Отже, слово Ані.

Близько чотирьох років тому, коли мені було 14, я вирішила написати статтю.

Чесно, тоді я щиро вірила, що в мене достатньо наснаги, сил і вмінь, аби це постили на сайті ttm (theytoldme). Тоді я явно більше вірила в себе ніж зараз. Мені хотілось описати історію, яка познайомила мене з поняттям «селфхарм».

У мене була подруга, з якою ми тепер не факт чи б навіть привіталися на вулицях. Вона різала себе через булінг однокласників у дуже (!) юному віці, тобто їй було 12-13 років. Тоді я була такою приголомшеною, що таке взагалі існує і люди таке роблять. Навіщо? З якою ціллю?

Що ж було далі?

Я подумала, що про це можна написати досить цікаву статтю (спочатку я, звісно, перепитала подругу, чи вона не проти). TTM відписували мені в інсті. Вони сказали, що в статті має бути обов’язково проблема і її рішення. Я відповідаю їм, що є проблема, але рішення нема. Вони сказали: ну то навіщо ця стаття? Тоді я і вирішила, що пора мені заокруглятись з моєю «журналістською кар’єрою».

Але в мене був початок написаної статті.

По факту стаття була ні про що, особливо в рубриці «як допомогти», та було там одне речення: «Чесно, для мене це не причина і я ніколи не захочу сама завдавати болі своєму тілу».

Як я дійшла до селфхарму

Я думаю можна і самостійно здогадатися, що трапилося далі.

Тепер мені 17, і я борюся з депресією і тривогою досить довгий період. Звісно, у мене немає точно визначених діагнозів, оскільки я не пішла до психіатра через страх і те, що я неповнолітня. Найбільшою проблемою, яка виникла більше року тому стало надзвичайно сильне бажання покарати себе. Фізично. Це бажання поступово переросло у справжню дію. Тоді я і зрозуміла свою вже на той час «колишню подругу».

Чому так трапилось? 

Це був надзвичайно складний період для мене: переведення в нову школу з більшими вимогами, підготовка до вступних екзаменів, втрата друзів і відсутність нових, початок війни, тато пішов від самісінького початку, окрім того був (і є) мій улюблений синдром відмінниці, а також булінг, байдужість та нерозуміння від більшості і надзвичайно глибока самотність.

Це все так накопилося, що зрештою я пішла до психолога…

Але все одно пізніше зробила це [покарала себе – прим. Капі] вперше.

Було надзвичайне, я б сказала, полегшення. Ніби ти це зробив, і автоматично в голові виникає «Все. Ситуацію відпущено».

Я це робила щоб контролювати себе, свої емоції, карати за помилки та низькі бали в школі, але найчастіше виникало шалене бажання, коли я «не вписувалася» туди, куди так сильно хотіла «вписатися». Це все набирало своїх обертів, я кидала цю проблему, потім поверталася назад і зривалася.

Останньою краплиною, коли я зірвалася, стали слова батьків: «Та я не розумію, навіщо ти ходиш до психолога, у тебе ж немає якихось таких проблем. Нічого тобі не бракує».

Ці слова так вдарили по мені. Тобто, підсумовуючи, якщо хоч щось в моєму житті йшло «не так» я прагнула себе покарати. Це могла бути проста сварка з мамою або друзями, такий собі бал в школі, компанія (в яку я не вписувалась), проблеми з класом, просте перевантаження і просто незадоволеність від своїх дій, власного вибору. Власного життя.

Що саме я робила?

Різала шкіру на руці канцелярським ножем. Саме ним.

Насправді, загалом порізів небагато, їх практично не видно. Леза почали мене збуджувати. Я хотіла робити конкретно це. Потім я почала шукати заміну, особливо, коли відбувся період «зав’язки» з канцелярськими ножами. Це битися головою об стінку, царапати себе до крові нігтями будь-де.

Я бігала ніби туди-сюди, не розуміючи, як далі боротися з цими відчуттями, з цією ненавистю до самої себе.

Канцелярські ножі завжди були в нижній шухляді і деколи я могла їх просто тримати і дивитися на них по 10 хвилин просто для заспокоєння. Ну, а потім добавилися думки про самогубство. Хотілося покінчити абсолютно з усім, а особливо з собою.

Пізніше я вирішила остаточно кидати це все в будь-якому вигляді.

І чому я взагалі це пишу?

Тому що сьогодні рівно 6 місяців як я в повній «зав’язці». І я пообіцяла собі, що я, бляха, допишу цю кляту статтю як тільки розберуся з своєю залежністю. Тепер я знаю рішення проблеми, як би це дивно не звучало.

Що мені допомогло?

1. Психолог. Перше і, звісно, найлогічніше. Насправді в ідеалі з такою проблемою треба зразу звертатися до психіатра, але психолог і терапія — це перші речі, які необхідні. Кожному потрібна людина, якій на 100% можна довіритися.
2. Друге, якщо є така можливість розказати про це близькій людині, яка ГОТОВА до такої інформації. Знову ж таки, треба наголосити, що це не замінить зустрічі з психологом. Бо проста розмова – це перш за все спілкування між двома людьми, а не терапія. Дуже добре, якщо хтось зможе з тобою поговорити, коли буває надзвичайно складно, щоб відволіктись від повторного бажання.
3. Хочеш виражати емоції, будь-які, то РОБИ ЦЕ. Чи це плач, чи злість, чи заздрість, чи смуток, чи навіть радість. Якщо ти відпускаєш ті емоції назовні, зникає бажання повторити це через накопичення.
4. Сховай речі, які тебе провокують. Для початку зроби це. Бажано, щоб зовнішні фактори, особливо в тому просторі, у якому ти більшу частину часу перебуваєш, не давили на тебе.
5. Знайди заміну. Це може бути спорт, я чула він неабияк допомагає.
   Мені допомогло малювати щось на тому місці, де ти хотів би поставити шрам. Я прочитала це на якомусь сайті: малюйте метеликів. І так навіть зараз як тільки я хочу це зробити, на моїй руці з’являються метелики, або прості лінії, або візерунки. У чому суть метеликів? Їх не треба змивати з руки. Вони мають самі стертись. Коли вони повністю стираються, вітаю (!), ти зробив ще один крок у правильному шляху.
6. Я скачала програму «I am sober». Вона допомагає боротися з різними видами залежностей, але найбільшу суть вона для мене відіграла в рахунку днів. Саме завдяки їй я дізналася, що сьогодні 6 місяців.
7. Бажано не залишатися на самоті з поганими думками. Якщо є можливість не бути одному, краще скористатися цим. Це автоматично відволікає. Ну, або можна написати чи подзвонити другу (порада №2).
8. Переосмислення та заземлення. Усі, абсолютно всі рази, коли я це робила, були через ситуації, які зараз абсолютно не важливі. Більшість з них не будуть важливими і за місяць.
   Просто постав питання: «Чи воно того варте? Мій прогрес, я стільки пройшов, щоб зараз це знову повторилося?». Більшість цих проблем не будуть важливими за 5 років, бо ми всі ростемо, розвиваємося і змінюємося. Зараз до мене доходить той факт, що ці всі речі не є і не були такими важливими, а шрами залишаються.
9. Пам’ятай, що ти важливий. Твої емоції, думки, почуття. Більшість речей є тимчасовими, але першим, хто має тебе врятувати, — це ти сам.
10. Якщо ти відчуваєш, що ти готовий, то викинь ті речі, які ти раніше сховав. Ти можеш поставити умовний таймер. Я обіцяю, що з кожним днем жити без селфхарму ставатиме легше. Рано чи пізно ти відчуєш, що можеш позбутися цих речей і жити далі.
11. Я думаю, що ці поради можуть прозвучати мега брєдово, особливо, коли ти читаєш це на гарячу голову. Здається, ніби не допоможе нічого. Але видихни. Прочитай ще раз і дай собі ще один шанс.

Мій шлях був і є дуже складним.

Я не можу сказати, що моя депресія зникла, і взагалі все чудово. Ні. Зовсім ні. Деколи я почуваюся жалюгідно, але я знаю, що це не назавжди. 1 січня я викинула свої ножі. Абсолютно всі. Тепер всі. Для мене це найкрутіше досягнення. Я самостійно борюся з цією проблемою і справляюсь, а поруч є підтримка.

Ну, і я закінчила цю грьобану статтю. Привітайте мене  

Післямова від Капі

Перше правило клубу — знайди психолога. Друге правило клубу — знайди, бляха, психолога:)

Це треба, бо у всіх в голові різна каша. Особисто мій шрам навіть соромно так називати. Скоріше нагадування, що коли засмагаєш, то трохи видно, яка вавка в мене була в голові. І як легко мені вдалось її позбутись. Мені пощастило.

Ані пощастило менше, їй довелось багато працювати.

Є люди, яким пощастить ще менше, і їм знадобиться уся підтримка світу, щоб вийти з ями, коли хочеться себе різати і карати. Тому:

• якщо це твоя проблема — не намагайся нести всю ношу світу
• якщо це не твоя проблема — будь добріше поруч із близькими.

І вітаю Аню з прогресом.

Аня

Запис Селфхарм за 5хв+ спершу з'явиться на theytoldme.