Про “ніхто не знає”

Троха мене тригернула фраза: “Ми ніхто не знаємо, що в цьому світі окей чи не окей”:

Он кацапи влупили по музею в Одесі вчора. 8 постраждалих. Але ми ж не знаємо, чи це окей. Ніхто не знає.

Загинув на війні чоловік, який пішов на війну після того, як його сім’ю (включно з немовлям) вбило ракетою. Незрозуміло, чи це окей. Неясно. Не можемо знати.

Або простіше.

Он чувак йшов переді мною в парку. Курив і кинув пачку на доріжку. Хз, чи це окей. Може і окей. Ніколи ніхто не знає.

Ще один чувак позичив в мене тисячу гривень і зник. Незрозуміло, чи це окей. Можливо, це нормальна поведінка.

Людина, яка готує мені шавуху, прийшла на роботу з температурою і нудотою. Норм чи не норм. Хз…

Що норм/не норм доволі чітко зрозуміло. Це питання цінностей, власне.

В нас є власне уявлення про те, як і що має відбуватись, власна ієрархія цінностей. В декого навіть є принципи. І нам дуже легко розуміти, чи нам норм, чи не норм. Дуже.

З приводу золотої медальки для мами

А з приводу початкової тези про те, що невротична мама, яка зайобувала дитину навчанням, бо хотіла золоту медальку, але не отримала, тому вирішила, що дитина має… Он же виріс яким гарним і статним…

Успіху цій пані, загалом.

Якщо збоку, то це питання червоних прапорців. Ти бачиш, що мама зайобувала дитину — і це для тебе сигнал, що може бути. Перше, що спадає на думку — може мама буде сильно лізти в ваше життя. Може хлоп буде сильно орієнтований на досягнення ачівок, а не на власному щасті. А може навпаки — пофігістичний до задач, оскільки не можна вічно старатись всім вгодити.

Щось може бути. А може і не бути. Це прикол прапорців — вони лиш сигнал, куди дивитись.

З приводу рішень

А тут я хочу проговорити про “ніхто не може знати, як краще”.

Адже, дійсно, ніхто не може знати, як буде. Ти можеш планувати щось, але це не трапиться через низку причин…

І це вже пережували філософи, а затим юристи.

Є доволі чітка конструкція — склад злочину, яка включає в себе об’єкт, суб’єкт, об’єктивну сторону і суб’єктивну сторону. Зокрема в суб’єктивну сторону входить вина, мотив і мета. Але для вас я зроблю сильно простіше.

У людських дій є:

1. Мета
2. Очікування
3. Наслідок

Вони працюють вкупі.

Наприклад, я хочу поїсти (мета), я замовляю доставку (дія), я очікую кур’єра з їжею (очікування), кур’єр приїжджає (наслідок).

Зрозуміло, що кур’єр може не приїхати. Чи в ресторані закінчиться те, що ми замовили і почнеться епопея із дзвінками. Або мені треба буде терміново бігти.

Але…

Якщо я скажу вам, що ми просто крикнули у вікно “хочу бургер” і очікую, що приїде бургер з верівел, то як ти це сприймеш? Звісно, знайдуться фанати теорій змов, які скажуть, що може в мене там дрон на голосовому управлінні чи сусід… Але найпростіше пояснення — я щось роблю не так. Мої очікування не відповідають моїм діям.

І тут в кримінальному праві теж є купа всього готового по зв’язку реальності і бажаних наслідків. Наприклад,

• злочинна недбалість — людина не передбачає наслідки своїх дій, хоча повинна була б знати і передбачати.
• злочинна самовпевненість — людина передбачала наслідки, але самовпевнено розраховувала їх відвернути.
• непрямий умисел — коли людина передбачала наслідки, але сподівалась, що щось їх відверне.

Тобто бачиш. Багато різного, що зав’язано на:

1. Які наслідки ти передбачаєш
2. Чи думаєш, що вони настануть

Типу, ти вдарила людину лопатою по голові — що ти, блять, очікувала? Що в неї відкриється чакра? Суддя охуїє, якщо йому чи їй сказати, що ти не могла знати, що це могло призвести до смерті.

Так от…

Ніхто не може знати, як воно буде.

Але ми можемо мати реалістичні і нереалістичні очікування.

Якщо людина купує квартиру в ЖК без всіх дозволів, то на що вона розраховує? Самовпевнено чекає, що все якось розрулиться. Або от дівчина в черговий раз сходиться з аб’юзером. На що вона розраховує? Що він змінився, як і казав минулого разу? І позаминулого?

Це я до чого — не можна перекладати відповідальність на “ніхто не знає, як буде” зі своїх очікувань.

Так, ніхто не знає, але реалістичність твоїх очікувань — це твоя задача. Це стосується всього: від виборів президента, який “ну, якось він щось зробить” до підвищення зарплати.

Саме ти маєш слідкувати, щоб критичні для тебе речі мали реалістичний прогноз. Бо ніхто не буде. Всім іншим похуй, вони своє мають