Отже, слово Ані.

Близько чотирьох років тому, коли мені було 14, я вирішила написати статтю.

Чесно, тоді я щиро вірила, що в мене достатньо наснаги, сил і вмінь, аби це постили на сайті ttm (theytoldme). Тоді я явно більше вірила в себе ніж зараз. Мені хотілось описати історію, яка познайомила мене з поняттям «селфхарм».

У мене була подруга, з якою ми тепер не факт чи б навіть привіталися на вулицях. Вона різала себе через булінг однокласників у дуже (!) юному віці, тобто їй було 12-13 років. Тоді я була такою приголомшеною, що таке взагалі існує і люди таке роблять. Навіщо? З якою ціллю?

Що ж було далі?

Я подумала, що про це можна написати досить цікаву статтю (спочатку я, звісно, перепитала подругу, чи вона не проти). TTM відписували мені в інсті. Вони сказали, що в статті має бути обов’язково проблема і її рішення. Я відповідаю їм, що є проблема, але рішення нема. Вони сказали: ну то навіщо ця стаття? Тоді я і вирішила, що пора мені заокруглятись з моєю «журналістською кар’єрою».

Але в мене був початок написаної статті.

По факту стаття була ні про що, особливо в рубриці «як допомогти», та було там одне речення: «Чесно, для мене це не причина і я ніколи не захочу сама завдавати болі своєму тілу».

Як я дійшла до селфхарму

Я думаю можна і самостійно здогадатися, що трапилося далі.

Тепер мені 17, і я борюся з депресією і тривогою досить довгий період. Звісно, у мене немає точно визначених діагнозів, оскільки я не пішла до психіатра через страх і те, що я неповнолітня. Найбільшою проблемою, яка виникла більше року тому стало надзвичайно сильне бажання покарати себе. Фізично. Це бажання поступово переросло у справжню дію. Тоді я і зрозуміла свою вже на той час «колишню подругу».

Чому так трапилось? 

Це був надзвичайно складний період для мене: переведення в нову школу з більшими вимогами, підготовка до вступних екзаменів, втрата друзів і відсутність нових, початок війни, тато пішов від самісінького початку, окрім того був (і є) мій улюблений синдром відмінниці, а також булінг, байдужість та нерозуміння від більшості і надзвичайно глибока самотність.

Це все так накопилося, що зрештою я пішла до психолога…

Але все одно пізніше зробила це [покарала себе – прим. Капі] вперше.

Було надзвичайне, я б сказала, полегшення. Ніби ти це зробив, і автоматично в голові виникає «Все. Ситуацію відпущено».

Я це робила щоб контролювати себе, свої емоції, карати за помилки та низькі бали в школі, але найчастіше виникало шалене бажання, коли я «не вписувалася» туди, куди так сильно хотіла «вписатися». Це все набирало своїх обертів, я кидала цю проблему, потім поверталася назад і зривалася.

Останньою краплиною, коли я зірвалася, стали слова батьків: «Та я не розумію, навіщо ти ходиш до психолога, у тебе ж немає якихось таких проблем. Нічого тобі не бракує».

Ці слова так вдарили по мені. Тобто, підсумовуючи, якщо хоч щось в моєму житті йшло «не так» я прагнула себе покарати. Це могла бути проста сварка з мамою або друзями, такий собі бал в школі, компанія (в яку я не вписувалась), проблеми з класом, просте перевантаження і просто незадоволеність від своїх дій, власного вибору. Власного життя.

Що саме я робила?

Різала шкіру на руці канцелярським ножем. Саме ним.

Насправді, загалом порізів небагато, їх практично не видно. Леза почали мене збуджувати. Я хотіла робити конкретно це. Потім я почала шукати заміну, особливо, коли відбувся період «зав’язки» з канцелярськими ножами. Це битися головою об стінку, царапати себе до крові нігтями будь-де.

Я бігала ніби туди-сюди, не розуміючи, як далі боротися з цими відчуттями, з цією ненавистю до самої себе.

Канцелярські ножі завжди були в нижній шухляді і деколи я могла їх просто тримати і дивитися на них по 10 хвилин просто для заспокоєння. Ну, а потім добавилися думки про самогубство. Хотілося покінчити абсолютно з усім, а особливо з собою.

Пізніше я вирішила остаточно кидати це все в будь-якому вигляді.

І чому я взагалі це пишу?

Тому що сьогодні рівно 6 місяців як я в повній «зав’язці». І я пообіцяла собі, що я, бляха, допишу цю кляту статтю як тільки розберуся з своєю залежністю. Тепер я знаю рішення проблеми, як би це дивно не звучало.

Що мені допомогло?

1. Психолог. Перше і, звісно, найлогічніше. Насправді в ідеалі з такою проблемою треба зразу звертатися до психіатра, але психолог і терапія — це перші речі, які необхідні. Кожному потрібна людина, якій на 100% можна довіритися.
2. Друге, якщо є така можливість розказати про це близькій людині, яка ГОТОВА до такої інформації. Знову ж таки, треба наголосити, що це не замінить зустрічі з психологом. Бо проста розмова – це перш за все спілкування між двома людьми, а не терапія. Дуже добре, якщо хтось зможе з тобою поговорити, коли буває надзвичайно складно, щоб відволіктись від повторного бажання.
3. Хочеш виражати емоції, будь-які, то РОБИ ЦЕ. Чи це плач, чи злість, чи заздрість, чи смуток, чи навіть радість. Якщо ти відпускаєш ті емоції назовні, зникає бажання повторити це через накопичення.
4. Сховай речі, які тебе провокують. Для початку зроби це. Бажано, щоб зовнішні фактори, особливо в тому просторі, у якому ти більшу частину часу перебуваєш, не давили на тебе.
5. Знайди заміну. Це може бути спорт, я чула він неабияк допомагає.
   Мені допомогло малювати щось на тому місці, де ти хотів би поставити шрам. Я прочитала це на якомусь сайті: малюйте метеликів. І так навіть зараз як тільки я хочу це зробити, на моїй руці з’являються метелики, або прості лінії, або візерунки. У чому суть метеликів? Їх не треба змивати з руки. Вони мають самі стертись. Коли вони повністю стираються, вітаю (!), ти зробив ще один крок у правильному шляху.
6. Я скачала програму «I am sober». Вона допомагає боротися з різними видами залежностей, але найбільшу суть вона для мене відіграла в рахунку днів. Саме завдяки їй я дізналася, що сьогодні 6 місяців.
7. Бажано не залишатися на самоті з поганими думками. Якщо є можливість не бути одному, краще скористатися цим. Це автоматично відволікає. Ну, або можна написати чи подзвонити другу (порада №2).
8. Переосмислення та заземлення. Усі, абсолютно всі рази, коли я це робила, були через ситуації, які зараз абсолютно не важливі. Більшість з них не будуть важливими і за місяць.
   Просто постав питання: «Чи воно того варте? Мій прогрес, я стільки пройшов, щоб зараз це знову повторилося?». Більшість цих проблем не будуть важливими за 5 років, бо ми всі ростемо, розвиваємося і змінюємося. Зараз до мене доходить той факт, що ці всі речі не є і не були такими важливими, а шрами залишаються.
9. Пам’ятай, що ти важливий. Твої емоції, думки, почуття. Більшість речей є тимчасовими, але першим, хто має тебе врятувати, — це ти сам.
10. Якщо ти відчуваєш, що ти готовий, то викинь ті речі, які ти раніше сховав. Ти можеш поставити умовний таймер. Я обіцяю, що з кожним днем жити без селфхарму ставатиме легше. Рано чи пізно ти відчуєш, що можеш позбутися цих речей і жити далі.
11. Я думаю, що ці поради можуть прозвучати мега брєдово, особливо, коли ти читаєш це на гарячу голову. Здається, ніби не допоможе нічого. Але видихни. Прочитай ще раз і дай собі ще один шанс.

Мій шлях був і є дуже складним.

Я не можу сказати, що моя депресія зникла, і взагалі все чудово. Ні. Зовсім ні. Деколи я почуваюся жалюгідно, але я знаю, що це не назавжди. 1 січня я викинула свої ножі. Абсолютно всі. Тепер всі. Для мене це найкрутіше досягнення. Я самостійно борюся з цією проблемою і справляюсь, а поруч є підтримка.

Ну, і я закінчила цю грьобану статтю. Привітайте мене  

Післямова від Капі

Перше правило клубу — знайди психолога. Друге правило клубу — знайди, бляха, психолога:)

Це треба, бо у всіх в голові різна каша. Особисто мій шрам навіть соромно так називати. Скоріше нагадування, що коли засмагаєш, то трохи видно, яка вавка в мене була в голові. І як легко мені вдалось її позбутись. Мені пощастило.

Ані пощастило менше, їй довелось багато працювати.

Є люди, яким пощастить ще менше, і їм знадобиться уся підтримка світу, щоб вийти з ями, коли хочеться себе різати і карати. Тому:

• якщо це твоя проблема — не намагайся нести всю ношу світу
• якщо це не твоя проблема — будь добріше поруч із близькими.

І вітаю Аню з прогресом.

Аня

Запис Селфхарм за 5хв+ спершу з'явиться на theytoldme.

Але ще окремо додам, що це в мене в прикладах йде 1-2-3, а зазвичай так не буває.

Люди або випалюють одразу ставлення або апелюють до міркувань. Найкраще, що ти можеш почути зазвичай — міркування + факт. Наприклад: “Розлучені жінки з дітьми, якщо знаходять нового чоловіка, то пиляють його. От моя знайома…”. Ми вже розбирали раніше, що безпідставні узагальнення, а особливо з одного конкретного прикладу — це лажа.

Тому перейдемо до іншого класного прикладу.

В одному із епізодів Друзів Фібі каже, що не вірить в еволюцію. Рос (палеонтолог) намагається її переконати, що зрештою закінчується діалогом:

• Рос, ну хіба ти ні на хвилину не можеш уявити, що існує хоча б найменша можливість, що теорія еволюції помилкова.
• Ну, найменша — може.

І далі кумедний момент, бо Фібі каже, що вона тепер зневажає Роса, бо той зрадив те головне, у що вірив.

Але наука так не працює. Тому зараз поговоримо про методи, які допомагають з цим. 

6. Лезо Оккама

Спочатку трохи про науковий метод, а далі про саме лезо.

Науковий метод: взяти факти, зробити припущення, провести експерименти (зібрати дані), зробити нові припущення, провести ще експерименти… далі безкінечний цикл повторів.

Наука ніколи не каже, що щось точно так — це постійний процес вивчення.

А Лезо Оккама — це принцип логіки, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально необхідно. І часто наука ним покеровується, коли всі окремі факти зводить до одного-двох припущень, які потім формують теорію.

Ну, тобто це процес.

От знайшли давні люди кістки динозавра і такі: “Це мабуть дракон”. Потім хтось вивчив ці кістки і сказав, що “ну, мабуть багато різних драконів”. Затим з’ясували, що в більшості динозаврів не було крил — вигадали назву динозаврів. Затим почали вивчати кістки — з’ясували, що динозаври жили мільйони років (і оці птеродактилі ніколи не бачили тиранозаврів).

Весь цей час теорія видозмінюється, бо її “відрізає” лезо Окками. Це не так, що “є якісь дракони, а є динозаври, деякі з них дихають вогнем, але в пір’ї”. Ні, це одна теорія, яка акуратно вкладає всі факти до купи, як мама в дитинстві вкладала мої шкарпетки до шафки.

Я дуже умовно пояснюю, але це саме те, що відбувається.

І тому, коли якийсь антивакцинатор каже, що ковід не вивчений, то йому можна сказати, що він ніколи не буде остаточно вивчений. Однак зараз вже в нас є достатньо даних для того, щоб достатньо точно сказати те чи інше.

По суті, Рос мав сказати (він і намагався), що сучасна наука на основі всіх фактів та аналізів встановила, що теорія еволюції існує. Якщо у Фібі є нові факти чи вона хоче проаналізувати щось, то наукова спільнота з радістю прийме та перевірить її факти (якщо ще не перевірила). 

7. Це факт чи можливість (або інтерес)

Однак, написане вище Росу б не допомогло:)

Часто факти підміняють можливістю. Наприклад, “земля пласка, бо якщо уряд може нас наїбати, то він нас обов’язково наїбе”.

Та ж Фібі казала Росу, що великий палець в нас так поставлений, бо прилетіли інопланетяни і так зробили. Могло таке бути? Могло, в принципі. Є якісь факти, що підтверджують цю теорію? Ні, нема.

До речі, в тік-тоці є акаунти, які знаходять “реальні” докази того, що описано в Біблії. Типу: “От дивіться, в Біблії ж написано, що когось там перетворили на скульптури — а ось ці скульптури на березі Червого моря. Значить Біблія правдива”. А я про це знаю, бо є акаунти, які розйобують ці “докази”. Бо ці утворення з солі не “точно там, де вказано в Біблії” — там взагалі просто сказано “біля моря”, і утворенням дохуя років, і вони не те, щоб дуже нагадують людей…

Короче, треба відрізняти факти і можливість.

Наприклад, уявимо ситуацію, що якась компанія передала уряду джипи для ЗСУ. А потім на цьому джипі в Києві побачили когось із уряду. Теорій, чому так сталось — багато. Від корупції до необхідності. В нас є лиш один факт — чиновник на машині з-під гуманітарки. Далі “по науці” має прийти ДБР чи НАБУ, провести розслідування, встановити інші факти і прокомунікувати (або в суд, або відмова в порушенні КС).

Але приходять якісь люди і кажуть: “Ну, в цьому уряді вже є люди з кримінальними справами, значить це уряд корупціонерів, і взагалі цей чиновник міг курувати напрямок гуманітарки”. Тобто аргументують не фактами, а тим, що чувак міг спиздити. Спиздив, бо міг.

Але оце “спиздив, бо міг” — це не факт.

Факти мають встановити правоохоронці і зрештою надати їх суду чи зацікавленим особам.

Критичне мислення полягає в тому, що ти чітко відсієюш факти від можливостей чи міркувань. Інакше, можеш будувати Колоса на глиняних ногах — де одне міркування підпирає інше міркування. 

8. Аргументація побудована на фактах, чи на запереченні?

Це типова логічна помилка. З “якщо А, то Б” не слідує “якщо Б, то А”. Наприклад, “якщо піде дощ, я намокну” не слідує “якщо ми мокрі, то йшов дощ”.

Офтоп: З “якщо А, то Б” слідує “якщо не Б, то не А”. Якщо ми не мокрі, то дощ не йшов.

Досить часто тобі треба розібратись, чи будується аргументація на запереченні (яке не є аргументом).

Наприклад, повернімось до нашого урядовця з джипом. Може статись такий діалог:

– Поки не доведено, що цей урядовець вкрав.
– Ага, вони там усі кристально чесні люди. Ага-угу.

Бачиш? Тут і узагальнення, і можливість, і аргументація через заперечення. Та ще й сарказм (який ми любимо). Якщо розкласти на тези цей діалог:

– Конкретний А не робив Б.
– Не (всі А не роблять Б)

Я зараз не хочу нічого сказати про крав-не крав. Мова геть про інше — про відсіювання фактів від міркувань і ставлення. 

9. Пруфи

З пруфами все так само складно.

Бо треба, щоб у опонентів була синхронізація, що вважати пруфом.

З того, що я пишу вище ти вже знаєш, що я не вважаю пруфом:

• Власний приклад
• Можливість
• Вирвані факти
• Неперевірені тези
• Ну, і всяку хуйню, типу “люди кажуть” чи “можеш загуглити”.

Серйозно, оце “загугли і ти знайдеш докази” — це прям показово. В мене нещодавно був випадок, коли якийсь чувак в коментарях написав щось на кшталт “Як ви можете вживати хлоп, тоді пишіть не дівчина, а баба”, а згодом пояснив, що хлоп це зневажлива назва селян і закликав гуглити.

Гуглиш.

Перший же ж лінк на СУМ. Хлоп — 1. Зневажлива назва селян. 2. Діалект: Хлопець, легінь, юнак, молодий чоловік.

Також є проблема з неузгодженими правилами, що вважати пруфом — то забирає багато часу. Коли є взаємне розуміння, якій інформації можна вірити, то можна щось обговорювати по суті. Коли такого розуміння нема, то розмова перетворюється на пояснення, чому оцей пруф не пруф, а хуїта.

Дякую, якщо подобаються такі статті, то дай мені знати:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про критичне мислення. ч.2 спершу з'явиться на theytoldme.

1. Плани на плани

Тут все дуже просто, але…

Ти плануєш щось, а затим починаєш планувати можливі гілки в цьому плані, а затим гілки гілок.

Щось на кшталт:

• Хочу кудись з’їздити
• Поїду до батьків
• А якщо буде дощ, то мені треба буде дощовик
• Зайду в Аврору за дощовиком
• А якщо там не буде дощовика, то піду в One Price
• А якщо там не буде, то поїду в Епіцентр
• Треба загуглити, що в них є на сайті
• О, а може на Аліекспресі є…

Отже, диви, яка ситуація. Я ще навіть не знаю, чи поїду я до батьків, і яка погода ймовірно там буде, але я вже вирішую, що я буду робити, якщо не буде дощовика в Епіцентрі.

¯⁠\⁠_⁠(⁠ツ⁠)⁠_⁠/⁠¯

Проблема в тому, що такі роздуми можуть бути приємними. А можуть і неприємними. В будь-якому випадку вони виснажливі і забирають ресурс. Можливо, я тим займаюсь, щоб не планувати більш пріоритетні речі. Така собі прокрастинація

Що робити? Не планувати зайвого.

Розумію, що ми зараз всі тривожні і накручені, але досить часто треба зупинити себе в планах, особливо, якщо це вже пішло на стадію, коли ти плануєш речі, які навряд чи трапляться.

2. Більш вдалі репліки

Це ми всі робимо.

Мені здавалось, що якщо я підберу більш вдалу репліку до діалогу, який вже відбувся, то я зможу краще підготуватись до схожих суперечок в майбутньому. Ну, знаєш, як стоїш в душі, милиш голову і тако: “Треба було їй сказати, що це не її справа”.

По факту — ні, це не готує до можливих срачів в майбутньому.

Це нічим не допомагає, хіба можна твіт помірно смішний написати.

3. Фіксуватись на стражданнях

В 2 класі після третьої чверті ми переїхали. Четверту чверть мені випало бути вже в новій школі. Батьки допомогли надолужити основні предмети — та ж англійська була тепер поглиблена і мені треба було дохуя нових слів виписати в словник із транскрипцією…

Але от музика.

Батьки не звернули увагу на цей предмет. А в новій школі були музичні диктанти, яких в старій не було. Доволі проста штука, але повністю мені невідома. От вчителька стукає, якісь закорючки треба ставити. Що за нах.

Короче, мені ліплять двійку за диктант.

Першу мою двійку ever. Зауважу, що в моїй сім’ї “не п’ять” було незвично, поки брат не пішов вчитись;)

Я приходжу додому. Не пам’ятаю, який в мене був настрій, але паскудний. Двійка палила щоденник і скоро батьки її побачать. Як не сьогодні, то завтра

І от, що я дуже яскраво пам’ятаю.

Я лежу вночі, страждаю, ледь не плачу… А затим, кажу собі. Ти ж уже знаєш, що робити. Вже вирішено, що завтра вранці ти йдеш до батьків, і кажеш, що отак і отак, тому що отак. То чого ти страждаєш? Що ти зможеш зробити до завтра? Який сенс страждати цю ніч? І я засинаю.

До речі, батьки просто сходили зі мною до музички. Вона пояснила за ноти і розміри… Буквально 10 хвилин, і я вже пишу ті диктанти норм.

Але я не про це.

Накрут полягає в тому, що ти, спланувавши свої дії, продовжуєш страждати. Нічого не змінюється, ти нічого нового не вигадуєш, просто страждаєш.

Не треба так.

Зауважу, що це не та ж пастка, коли ти до судом намагаєшся вигадати кращий план чи тривожишся, що план піде по пизді. Це інші речі.

Отакі три пастки.

Можу описати більше, якщо тобі цікаво. Напиши комент, чи дай знати в тг або інсті

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Три накрути… спершу з'явиться на theytoldme.

Коли я пишу цю статтю, якраз гримить справа, коли поліцейські застрелили чувака, який разом із дружиною напав на них. На відео видно, як ці люди порушили правила, на вимогу поліцейських почали їх ображати, затим намагались втекти і, зрештою, полізли в бійку, коли поліцейські намагались їх затримати.

Це, і багато інших ситуацій, змушує мене задуматись про їбанатів. Або не про їбанатів, а про специфічну поведінку. Читай.

Я хочу визначити їбанатів.

Розумію, що це намарне — люди все одно рідко вживають слова коректно, а тут ще лайка. Отже, шансів синхронізуватись — нуль, але я спробую.

Їбанати розуміють, що чинять неправильно, але вигадують собі причину, щоб нормалізувати свою поведінку. Типу, підсвідомо розуміють, чому не треба запарковувати тротуар, але “нічєво нє нарушаю”, “ділінєатаров в правілах нєт”, “а хіто сказал што бусік нє лєгкавой автамабіль”. Чи розуміють, що податки треба платити, але “ніхто нє платіт” і “пачіму Ахмєтов нє сідіт”. Чи порушують правила дорожнього руху, а затим починають відмазуватись на кшталт: “Та всі так їздять”.

Стривай.

Давай я ще раз поясню цю тонку межу. Їбанат — це НЕ той чи та, хто придумує їбанатьскі відмазки. Їбанат — це та людина, якій вдалось переконати себе, що це нормально.

На прикладі:

– Їбанат — це НЕ той, хто завше спізнюється. Це мудацтво.
– Їбанат — це той, хто завше спізнюється, і вважає, що це нормально. Бо {{будь-яка їбанатська відмазка}}.

Отже, я звертаю увагу на нормалізацію негативної з точки зору соціуму поведінки.

Чому я тобі про це пишу?

Чому це взагалі важливо — бо це частина глобальної філософської ідеї, яку ти скоріше за все знаєш із Достоєвського “Тварь лі я дражашчая, ілі право імєю”. До речі, саме тому Достоєвський — класик світової літератури, а Пушкін — це просто хуїта, яку згадують, щоб підлизнути Росії. Але це офтоп. Загалом, Кант, Гегель, Ніцше. Бетмен. Вся хуйня.

Наскільки ти маєш право робити те, що ти хочеш? Наскільки інші люди — це засоби досягнення твоїх цілей? Де межа того, що ти можеш? Хто ставить рамки допустимого для тебе?

Наскільки ти можеш наїбати себе, щоб виправдати?

І ще цікаво — де взяти сили, щоб повернутись на правильний шлях, якщо ти з нього звернула чи звернув?

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про їбанатів спершу з'явиться на theytoldme.

Навіщо вона треба? Щоб розпізнати срач і не вступати в нього. Чи виходити. Про це в кінці. А про обговорення — і чому воно практично неможливе — ми вже писали.

1. Особистості

Обговорення крутиться навколо предмету розмови, а срач — особистостей.

Наприклад, Притула постить фото про супутник. Нормальне обговорення:

• А є якісь докази, що супутник дійсно існує і працює на наше ЗСУ?
• Так, ось інтерв’ю Рєзнікова, ось Буданова, ось ще когось.

Срач це:

• Апять збаражскій парнішка всєх наібал?
• Найцікавіше, що такі коменти пишуть люди, які ніколи і гривні на ЗСУ не дали.

2. Причини

Друга ознака срача — відсутність взагалі чи об’єктивних причин.

На кшталт: “Дрочити в стосунках не можна”. Чому не можна? А якщо одне одному? А якщо одне дрочить, а інше дивиться? І що буде, якщо дрочити? Бензин буде по 70? Чооооому?

Або отак: “Легалізовувати проституцію не можна, бо проституція сприяє торгівлі людьми”. З чого ви то таке взяли? Мо були якісь випадки, де проституцію заборонили-заборонили і в них торгівля людьми різко зникла чи зменшилась? Якщо цікаво, погугліть статистику по Швеції. Вона неповна, але… там нема даних про зниження:(

3. Відповіді

Опоненти не відповідають одне одному.

По суті в срачі кожен просто хоче сказати свою думку. І не хоче слухати опонента. Як в анекдоті. Питання про собаку? У собаки є шерсть, там водяться блохи, а блохи то…

Наприклад, обговорення, чи треба дарувати квіти в стосунках:

• Квіти — це ознака уваги до партнера. Бажання зробити приємне.
• То марно витрачені гроші. Можна купити щось корисніше.
• Добре, купи шоколадку. Або каву. Або чашку. Головне — це маленький подарунок, як ознака уваги.
• Ви бачили, скільки ті віники коштують? 500-1000 грн.

Бачиш, що відбувається?

• Аргумент
• Аргумент 2 (в ідеалі мала би бути відповідь на аргумент, але ок)
• Відповідь на аргумент 2
• Аргумент 3 (мало би бути відповідь на відповідь на аргумент 2)

На практиці це пизда, як складно. В чатах я розбиваю репліку опонента на частини, нумерую їх, і відповідаю на кожну. І якщо опонент среться, то виникають пункти 1.1.1.1:)

Наприклад:

• Яблука зелені і кислі
• 1. Не всі яблука зелені
  2. Не всі яблука кислі
• 1.Мені трапилось в зелене яблуко на базарі, я його з’їв і воно було солодке, а потім зірвав з дерева — а воно кисле. І всі, що рвав, то кислі.
  2. Якщо без кислинки, то то не яблуко.
• 1.1. Ймовірно, на базарі то був сорт, який має зелений колір.
  1.2. На дереві яблука можуть бути недозрілі.
  2. А як же той факт, що на базарі були зелені і солодкі?

Короче, довго і нецікаво. Не рекомендую

4. Знецінення досвіду опонента

Коли людина каже про свій досвід, а її досвід просто відкидають.

Щось на кшталт:

• В мене нема в місті Глово, щоб доставляли їжу.
• То переїдьте в нормальне місто.

Взагалі, особистий досвід — це не аргумент. “Я тисячу років їзджу проспектом, і ні разу не потрапляла в аварію”. І шо? Чи це значить, що на цьому проспекті не буває аварій? Та бувають. Може ти водій кльовий? Та ніби нічого особливого. Тобто не аргумент.

Але і знецінювати його — якось теж не дуже круто.

Його можна оцінити. Тобто сказати, що статистика така: їде 10 000 щодня, в аварію потрапляє 10. Ти — більшість, але це не означає, що аварія неможлива.

5. Здатність змінити думку

Опоненти можуть змінити свою думку в ході обговорення.

Тому так прикольно зупинити все фразою: “Чи припускаєш ти, що я наведу аргументи, які змінять твою думку”. Якщо опонент каже ні, то най поїсть лайна.

Тому ті ж дебати не є обговоренням. Вміння дебатувати – це вміння переконувати зовнішню аудиторію в доречності саме твоєї позиції.

Отже:

Обговорення:

1. Про предмет розмови без переходу на особистості
2. Зі спільними засновками
3. Опоненти відповідають на аргументи, а не просто вкидають
4. Опоненти зважають на досвід іншої сторони
5. Опоненти здатні змінити думку

Гіпербола, іронія, сарказм, метафори

Гіперболізація, тобто перебільшення, допомагає зробити суперечку більш емоційною. І працює дещо схоже з метафорами – отак: “А відноситься до B як С відноситься D. Якщо перше відношення не таке ж, як друге, то чому?”

Наприклад:

Груша смачніша за яблуко як спагетті смачніше за фетучіні. Спагетті від фетучіні відрізняється формою. І груша від яблука відрізняється формою. Але чи визначає форма смак? Вірогідно, автор метафори вказує, що для нього визначає.

Тому метафора, крім емоційної, має і інформаційну складову. Хоча не є аргументом:)

Гіпербола теж. Вона вимагає поставити межу.

• Камера в iPhone краще знімає відео.
• Добре-добре, викидаємо всі свої Pixel-і нахуй і купуємо SE-шки.
• Уточнюю. iPhone 14 має кращу стабілізацію відео за Pixel 7 чи Samsung 22. Ось відео з оглядом.

Тобто:

• Твердження
• Гіпербола (вимога уточнити)
• Уточнення

Це норм. А могло бути інакше, де опоненти би потонули в гіперболах. Або просто не відповідали би одне одному.

То що ж з цим робити

Мета моєї рефлексії — обдумати, що таке срачі і як їх уникати. Бо сратись не завше треба. Але уникати обговорень — теж якось не комільфо.

Отже, якщо ти розпізнаєш за цими ознаками срач, то що ти робиш?

Починаєш писати гнівні пости і ще тиждень продумуєш свої кльові можливі відповіді. Відволікаєшся на щось не менш цікаве. Або срешся. Я тобі не мама, щоб забороняти витрачати час на те, що хочеться.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про срачі за 3 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Є така штука, як “синхронізація”.

По-перше, вона важлива із точки зору пояснень в цій статті. Якщо в нас різні засновки, то ми не синхронізовані — і розмова не склеїться.

Наприклад, хтось вважає, що ідеальна сім’я — це чоловік працює, а жінка по дому порається. А я вважаю, що треба накупити побільше техніки… Щоб робот вжум-вжум нам вікна. Якщо ми не синхронізуємось, або хоча б не обговоримо оцей засновок, то будь-яке дотичне обговорення не матиме ніякого сенсу.

На цьому більшість срачів і побудовані — несинхронізовані засновки:)

Як і більшість невдалих стосунків.

Говорити ротом можна, коли вже є певна синхронізація в парі.

Коли люди більш-менш навчились розуміти одне одного, знають одне одного та розуміють мотивацію цієї людини. Якщо цього не відбулось — хоч ротом кажи, хоч банерами всю квартиру заклей…

Давайте до прикладів

Дівчина хоче піони. Може для інсти, може їй бракує уваги, може їй соромно купити собі щось гарненьке, може тисне суспільство (бо як же це у всіх є). Не суть важливо.

І є хлопець, який не звик, що в його сім’ї дарують подарунки просто так. Тільки, як вибачення. В голові сидить — “косячиш = квіти”.

Якщо дівчина натякає чи каже: “Купи вже мені ті піони”, то це вже починає сприйматись, як “ти косячиш в стосунках”. Це дуже легкий травмучючий досвід, але ми не прихильники каральної медицини чи комунікації:)

Що з цим робити? А я не їбу. Я ж не практикуючий психолог. Можливо, треба почати дарувати маленькі подарунки, а затим то проговорити. Взагалі, можна обговорити, як ви турбуєтесь один про одного. Хз.

В будь-якому випадку, на початку стосунків варто дізнатись, як ведеться побут і взагалі побудовані стосунки в сім’ї потенційного партнера.

Це все до чого

Говорити ротом вимагає синхронізації. Однакові слова, однакові уявлення, однакові поняття і засновки.

Якщо просто в один прекрасний момент сказати: “Мені не подобається, що ти розкидаєш шкарпетки” — це ніхуя не спрацює:)

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Говорити ротом за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Перше, що важливо розуміти, стрес — це абсолютно нормально. Стресова реакція не робить нас та наших близьких слабаками. Вона потрібна, щоб вижити та мобілізуватись.

Друге — розуміючи особливості кожної із реакцій, ми можемо найкраще допомагати іншим. А значить, і собі.

1. Ступор

Це сильна стресова реакція, яка може бути небезпечною для життя і здоров’я, якщо вона настає тоді, коли важливо діяти і рухатись. Виглядає ступор так, що людина ніби завмирає (можливо не цілковито, проте її рухи стають дуже повільні). Людина не реагує на зовнішні подразники.

Що робити?

Твоя ціль – поволі, але впевнено виводити людину із стану завмирання.

Для цього: підійди збоку або спереду, готовори пошепки. Сказати своє ім’я, і хто ви для неї, розповісти людині, що відбулось. Сказати, що ця реакція нормальна, і по-можливості відвести людину у безпечне місце, бажано подалі від людей.

Зігнути пальці людини у стопорі та притиснути їх до долонь так, щоб утворився кулак із великими пальцями назовні. Якщо вмієте – масажуйте позитивні точки.

Чого не робити?

Не говорити голосно, людина вас чує і бачить. Не підходити зі спини.

2. Ридання

Ридання це добре, так напруга виходить із тіла. На відміну від істерики — в риданні немає сильного збудження.

Що робити?

Встановити тілесний контакт — взяти за руку, обійняти за плечі. Слухати активно, емпатично. Підтримувати словами: “Я бачу, що ти засмучений/а”, “Це справді гірко чути”, “Я розумію, що ти відчуваєш зараз”.

Що не робити?

Не зупиняти, не залишати на самоті, не задавати питань, не давати порад, як заспокоїтися. Не казати, що вам теж погано, а військовим ще гірше, щоб людина усвідомила, як їх пощастило. Не усвідомить, не зрозуміє. І не повинна.

3. Нервове тремтіння

Кінцівок і всього тіла. Це теж добре, так із тіла виходить напруга. Може тривати від кількох хвилин до кількох годин.

Що робити?

Дати тілу далі тремтіти. Можливо навіть потрясти людину, щоб посилити тремтіння (з дозволу, звісно) протягом 10-15 секунд. Постійно говори з людиною в процесі. Поясни, що така реакція нормальна, і це пройде.

Що не робити?

Не зупиняти, не заспокоювати. Не накривати, щоб зігріти. Не залишати одного. Не обіймати і не притискати до себе, щоб не зупинити тремтіння.

4. Апатія і безсилля

Це коли сильне виснаження, сил нема ні на що, навіть на емоції. Людина дуже тихо і повільно говорить, робить паузи так, ніби забуває, що хоче сказати.

Що робити?

Відвести у тихе місце і допомогти зручно влаштуватись. Зняти взуття. Говорити з людиною: розповідати щось, задавати прості питання: “Як тебе звати?”, “Хочеш води?”, “Як ти зараз?”. За можливості забезпечити тілесний контакт (можна поставити руку на лоба), чи запрошувати виконувати просту діяльність, результат якої буде видно. Люди в апатії, теж можуть плести сітки.

Чого не робити?

Не кричи. Не намагайся “привести до ладу” чи підбадьорювати. Не змушуй бути активним, якщо є така можливість.

5. Істерика

Це демонстративна реакція: театральні пози, надно сильні розмашисті рухи. Людина може в процесі кричати чи плакати. Реакція можлива від кількох хвилин до кількох годин. Після істерики буде знесилення.

Що робити?

За можливості позбав людину в істериці глядачів. Потурбуйся, щоб людина себе і вас нічим не поранила. Можна залишити людину на безпечній відстані до себе, або зробити щось несподіване, щоб її переключити. Говори різкими короткими фразами: “Сядь”, “Попий води”, “Дихай”, “Умийся”. Після істерики потурбуйся про відпочинок, уклади близьку людину спати.

Що не робити?

Не кричати у відповідь. Не догоджати капризам та проханням. Не прислужуватись, щоб заспокоїти. Це те саме, що підливати бензину у вогонь. Відстрочувати виконання бажаного: “після сну”, “пізніше”.

6. Страх, панічна атака

Мокрі долоні, серце сильно стукає, пустий погляд поза вас і дуже напружене обличчя. В такі моменти людина справді може слабко усвідомлювати, що відбувається і не контролювати цю реакцію.

Як допомогти собі?

Почати дихати глибоко і животом. Повільно. Можна дихати під рахунок, чи використати дихальну практику з інтернету. Важливо тіло відчути опору — стати міцно на ноги, і перекочуватись із пальчиків та п’ятки. Якщо сидячи – впертись у спинку стільця. Знову ж таки, щоб відчути опору.

Як допомогти близькій людині?

Показати присутність — взяти за руку, сказати що “ти поруч”, “ви разом”. Запропонувати подихати, так ніби нюхаєте квітку. Відвести у безпечне місце. Якщо людина лежить і починає скручуватись в пору ембріона – накрити, щоб дати ще більше відчуття безпеки.

Як не робити, щоб справді допомогти іншому?

Не кричати. Не закликати до мужності. Не показувати мотиваційні відео про звитяги бійців.

7. Гнівна реакція

Крики, погрози, звинувачення, заклики до ненависті, руйнування речей, удари руками по різних поверхнях.

Що робити?

Якщо є можливість попросити інших вийти, щоб ізолювати людину у гніві. Спробувати зрозуміти причину, і дати “випустити пару”. Якщо є така можливість — дайте людині покричати, побити подушку тощо. Покажіть людині, що ви її союзник! “Я тебе розумію, давай подумаємо, що можемо зробити разом”. Проявляйте доброзичливість, запропонуйте фізичну роботу — ідеально, це носити важкі речі, чи бігати.

А також можна просто піти.

Що не робити?

Не сперечатись. Не ображатися. Не звинувачувати людину, навіть якщо гнів направлено на вас.

8. Бурхлива активність

Різкі, беззмістовні, хаотичні рухи. Людина в такому стані може також багато і беззмістовно говорити. Іноді безглузді доволі речі.

Що робити?

Прибрати всіх, хто може постраждати від цього. Зафіксувати положення тіла людини взявши за лікті ззаді або за коліна. Говорити спокійно про те, що відбувається. З розумінням: “я знаю, що ти хочеш звідси піти”, “Я бачу, що ти хочеш, щоб це закінчилось.

Чого не робити?

Не сперечатись, не задавати питань, погоджуватись, не кричати, не давати заборон з “не” (“Не біжи”, “Не рухайся”, “Не кричи”).

Впевнена, ця пам’ятка допоможе у критичний стан вам і вашим близьким. Поширюйте знайомим і друзям.

Донати армії тут, тут і тут. А також в тебе в додатку mono чи приват24.

Віримо в ЗСУ, віримо в кожного з нас

Таня Клинець

КПТ-консультантка і коучиня, а також співзасновниця платформи із саморозвитку “До себе”.

Більше дописів (і навіть тік-токів) на тему стосунків та психології шукай тут: @dosebe.psy

Запис Про стрес спершу з'явиться на theytoldme.

Накращі люди продаються першими,
бо грошей дофіга, а найкращих мало

І це звучить ніби «всі продаються». Але по суті — ні. Давай розберемось.

Що означає продатись?

От якщо твою матір збив п’яний мажор, а потім тобі запропонували дуже багато грошей, щоб в суді сказати, що ви примирились. Це продатись?

Або…

Якщо ти журналіст і депутат тобі приносить компромат на конкурента? Це продатись?

Або…

Якщо ти пишеш пісні, і тобі пропонують виступити на ювілеї ДУЖЕ ВАЖЛИВОЇ ОСОБИ, в тому числі заспівати пісню Меладзе?

Я пропоную так: продатись — то коли ти стверджуєш щось, а затим певні бонуси змушують тебе вчинити всупереч цим словам. І не є важливо, що ти кажеш зараз.

І тут виникає проблема.

Принципи не старіють

Люди не змінюються, але обставини — навіть дуже.

В певній ситуації ти можеш бити себе в груди і кричати, що з кимось срати поруч не сядеш, але ситуація змінюється — і от ви вже союзники. Наприклад, я не дуже толерую людей, які принципово пишуть мені російською, але коли Путін нападе — вже буде пох, хто якою мовою балакає. Буде мати значення, тільки хто в яку сторону подає патрони і стріляє.

В цьому проблема принципів — вони дуже жорсткі.

Набагато простіше користуватись цінностями і ідеями. Коли ти вибудовуєш певну ієрархію речей, що для тебе важливі. Країна, партнер/ка, батьки, нові речі, діти, кар’єра, машина, проект. Розстав в правильному порядку, так би мовити:)

І якщо з принципами складно, то з цінностями простіше. «Я ніколи не буду їсти м’яса» і «Я не їм м’ясо, щоб зменшити кількість тварин, що страждають. Але якщо мені треба нагодувати дітей і є тільки м’ясо…»

То що з продатись?

Проблема в тому, що якщо в тебе тільки цінності, то рано чи пізно ти продасишся.

Наприклад, я кажу, що Зеленський сцикло, але якщо мені зараз запропонують величезну квартиру в дуже дорогому будинку — то вже не таке і сцикло. А найвеличніший лідер і мудрий керівник.

Бо квартира робить життя моєї сім’ї сильно краще. А не важко здогадатись, що для мене моя сім’я важливіша за політичну боротьбу.

В когось може бути не так.

Дехто поставить політичну боротьбу вище у ієрархії. Або це взагалі буде емоційне рішення.

І тут на допомогу приходить ідея.

Як ідея допомагає цінностям, щоб не продатись

Ідея — це певний проект, який треба виконати. В нього є початок і кінець, а також ідея вимагає ресурсів. Як ідея відкрити ресторан, наприклад. Зараз ресторану нема, а треба щоб був. Для цього треба піт, сльози, гроші і купа часу.

Наприклад:

1. не брехати — це принцип.
2. бути чесною людиною — це цінність.
3. побудувати ресурс, який буде спростовувати фейки — це ідея.
4. сказати, що тобі подобається Юджин Бургер своїй аудиторії — брехня, коли ти ставиш гроші важливішими за бажання бути чесною людиною.
5. сказати другові, що бачила його дівчину з іншим (і це неправда) — брехня, коли ти ставиш своє бажання втручатись в життя інших вище за бути чесною людиною.
6. НЕ сказати другові, що бачила його дівчину з іншим (що правда) — брехня, коли ти ставиш свій спокій вище за правду.

Та й таке.

Висновки?

Власне, тут питання не в брехні (чи як її виправдовувати).

Мова про систему уявлень про світ — як собі розуміти, хто ти і що ти. Про категоричність в судженнях і цінності.

Я знаю історії, коли в 90-ті після краху радянської системи, багато людей просто скотились, бо “як же я інженер, піду підлоги мити”. Чи їздити човниками в Туреччину.

І я даю тобі відповідь —це ти вирішуєш, що тобі важливіше.

Цінності, мачь його вйо. Вони рішають.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Про ідеї і принципи спершу з'явиться на theytoldme.

Наприклад, замість фрази: «Мене сильно розізлило, що ти не зробив звіт вчасно» — таким ласкавим голосом: «А що, Мішеньці правила не писані? Мішенька сам знає, коли звіт буде найбільш потрібен?».

Чому вона виникає? Не знаю. Дехто каже, що нам потрібно підтримувати певний рівень агресії в крові:) І дехто кричить на підлеглих, дехто грає в футбол, хтось стріляє в монстрів, а хтось пише гнівні коментарі. Хз.

Це нормально взагалі? Так, відчувати емоції — нормально. Не вміти щось — нормально. Не вміти проявляти емоції відповідно теж.

При цьому, якщо хочеш не ображати людей, то бажано навчитись усвідомлювати свої емоції і керувати ними. І направляти свою енергію в корисні для тебе справи. Ну, або хоча б не довести себе до інсульту в сорок.

Навіщо цей список? Збираю для себе. По суті це моя саморефлексія — що робити не треба. На конкретних прикладах. Для мене.

Список ще геть не повний, але я стараюсь.

1. Будь-які пестливі звертання

Вони применшують людину. Незнайомих людей не можна применшувати.

Кицю, зайчику, Олюнь, Андрюш, хрюня і так далі.

2. Казати, що робити незнайомцям

Доросла людина знає, що їй треба робити, і сама відповідає за свої вчинки. Особливо незнайома людина — ти взагалі не знаєш її ситуації. А знайомцям давати поради можна, тільки якщо вони попросили.

Якби я була б тобою, то я б нізащо так не постриглась.

Якби ти написала це отак і отак, ми б так не зреагували.

Тобі краще за своїм чоловіком дивитись, а не обговорювати девальвацію.

3. Вдавано погоджуватись

Це прикольно, але це все одно ПА.

Як скажеш. Ага, звісно. Угу, ага.

Повністю з тобою погоджуюсь. Сказав би я, якби ти не молов таку хуйню.

4. Ображати через групу

В особистій розмові ображати не співрозмовника, а ніби якусь групу. Зараз на прикладі поясню.

Люди, які так вважають, в них якась проблема чи вавка в голові.

Так можуть думати тільки кончені люди. Ти що, хочеш бути конченим?

5. Сарказм

В більшості випадків — це ПА. Особливо, якщо направлений на якусь певну людину.

Ні, ця сукня тебе не робить товстою.

Це ж так складно бути 18-річною дівчиною із багатої сім’ї.

6. Здивування

Коли роблять вигляд, що здивовані.

Серйозно? Як таке можна не знати? Це ж елементарно/шкільна програма/всі знають.

Хуйозно.

7. Передразнювати

Серйозно-хуйозно. Смішно, але тільки в колі близьких друзів.

Висновки?

Поки нема. Я продовжу виписувати собі сюди. Якщо в тебе є якісь приклади — кидай в інсту.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Пасивна агресія за 2 хв спершу з'явиться на theytoldme.

Дехто любить каву тільки міцною і без домішок, а інша людина навіть не уявляє, як можна пити ту гірку шнягу. Хтось любить американо. Деякі – американо з молоком. Певні люди очі їм видряпають за це, або просто плюнуть в … Не дуже чемні баристи, типу.

Одного разу мені казали, що не можуть знайти каву за правильним рецептом і пити тра тільки з турки.

Є версія, що найкраща кава із фільтру.

І в правильній чашці.

Щоб товщина горня була достатня для оптимальної температури. Бо паперовий то не те. А інші люди казали, що п’ють каву, бо паперовий стакан охуений. Деякі люди просто хочуть портрет, а ще в мене в Facebook часто жартують про неправильні надписи.

Також розповідали, що більше одного стакану – навантаження на серце. І що більше 2. І що більше 3. А ще казали, що організму треба стакан в день. І 2. І 3. І можна з віскі. То профілактика серцево-судинних захворювань.

Але знаєш, що я тобі скажу?

Пий, як хочеш.

Бо це стаття не про каву. Це про те, що ти можеш робити, як хочеш, якщо це не впливає на інших. І що ти маєш визнати, що інші люди теж мають право робити так, як їм хочеться. Навіть, якщо ти вважаєш, що це неправильно.

Отаке.

Капі

Людина, яка створила ttm.

Всі ці статті пишуться тільки завдяки вашій підтримці. Підтримати

theytoldme.com

Запис Як правильно пити каву спершу з'явиться на theytoldme.