За сусіднім столиком сидить сім’я. Мужик розповідає, як сходив на батьківські збори. Російською. Затирає щось про укриття і правила. Дитина років 10 піднімає руку і вставляє свої 5 копійок українською. Щось про черги, як треба йти в укриття. Мужик відповідає російською і починає: “В етам мірє нада заботітся толька а сібє”. Савпадєніє:)
Коли я пишу цю статтю, якраз гримить справа, коли поліцейські застрелили чувака, який разом із дружиною напав на них. На відео видно, як ці люди порушили правила, на вимогу поліцейських почали їх ображати, затим намагались втекти і, зрештою, полізли в бійку, коли поліцейські намагались їх затримати.
Це, і багато інших ситуацій, змушує мене задуматись про їбанатів. Або не про їбанатів, а про специфічну поведінку. Читай.
Я хочу визначити їбанатів.
Розумію, що це намарне — люди все одно рідко вживають слова коректно, а тут ще лайка. Отже, шансів синхронізуватись — нуль, але я спробую.
Їбанати розуміють, що чинять неправильно, але вигадують собі причину, щоб нормалізувати свою поведінку. Типу, підсвідомо розуміють, чому не треба запарковувати тротуар, але “нічєво нє нарушаю”, “ділінєатаров в правілах нєт”, “а хіто сказал што бусік нє лєгкавой автамабіль”. Чи розуміють, що податки треба платити, але “ніхто нє платіт” і “пачіму Ахмєтов нє сідіт”. Чи порушують правила дорожнього руху, а затим починають відмазуватись на кшталт: “Та всі так їздять”.
Стривай.
Давай я ще раз поясню цю тонку межу. Їбанат — це НЕ той чи та, хто придумує їбанатьскі відмазки. Їбанат — це та людина, якій вдалось переконати себе, що це нормально.
На прикладі:
– Їбанат — це НЕ той, хто завше спізнюється. Це мудацтво.
– Їбанат — це той, хто завше спізнюється, і вважає, що це нормально. Бо {{будь-яка їбанатська відмазка}}.
Отже, я звертаю увагу на нормалізацію негативної з точки зору соціуму поведінки.
Чому я тобі про це пишу?
Чому це взагалі важливо — бо це частина глобальної філософської ідеї, яку ти скоріше за все знаєш із Достоєвського “Тварь лі я дражашчая, ілі право імєю”. До речі, саме тому Достоєвський — класик світової літератури, а Пушкін — це просто хуїта, яку згадують, щоб підлизнути Росії. Але це офтоп. Загалом, Кант, Гегель, Ніцше. Бетмен. Вся хуйня.
Наскільки ти маєш право робити те, що ти хочеш? Наскільки інші люди — це засоби досягнення твоїх цілей? Де межа того, що ти можеш? Хто ставить рамки допустимого для тебе?
Наскільки ти можеш наїбати себе, щоб виправдати?
І ще цікаво — де взяти сили, щоб повернутись на правильний шлях, якщо ти з нього звернула чи звернув?
Людина, яка створила ttm.
Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати
