе ніяк не стосуються і той секс, який є у тебе виключно офігенний. Більше тексів про стосунки і психологію у блозі.

Таня Клинець

КПТ-консультантка і коучиня, а також співзасновниця платформи із саморозвитку “До себе”.

Більше дописів (і навіть тік-токів) на тему стосунків та психології шукай тут: @dosebe.psy

Запис Чому в поганих стосунках офігенний секс спершу з'явиться на theytoldme.