Про російськомовних

В твіттері запитали, що не так з терміном російськомовний.

Розкажу.

В термін закладено, що є якісь українці, для яких російська є рідною, а не нав’язаною.

Наприклад, англомовні і франкомовні канадці. Чи англомовні та іспаномовні американці. Це приклади того, що в багатонаціональних державах живуть люди з різними рідними мовами.

Українці — це нація. Зі своєю мовою, культурою і так далі. Ця нація — складає більшість населення України (~77%), це корінний народ цієї території.

Так, в мову можна “прийти”.

Можна вивчити мову, увійти в культурний і інформаційний простір іншої країни. Але це не поміняє твоє рідну мову.

Тімоті Снайдер україномовний американець? Ні. Це американець, який знає українську.

Чи ти. Ти ж знаєш англійську? Може польську чи чеську. Ти англомовна людина виходить?

Більше того, ідея того, що можна знати тільки одну мову — принижує саме поняття людського розуму. Як на мене. Ти можеш вважати інакше, звісно.

О, і ще прикол. Можна ж сказати “російськомовний” — це той, який знає російську мову. Але тоді тим паче нема ніяких російськомовних українців. Я вірю, що 95% українців володіють російською на достатньому рівні, щоб розмовляти. Вони б і не хотіли…

Також можна змусити людей відмовитись від своєї мови. Чи навіть забути її. Можна поколіннями витравлювати і депопуляризувати рідну мову цілого народу. Вбивати чи підкуповувати поетів, створювати пародію на культуру, забивати культурний простір іншою мовою. Але…

Але як ти можеш вважати себе українцем, якщо ти не вважаєш українську своєю рідною?

Тобі може бути складно, але це ж частина самоідентифікації. Українець вважає своєю рідною українську. Навіть якщо їй чи йому складно. Навіть якщо поки не виходить (ну, бо словничок асоціацій ще треба отримати).

Українець не може соромитись і цуратись своєї мови. Це для мене очевидно.

Тому українці можуть бути русифіковані і зросійщені.

Русифікована людина в культурному просторі України, просто спілкувалась російською. Зросійщена — в культурному просторі Росії.

А і шо з того?

Ну, типу, яка різниця, як що називається.

Слова мають значення:) І від цих значень залежать процеси, які відбуваються.

От в твіттері питають “Більшість російськомовних не перейдуть на українську. Що далі?”. І це означає, що є якісь українці, для яких російська мова є рідною, і їм треба вивчити українську, щоб нею спілкуватись.

Але це не так.

Більшість українців чудово розуміє українську. Іноді соромиться говорити суржиком, але точно може. На вулиці ти досить часто почуєш “ти время бачив?”, а не “ти врємя відєл?”. Більшість українців вчились в українських школах українською. Більшість українців дивились український телик з українською рекламою.

• Якщо вважати, що існують російськомовні українці — то треба вкладати зусилля в “перехід”.
• Якщо вважати, що українці русифіковані і затягнуті в культурний простір Росії — треба вкладати зусилля в припинення русифікації.

Ну, тобто відчуй оцю різницю — не штовхати кулю вгору, а просто прибрати перепони, щоб куля покотилась вниз.

Я вірю, що продовження захисту української мови — це необхідний і правильний процес. Блять, ви пам’ятаєте, як вили на болотах від наших останніх мовних законів? Ну, там де українцям в Україні гарантувалось право отримати обслуговування українською мовою.

Ще раз.

В Україні під соусом “зашчіти рускава язика” існувала ситуація, коли ти не можеш прийти в кафе і отримати українське меню. Тому що “ну ви же всьо панімаїтє” і “нам так удобнєй”.

А що ж казати?

в мене є знайомий, який говорить російською й каже, що для нього вона рідна, бо так говорили його батьки, усе його оточення, а не тому, що його хтось змусив нею говорити. Тому типу його [припустимо] прабабусі й прадідусі були русифіковані (бо їх змусили), а от він уже ні.

питають в коментах

Для мене це ситуація по типу такої:

• Геґрід: “Ти чаклун, Гаррі”.
• А Гаррі такий: “Ну, ти знаєш, Дурслі не чаклуни, і навколо всі не чаклуни. Ну, а те, що моїх батьків вбив злий чаклун, то це ваші чаклунські штуки. Може мої батьки були чаклунами, а я вже ні”.

Українська мова — це частина більшої штуки, яка називається самоідентифікація (а та, в свою чергу, частина ідентифікації).

Це питання до того, хто ти є.

І якщо відповідь, “я украінєц, но счітаю сваім радним рускій”, то може ти і не українець? Що змушує тебе думати про себе саме так? Бо знаєш, якщо воно крякче як качка, плаває як качка і виглядає як качка — то то скоріше за все качка.

Тобто, якщо хтось із зросійщених вішає вам отаку хуйню, то не агресуємо, а питаємо, ким себе людина вважає. І чому. І чому він не вважає себе росіянином, якщо він усе робить як росіяни:)

Треба обрати, що своє

Треба продовжувати захищати своє.

Називаючи себе “російськомовною” людиною, ви ніби кажете — я розмовляю російською, бо це моя рідна мова, а не тому що моїх прабабусю і прадідуся морили голодом і могли чи завезли до Сибіру, не тому що моїх дідусів і бабусь жорстко вчили про Расію сєстрічку і вєлікій рускій язик (ну, і могли на дурку відправити чи пришити справу про згвалтування), не тому що мій батько служив в Москві, а матір їздила туди ж на заробітки, не тому що по всім каналам крутили російські фільми, а по радіо російську музику… Не тому що мову забороняли, а з її носіями боролись. І навіть не тому, що останні 30 років Росія вкладалась в політичні проекти і кварталівські жарти про те, що українська мова — це мова рагулів із західної України. І взагалі, що є якась окрема західна Україна. Проста ета мой радной язик? Так?

Давай почнемо хоча б з того, що ви визнаєте українську мову своєю, а російську — чужою. І хоча б себе не будете називати російськомовними.