Джокер 2. Огляд

Отже, короткий огляд без спойлерів — якщо вам подобався перший Джокер, то це геть інший фільм.

Про суть, зі спойлерами

В першому Джокері була дуже проста ідея. Головний злодій — суспільство. Воно кончене — байдуже, зле, гниле. І коли воно доведе маленьку людину до ручки — маленька людина втратить всі заборони і вчинитись велике зло.

В першому фільмі був і Бетмен, і Джокер.

Обидва у вигляді ідеї. Де фільм показував, чому Готему треба месник і символ. Просто це різні символи.

В другому фільмі нема ні Бетмена, ні Джокера.

Є пісні, кривляння, соціальна драма, Леді Гага, але нема того, що було в першому фільмі — ідеї, що як довести маленьку людину, то вона зробить дуже і дуже злі речі.

Замість цього нам показують моральні страждання Флеґа — я Джокер чи я просто людина. Ми так багато розмірковуємо про те, чи Джокер це образ, відхилення або конкретна людина, що випускаємо з виду, що Джокер — це ідея. Ідея відповіді злом на зло, насильством на насильство. Фільм нас закопує в переживання і страждання маленької людини — і магія зникає.

Як глядач я не отримую того, що хочу — Джокер в фільмі не з’являється. Ультра насильство у відповідь на несправедливість світу не відбувається. Надії на зміни — нема.

По суті, нам показують, що суспільство лишилось тим самим.

В ньому є трохи доброти і турботи. В ньому є інституції. В ньому є місце для любові і розваг… Але небагато. І не для Флеґа. Для Флеґа є пігулки, тортури, згвалтування, знущання та страх.

Фільм так довго веде нас до кульмінації, нарощуючи градус зовнішнього зла, що в кінці просто здувається. І каже: “Ну, блять, мабуть, Флеґ таки антигерой, бо він знищує ідею Джокера”.

От і все.

То шо, Джокер 2 — це погане кіно?

Ходи поговоримо про художні образи.

Бо режисер показує це все дуже гарно, хоч і не те, що нам хочеться.

Тут буде багато спойлерів.

Наприклад, сходи.

В першому фільмі був образ сходів. Де Флеґу було дуже важко підніматись, але Джокеру було дуже легко спуститись.

Тут теж є сходи — Артур всупереч будь-якій логіці приходить до сходів, де на 80% стоїть Харлі. Вони розмовляють (хоча насправді ні), і вона йде вгору. А він лишається стояти майже дійшовши… І знизу під’їжджають копи.

Це показує, що відбувалось в фільмі.

Де Артур майже дійшов до стадії Джокеру, але не дійшов. Зупинився, щоб бути з Харлі. Але тій не треба Артур. Їй треба Джокер. З точки зору Артура, звісно.

Або сцена згвалтування.

Де показується оця природа символу.

Нагадую, Джокер — це такий же символ, як Бетмен. Вони обидва символізують, що насильство завше призведе до більшого насильства. Тільки в них різні наміри — це можна в інший раз обговорити.

Тому режисеру критично важливо було показати, що з Артура змивають грим Джокера і гвалтують. А вбивають іншого чувака. Вбити ідею охоронці не можуть — вони можуть вбити тільки послідовників цієї ідеї.

Або вогонь.

Вогонь, як символ життєвої енергії. Чи хуй його зна що. Це важливо, бо в цьому випадку режисер дозволяє свої неточність — Артур запалює в камері, де в нього не могло бути запальнички.

І потім нам прямим текстом кажуть, що “не кури, бо глядачам ти здаєшся гордовитим”.

Саме тому Харлі підпалювачка — вона намагається розпалити вогонь в ідеї Джокера. Як естетично курить Артур в суді. Хоча ніхто інший це не робить. Може я помиляюсь — треба передивитись.

Взагалі, речі, які режисеру нецікаві — він просто прокидує. Як наприклад, одна фраза про те, чому Артуру дозволили намалювати грим в суді. Або як з’явилась і зникла адвокатка. Пару слів і все. Зате на танці і співи час є.

Або мультик, мультик на початку. В фірмовому стилі ворнерів. Як візуальне уявлення про те, що в голові у Джокера. Бо ми знаємо, що Артур вихований теликом. Образи, рухи, пісні і фрази. Це велика частина його життя. І нам показують, як події першого фільму вклались в нього в голові (або йому вклали). Де він не готовий прийняти відповідальність на себе. Де Джокер не він. Він лиш хотів бути Джокером. А от тінь наробила ділов. І за ці діла тепер страждає Артур. Просто, але гарно.

При чому Артур не наївний. Це не дитина. Він доволі чітко усвідомлює, що відбувається. Він емпатичний. Режисер і сценаристи доволі круто закривають сюжетні лінії сусідки і карлика. Ууууух, як круто — з попереднього фільму ми не знали, що сусідка жива. Але вона жива. І вона тепер страждає. Ще й прокидує фразу про “жахливий фільм”. Ууууух.

А як знята сцена з карликом. Режисер нам прямо в пику тикає — ви тут про маленьку людину Артура, але є ще більш нещасна і маленька людинка. Ви думали, що Джокер карлика пощадив, але… Його життя, і так хуйове, стало ще хуйовіше. А яка класна сцена з жовтими сторінками. А як Артур об’їбався — коли думав, що всі дивились його “шоу”, але не всі. І вдруге, коли йому прямо тикнули, що не тільки карлик був його єдиним другом, а й Артур був єдиним другом карлика. Хоакін відігрує як Боженка.

Сміх.

Той неконтрольований сміх, який так часто фігурував в першому фільмі. Де він тепер? Скільки раз ми його бачили? Двічі?

Співи.

Я взагалі вважаю, що все, що співи — це чисто фантазія Артура.

Але тут треба розуміти, що є співи-співи, де очевидно, що це фантазія. А є моменти, де спів починається посеред ніби нормальної сцени. Як в інтерв’ю. Чи в кінці, з Гарлі на сходах. Де і сам Артур розуміє, що це все лиш його фантазія.

Чи сцена, де 0 — чувака в костюмі.

Або ж сцена в поліцейській машині, яка візуально посилає до першого фільму, а затим до Нолана.

Короче, це дуже гарно зроблений фільм. З любов’ю до візуалу та деталей. Просто не про те, що ми хотіли. І не з тим сенсом, який би ми хотіли.

Чи йти на Джокер 2

Це як з чебуреком — якщо ти його дуже хочеш, то з’їж, звісно.

Отак і з джокером — як хочеться, то йди. Йди дивитись на мистецтво, на візуал, на класну гру Хоакіна. Отаке