Благодійні шкарпетки. Що за одні?

Чого хлопцям легше проігнорити

В нас запитали, ми віджартувались, але чому б це не проговорити.

НІХТО НЕ ЛЮБИТЬ СКЛАДНІ РОЗМОВИ.

Складними я назву ті розмови, в яких є конфлікт інтересів, який неодмінно призведе до зміни балансу.

Ну, от як з начальником. Він не особливо хоче платити тобі більше, а ти хочеш кращі умови. Тут або ти отримуєш те, що хочеш, або він. Ну, або компроміс, де ніхто не отримує те, що хочеш.

Оцей конфлікт і визначає…

Бо якщо конфлікту нема, то ти просто кажеш: “Давай жити разом” — і ви з’їжджаєтесь.

А якщо конфлікт є, то “Давай жити разом” перетворюється з простої пропозиції в конфліктну ситуацію, коли людина не хоче переїжджати від мами… Або не хоче будувати з тобою стосунки… Або хоче жити в Києві, і не хоче переїжджати на Лівий беріг… Або це означатиме, що треба буде шукати квартиру, а це геморно…

Розмови “про стосунки” за визначенням конфліктні.

Бо вони потрібні в той момент, коли стосунки йдуть “не за планом”. Якщо ви потрахались і поводитесь, як пара, то вам не треба обговорювати, чи ви пара. Якщо хлопець хоче зробити пропозицію, то він її робить — вам не потрібна розмова про це.

Особисто я вважаю, що якщо людина після побачення не хоче з вами спілкуватись — ну, то це її відповідь. Тут не треба додаткових розмов.

Найскладніше, це коли треба якісь установчі розмови “про майбутнє”, і це ніби не конфлікт, але конфлікт.

Ми потенційно хочемо одружитись? Чи будуть у нас діти? Скіки? Ми будемо заводити тварин? Ми хочемо жити тут чи виїхати? В квартирі чи хаті? І теде, і тепе.

Конфлікт в тому, що в тебе може бути уявлення, а в партнерки чи партнера — ні.

Хз, як воно буде.

Картинка майбутнього в голові не намалювалась.

В таких ситуаціях — а може вам і не треба “розмова”? Треба починати з розповіді, як на мене. Ну, тобто, ти розповідаєш, як би тобі хотілось, та й по всьому.

“Я завше уявляла, шо в мене буде велике весілля в карпатах, з великою кількістю родичів”.
“Знаєш, мене страшно харить жити в квартирі. Тут якось без території, всім заважаєш. Хочу жити в хаті і косити газони”.

Звісно, це має бути доречно, і це має бути культура спілкування з партнерами. Коли у вас в принципі є час, щоб обговорити щось чи розказати про свої відчуття-почуття. До того є дуже простий тест — як їдете в потязі чи автівці, скільки часу ви розмовляєте одне з одним?

Ну, тобто я хочу сказати, що якщо ви в принципі не дуже розмовляєте, то зрозуміло, що і розмови про “стосунки” не будуть особливо залітати:)

А ще буває купа інших комунікаційних проблем:

  • партнер/ка розмовляє, але тільки про себе. Слухати не дуже хоче.
  • партнер/ка розмовляє, але у відповідь чуєш тільки критику і знецінення.
  • партнер/ка розмовляє, але про загальні речі — політику, спорт, володаря перстнів… Як доходить до конкретики — де поїсти зараз, то злітає з теми.

Та й таке.

Тому спочатку розбираємось, чи є конфлікт, затим дивимось, чи ми взагалі розмовляємо, після цього стараємось говорити ротом, і от тепер вже про стосунки.

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *