Почнемо з того — йти чи не йти?
Звісно, що йти. Це наше кіно. Для нас. Про нас. Йти треба навіть просто для того, щоб знати, що ми можемо:) І щоб бути всередині нашого порядку денного, а не чужого.
Це дуже правильне кіно. З правильними фразами, з правильним пафосом, з правильними виборами. З чітким поділом на хороших і поганих. Героїчний епос, одним словом. Він несе в собі всі сучасні уявлення про світ.
Далі спойлери (і трохи контексту).
Про поляків
Тімоті Снайдер подає національно-визвольну боротьбу під проводом Хмельницького — громадянською війною і дрібним срачем.
Ну, тобто… Є Річ Посполита, в ній є 10% шляхтичів, в них є права і вольности (що дуже круто на той момент). Є українці, вони завзято працюють і воюють за РП. І отут у поляків був вибір, щоб прирівняти українську шляхту в правах з польською і литовською, гадяцькі статті, все таке… але вони не захотіли.
Все набагато складніше.
Той же Хмельницький дуже багато разів воював як за Річ Посполиту, так і проти. І якщо чесно — особливість РП в тому, що шляхта була занадто потужна і їхній виборний король часто воював зі своєю шляхтою. Навіть є згадки, що ніби-то Хмельницький допомагав Владиславу 4 боротись з Подільською шляхтою. Там довга та цікава історія, почитайте якось.
Я це все до того, що оці дві сучасні думки дуже гарно показані в фільмі:
1. Гризня шляхти між собою.
2. Відмова шляхти дати українцям право “газдувати на власній землі”.
Сучасна Польща стоїть на ідеології про Україну союзника, прагне пережити колоніальне минуле і прийти до тісної співпраці. Сучасна Польща в більшості не вважає Україну частиною своєї території.
Якщо чесно, я думаю, що це єдиний ідеологічний момент, який закладено в фільм.
“На дасте нам газдувати на власній землі — панувати теж не зможете”.
Це про нашу суб’єктність, яку поляки визнають, а росіяни — ні. Тому і віруситься зараз звук із “вихаркає”.
Про фільм
Гарно.
Гори гарні. Полонини гарні. Декорації гарні, хоча іноді виглядають трохи картонно. Музику не пам’ятаю.
Сценарій нормальний. Купа пафосних фраз. Містицизм офігенний. Добро перемагає зло, добро дурить зло в найкращих українських традиціях. Такий собі Один дома в Карпатах:) Добро хитрістю перемагає навіть смерть. Що мало би надихати військових, які подивляться цей фільм.
Ісус прикольний. Не знаю, чи ви це теж так побачили.
Дзвінчук потужній, як персонаж. Гарно прописаний. З важким моральним вибором. Який робить цей вибір правильно, імхо.
Якщо чесно, мені здавалось, що з Марічкою щось трапиться — все ж там постійно було паливо. Спочатку казали, що всі знали, що до неї Довбуш ходить. Затим вона це публічно кричить. Але ніт. Вона ще й розрулює все потужно. Мені подо.
Екшон прикольний, хоча…
Знаєш, в мене є уявлення, що мистецтво — це виїбони. Відповідно, мистецтво для мене тільки тоді, коли воно вражає.
І з певної точки зору — цей фільм для українців мистецтво. Бо от дивіться, ми можемо зняти щось гарне. Можемо зробити візуал, адаптувати і просувати наших героїв, запихнути наш порядок денний.
Але з точки зору загальносвітового — ми тисячу разів бачили цей епос. Це ж було вже. Ви ж бачили Хоробре серце 1995 року з Мелом Б’ю Дружину Гібсоном? Чи ти вважаєш, що чисто візуально ми про Довбуша зробили краще, ніж Голівуд 28 років тому?
Я не кажу, що нам не варто було б це робити.
Як художники навчаються малюючи чужі картини і опановуючи чужу техніку — так і наші кінематографісти мають робити те, що вже було. Щоб потім отримати власний стиль. Ну, як в Лукіча стиль обсирати українські міста:)
Але мені більше зайшов Памфір.
Памфір був більш вийобистий:) І більш український, як на мене. Хоча то соціальна драма, а не епос, як Довбуш.
В будь-якому випадку, мене тішить, що в нас з’являється багато різних фільмів в різних жанрах. Про нас. Де ми можемо впізнавати свої знайомі речі, традиції, міста, історію, ідеї та ідеологію. Так і має бути. Це дуже круто.
Людина, яка створила ttm.
Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати
