1. Плани на плани

Тут все дуже просто, але…

Ти плануєш щось, а затим починаєш планувати можливі гілки в цьому плані, а затим гілки гілок.

Щось на кшталт:

• Хочу кудись з’їздити
• Поїду до батьків
• А якщо буде дощ, то мені треба буде дощовик
• Зайду в Аврору за дощовиком
• А якщо там не буде дощовика, то піду в One Price
• А якщо там не буде, то поїду в Епіцентр
• Треба загуглити, що в них є на сайті
• О, а може на Аліекспресі є…

Отже, диви, яка ситуація. Я ще навіть не знаю, чи поїду я до батьків, і яка погода ймовірно там буде, але я вже вирішую, що я буду робити, якщо не буде дощовика в Епіцентрі.

¯⁠\⁠_⁠(⁠ツ⁠)⁠_⁠/⁠¯

Проблема в тому, що такі роздуми можуть бути приємними. А можуть і неприємними. В будь-якому випадку вони виснажливі і забирають ресурс. Можливо, я тим займаюсь, щоб не планувати більш пріоритетні речі. Така собі прокрастинація

Що робити? Не планувати зайвого.

Розумію, що ми зараз всі тривожні і накручені, але досить часто треба зупинити себе в планах, особливо, якщо це вже пішло на стадію, коли ти плануєш речі, які навряд чи трапляться.

2. Більш вдалі репліки

Це ми всі робимо.

Мені здавалось, що якщо я підберу більш вдалу репліку до діалогу, який вже відбувся, то я зможу краще підготуватись до схожих суперечок в майбутньому. Ну, знаєш, як стоїш в душі, милиш голову і тако: “Треба було їй сказати, що це не її справа”.

По факту — ні, це не готує до можливих срачів в майбутньому.

Це нічим не допомагає, хіба можна твіт помірно смішний написати.

3. Фіксуватись на стражданнях

В 2 класі після третьої чверті ми переїхали. Четверту чверть мені випало бути вже в новій школі. Батьки допомогли надолужити основні предмети — та ж англійська була тепер поглиблена і мені треба було дохуя нових слів виписати в словник із транскрипцією…

Але от музика.

Батьки не звернули увагу на цей предмет. А в новій школі були музичні диктанти, яких в старій не було. Доволі проста штука, але повністю мені невідома. От вчителька стукає, якісь закорючки треба ставити. Що за нах.

Короче, мені ліплять двійку за диктант.

Першу мою двійку ever. Зауважу, що в моїй сім’ї “не п’ять” було незвично, поки брат не пішов вчитись;)

Я приходжу додому. Не пам’ятаю, який в мене був настрій, але паскудний. Двійка палила щоденник і скоро батьки її побачать. Як не сьогодні, то завтра

І от, що я дуже яскраво пам’ятаю.

Я лежу вночі, страждаю, ледь не плачу… А затим, кажу собі. Ти ж уже знаєш, що робити. Вже вирішено, що завтра вранці ти йдеш до батьків, і кажеш, що отак і отак, тому що отак. То чого ти страждаєш? Що ти зможеш зробити до завтра? Який сенс страждати цю ніч? І я засинаю.

До речі, батьки просто сходили зі мною до музички. Вона пояснила за ноти і розміри… Буквально 10 хвилин, і я вже пишу ті диктанти норм.

Але я не про це.

Накрут полягає в тому, що ти, спланувавши свої дії, продовжуєш страждати. Нічого не змінюється, ти нічого нового не вигадуєш, просто страждаєш.

Не треба так.

Зауважу, що це не та ж пастка, коли ти до судом намагаєшся вигадати кращий план чи тривожишся, що план піде по пизді. Це інші речі.

Отакі три пастки.

Можу описати більше, якщо тобі цікаво. Напиши комент, чи дай знати в тг або інсті

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Три накрути… спершу з'явиться на theytoldme.